Збірна Україна, як відомо, провела безпрограшну серію з шести товариських матчів. Останні дві гри з командами Польщі та Чилі вона грала вже під керівництвом нового головного тренера – Юрія Калитвинцева. Правда, той поки що перебуває в ролі виконувача обов’язків головного тренера, але це, як кажуть, поки що.
Ігри з поляками й чилійцями вийшли дуже різними. Ніяка гостьова гра українців із першими, при якій вони відігралися лише в доданий час (1:1), і впевнена, хоча й скромна за рахунком, домашня перемога над другими (2:1).
Настільки різна якість гри головної команди України, на мій погляд, пояснюється такими причинами. Для поляків програш українцям, у силу відомих історичних обставин, був би свого роду національним приниженням. Тому червоно-білі поставилися до тієї товариської гри більш-менш серйозно.
Для чилійців же гра з нашою збірною була лише однією з ігор у ході їхнього європейського турне. Причому ігор із невідомим їм (а значить, і не елітарним) суперником, з яким можна зіграти не в повну силу й без усіх ключових гравців збірної. Цією обставиною саме й скористався сповна Калитвинцев, змусивши грати своїх підопічних із червоно-синіми з повною самовіддачею й на найвищих швидкостях. У результаті й вийшла така гарна, атакуюча гра збірни України, яку вітчизняні ЗМІ, наближені до глави ФФУ – Григорія Суркіса – і використали як головний аргумент на користь остаточного затвердження Юрія Калитвинцева головним тренером команди.
Провал учнів школи Лобановського
Але справа в тому, що таких незібраних суперників, як чилійці у Києві, на Євро-2012 просто не буде. І щоб представити нашу збірну через рік-другий на тому Євро, потрібно, швидше, виходити з її гри з поляками, які, до того ж, як й українці, навряд чи потрапили б туди, не маючи статусу хазяїв турніру.
Так що європерспективи нашої головної команди в найкращому разі досить і досить невизначені. Й тому настав час визначитися з тим, хто ж поставив збірну України в таке її безрадісне положення.
Почнемо, як мовиться, спочатку. Після гучного провалу біля керма збірної чергового представника школи Лобановського – Олексія Михайличенка – президентові ФФУ Григорію Суркісу, що зазнавав тоді певного тиску як зсередини ФФУ, так і за її межами, призначати ще одного «школяра» Валерія Васильовича було, погодьтеся, не зовсім зручно.
Запросити іноземного фахівця для Суркіса означало позбавити себе його улюбленого задоволення диктувати тому склад збірної. На це він піти, природно, не міг і саме тому зробив таку несерйозну пропозицію Мірчі Луческу, що той не міг прийняти її апріорі, з якого боку не дивися. Григорію Михайловичу тільки того було і треба: з пропозиціями іноземцям, таким чином, було і цього разу покінчено.
Тут слід зробити невеличкий ліричний відступ, аби розібратися, чому Суркіс-старший так не полюбляє іноземних фахівців.
Версія про те, що робить він це тільки з економії власних коштів (а за його власним зізнанням, зарплатню тренерам збірної він платить із власної кишені) вигадка, швидше за все, він сам її й вигадав, і її старанно тиражують усі підконтрольні Григорію Суркісу та йому лояльні українські ЗМІ. Насправді ж платня іноземного тренера приблизно така ж сама, як і закордонного гравця того ж самого рівня.
Хто має визначати стартовий склад команд?
Іноземців «зірок» у тому ж таки «Динамо», до якого Григорій Михайлович має певне відношення, більше ніж достатньо. А от із тренерів не було жодного, якщо не рахувати росіян. Але російські фахівці, як й українські, добре відомо, допускають втручання своїх працедавців у визначення стартових складів команд, чого не дозволяють їхні європейські колеги. Тобто, таким чином припущення про те, що Суркіси втручаються у визначення стартових складів збірної України та «Динамо», має певне підґрунтя…
Після свого «фінта» з запрошенням Луческу президент ФФУ вже міг спокійно зробити свій вибір на українському тренері. Зваживши всі за і проти, він зупинився на Мироні Маркевичу. Однак Мирон Богданович, натерпівшись у своєму «Металісті» від суддівської сваволі в іграх із «Динамо» Григорія Михайловича, швидше за все, відразу ж дав зрозуміти, що диктувати склад збірної він не дозволить навіть своєму новому працедавцеві.
