Новий рік. Нові вибори. Нова країна

Лондон – Новорічні та Різдвяні свята в Україні просякнуті енергією президентських виборів. Майбутньому Президентові, хто б він чи вона не були, уже зараз табір супротивників закидає повний набір злих задумів від зради національних інтересів до особистої аморальності.

Але при цьому, яким би не був результат виборів, є кілька нових обставин, які урівнюють усіх кандидатів перед лицем сили, яка вище за усі інтереси нової влади.

Навіть у разі, якщо устремління новообраного Президента повністю суперечать цій силі та роблять їй відкритий виклик. Навіть і тоді ця сила зробить приреченою саму владу.

Українське суспільство протягом останнього десятиріччя уже не раз проявляло деякі властивості, з якими майбутньому Президентові доведеться рахуватися.

Більше, ніж нескореність

Свого часу, однозначну і одностайну заявку Україна як нація продемонструвала під час конфлікту навколо острова Тузла.

Як це не дивно, навіть постійно ворогуючі між собою владний і опозиційний табори чи не єдиним голосом висловили протест Росії , і суспільство об’єдналося.

Цей рідкісний прояв був потужною заявкою, яка потім у 2004 році під час попередніх президентських виборів вилилася чи не у всенародний фронт за оновлення суспільства.

Майбутній Президент уже зараз не може не усвідомлювати, що в народі живе це потенційне вогнище. Воно може спалахнути як реакція на дорогі суспільству святині.

Обраний незабаром Президент уже зараз знає вибуховонебезпечні в українському суспільстві речі. Владні еліти, скажімо, добре знають, до чого можуть призвести спроби розхитати статус української мови, як єдиної державної.

Саме тому уже не раз в недалекому минулому деякі лідери, які обстоюють ідею «прищеплення» української мови з російською, відступали від неї, побоюючись неконтрольованих протестів у суспільстві.

Ще один новий аспект придбаної спадщини перейде до новообраного Президента як новорічний подарунок. Україна втратила страх перед можливим загостренням відносин із Росією.

Конфлікту з Москвою уже не бояться ані ліві, ані праві. Політичний Київ уже звик не приховувати свою незгоду в стратегічних питаннях перед російським керівництвом.

Саме тому будь-які можливі загравання з Росією за рахунок інтересів України вже не сприйматимуться українським суспільством як «єдиний шлях виживання».

Саме в цьому контексті виглядатиме одне із найскладніших випробувань українського керівництва, пов’язане з виведенням російського Чорноморського флоту з Криму.

Спроби переглянути цей план під тиском Москви не викликають підтримки у суспільства уже нині. Нема жодних підстав вважати, що майбутній Президент ризикне міняти це рішення, виписане в Конституції України.

Кінець старій владі

Можливо, вперше в історії України майбутній Президент розпочне свої функції, не маючи в руках репресивного апарату на зразок радянського КГБ.

Служба безпеки України повністю втратила ознаки радянськості в сенсі контролю над суспільством. Уже одна втрата такого караючого меча повністю змінює характер самої влади.

Долати суспільство силою відтепер уже абсолютно марна справа і майбутньому Президентові доведеться шукати інші механізми впливу.

Найгірше, що можна очікувати від нової влади – це гальмування змін, однак суспільство сьогодні вже не буде довго терпіти.

Ця нетерплячість стала новою ознакою часу, і Президент ризикує наразитися на відчутний голос протесту несподівано скоро після обрання.

Обіцянкам уже мало вірять. Затикання дірок і авральні методи мало чого дають рухові вперед. Гризня політичних еліт руйнує останні надії на поліпшення.

Куди більш ефективними можуть бути талановиті задуми, нестандартні рішення і при цьому абсолютно відкриті карти влади перед народом.

Так що, в принципі, майбутній Президент має лише один єдиний шанс на виграш – не зрадити своєму шансові.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.