Однодумців легше знайти якщо вони демонструють пізнавальні знаки.
Книжка Дереша чи Жадана у наплічнику майже безпомильно вкаже, що цей молодик чи юнка мають досвід подорожування автостопом європейськими теренами.
«Дзеркало тижня» та «День» майже у 100% засвідчать, що перед вами представник так званої української інтелігенції.
Нарощені нігті, зазвичай, прикрашають дівчат, які не забивають собі голови такими дурницями, як політика.
А от бажання співати гімн України – вкаже на касту затятих упертюхів.
Ці навіжені, попри все, вірять, що Україна незабаром матиме дороги без ям, землю без сміття, а державу без корупції.
Їх не так мало, як може видатися. Навіть більше, аніж думають залякані чорним спамом читачі українофобських сайтів. Їх звісно не стільки, як може здатися коли відняти від 46 мільйонів міфічних путінських 17.
Однак їх достатньо, щоб привести 1 вересня до звичайної київської школи сина, доньку, онука чи онучку у вишиванці і …побачити – твоя дитина не одна така.
Їх досить, як виявилося, цих упертюхів, щоб відчути радість піднесення, коли до твого голосу раптом додаються сильні і упевнені голоси інших.
Ці голоси допомагають першим звукам гімну пробитися через російсько-українське багатоголосся шкільного свята.
Книжка Дереша чи Жадана у наплічнику майже безпомильно вкаже, що цей молодик чи юнка мають досвід подорожування автостопом європейськими теренами.
«Дзеркало тижня» та «День» майже у 100% засвідчать, що перед вами представник так званої української інтелігенції.
Нарощені нігті, зазвичай, прикрашають дівчат, які не забивають собі голови такими дурницями, як політика.
А от бажання співати гімн України – вкаже на касту затятих упертюхів.
Ці навіжені, попри все, вірять, що Україна незабаром матиме дороги без ям, землю без сміття, а державу без корупції.
Їх не так мало, як може видатися. Навіть більше, аніж думають залякані чорним спамом читачі українофобських сайтів. Їх звісно не стільки, як може здатися коли відняти від 46 мільйонів міфічних путінських 17.
Однак їх достатньо, щоб привести 1 вересня до звичайної київської школи сина, доньку, онука чи онучку у вишиванці і …побачити – твоя дитина не одна така.
Їх досить, як виявилося, цих упертюхів, щоб відчути радість піднесення, коли до твого голосу раптом додаються сильні і упевнені голоси інших.
Ці голоси допомагають першим звукам гімну пробитися через російсько-українське багатоголосся шкільного свята.