Отець доктор Блажейовський: «100 літ життя мені замало»

Отець Дмитро Блажейовський вдома на терасі, де вирощує собі городину петрушку і цибулю

Рим – У ці великодні свята один із найстарших греко-католицьких священиків отець доктор Дмитро Блажейовський відзначив 71 рік свого священства. За 30 років душпастирської праці в Америці і останні десятиліття наукової роботи в Римі він постійно закликає співвітчизників бути «більше практикуючими християнами і практикуючими українцями». Відомий історик Церкви, майстер іконної вишивки на сотому році життя секретом свого довголіття вважає Боже провидіння та ще невтомну працю, скромне харчування і заощадливість. Радіо Свобода завітало в гості до римської квартири священика-довгожителя напередодні його тривалої поїздки до України. У серпні на батьківщині Дмитро Блажейовський урочисто відзначатиме 100-літній ювілей.
– Отче, чи Ви і досі продовжуєте працювати щодня?

– Так, щодня працюю.

– Про що Ви пишете нині?

– Я закінчив писати і видав автобіографію «Мій життєпис». А тепер пишу про те, що було в Україні і чого не було, і чого немає та чому того немає. Книжка так і називається «Що було в Україні і чого не було». Були в Україні князі, але не було війська ніколи, бо були приватні княжі дружини. Були козацькі часи, але тоді ж не було національного війська. Україні шалено бракує військогово духу.

– Як Ви пишете свої книжки?

– Я користуюся комп’ютером, ще на комп’ютері я бачу. Пишу тексти і висилаю їх до Львова, а там друкують.

Вишита ікона Буковинсько-Чернівецька Богородиця
– Продовжуєте також вишивати свої ікони?


– Вишиваю менше вже, слабо, бо мені двоїться в очах. Але ще вишиваю потроху.

– За 40 літ, відколи займаєтеся цим ремеслом, скільки ікон Ви вишили?

– Всі вишивки зберігаються у моєму Музеї вишиваних ікон та образів у Львові. Там є понад 300 робіт.

– Отче, Ви написали 24 наукових праці про історію Церкви, видали численні збірки та альбоми з мистецтва вишивки, багато вишивали самі... Після такої плідної роботи, чи відчуваєте втому нині?

– Та ні, я ще й далі працюю, поки маю сили. Я не маю ні суботи, ні неділі. За 37 років, як живу в Римі, я ще ніколи не лягав спати раніше опівночі.

– У серпні Вам виповниться 100 років. Для Вас це багато чи замало як для життєвого шляху
?

– Та я маю ще працю, тож це замало, я потребую більше. 100 років – то є нічого. Ще планую ту книжку закінчити писати.

– А що Вас надихає на працю і надає сили духу?

Мальовані узори вишивок у помешканні священика
– Потреба дати щось корисне людям. Я давав ікони, вишивки, щоб люди розвивали це мистецтво. Наукові книжки, мої шематизми (церковні історичні довідники) писав для того, щоб студіювали. А ще я пишу праці про виховання. Думаю, вони також допоможуть свідомим читачам та вихователям для формування християнського національного характеру. Я вважаю, що українське виховання є скандальне! Загалом українці – не є патріотами, може, поодинокі особи тільки, але загал темний, національно нерозвинений.

– Що є доброго і позитивного в Україні, на Вашу думку?

– (Затяжна пауза) Та енергія є. Посвята до якоїсь особистої праці є. Але для загального добра нації співпраці немає. Як там вибирають президента чужинця, то де ж та спільна національна ідея?

– Щоб Ви хотіли побажати своїм співвітчизникам на батьківщині?


– Бажаю того, про що пишу у своїх книжках, щоб усі трималися разом і працювали спільно та будували Україну, та думали про майбутнє батьківщини, а не жили тільки спогадами про сумне минуле.