Реакцією Григорія Суркіса на таку «зухвалість» була його заява в румунській пресі про те, що він, все ж, хотів би бачити біля керма збірної іноземця. Маркевич відповів на це досить різкими заявами, але при цьому не пішов із збірної, на що так розраховував Суркіс.
Відразу ж після цього з’явилася справа про договірну гру «Металіста» з «Карпатами». Але тоді, минулої осені, вона потихеньку якось зійшла нанівець. Президент ФФУ, таким чином, давав зрозуміти головному тренерові збірної, що суто його склад останньої не вартий того, щоб ставити під сумнів своє перебування на посаді головного тренера «Металіста». Однак Мирон Маркевич і президент «Металіста» Олександр Ярославський добре розуміли, звідки ростуть ноги цієї договірної гри. Тому Мирон Богданович і далі не дозволяв Григорію Михайловичу пхати свого носа до складу збірної.
Тоді, більше ніж через півроку після первинної стадії того скандалу, у ФФУ вельми конкретно постало питання про санкції проти «Металіста». І якби Маркевич добровільно не покинув посаду головного тренера збірної, то харківський клуб, напевне, втратив би 9 очок у вигляді адміністративного покарання, а разом з ними й місця в Лізі Європи. Але після його відставки (мета Суркіса була досягнута) «Металіст», напевно, залишиться при своїх очкових здобутках.
Як залишиться біля керма збірної без приставки в. о. і Юрій Калитвинцев – людина Григорія Суркіса.
Вдячність Калитвинцева
Для тих же, хто має в цьому сумнів, нагадаю наступне. Саме Григорій Михайлович повернув важко травмованого Калитвинцева у великий футбол після того, як від цього відмовилися й волгоградський «Ротор», і збірна Росії. Саме Суркіс вклав свої «кревні» на дуже дорогі операції за кордоном для того, щоб Юрій знову міг стати професійним гравцем. Ба більше, Григорій Суркіс гарантував йому після цього протягом тривалого часу місце в основному складі «Динамо» і збірної України, швидко зробивши при цьому тому росіянинові Калитвинцеву українське громадянство.
Нарешті, саме президент ФФУ гарантував Юрію Калитвинцеву безбідне перебування біля керма різних вікових збірних України після завершення кар’єри гравця Юрієм.
У цій ситуації, погодьтеся, важко і, мабуть, навіть аморально засуджувати самого Калитвинцева за його вдячність та відданість Суркісові.
Тільки от нашій головній команді ця відданість у черговий раз може досить дорого обійтися...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ігри з поляками й чилійцями вийшли дуже різними. Ніяка гостьова гра українців із першими, при якій вони відігралися лише в доданий час (1:1), і впевнена, хоча й скромна за рахунком, домашня перемога над другими (2:1).
Настільки різна якість гри головної команди України, на мій погляд, пояснюється такими причинами. Для поляків програш українцям, у силу відомих історичних обставин, був би свого роду національним приниженням. Тому червоно-білі поставилися до тієї товариської гри більш-менш серйозно.
Для чилійців же гра з нашою збірною була лише однією з ігор у ході їхнього європейського турне. Причому ігор із невідомим їм (а значить, і не елітарним) суперником, з яким можна зіграти не в повну силу й без усіх ключових гравців збірної. Цією обставиною саме й скористався сповна Калитвинцев, змусивши грати своїх підопічних із червоно-синіми з повною самовіддачею й на найвищих швидкостях. У результаті й вийшла така гарна, атакуюча гра збірни України, яку вітчизняні ЗМІ, наближені до глави ФФУ – Григорія Суркіса – і використали як головний аргумент на користь остаточного затвердження Юрія Калитвинцева головним тренером команди.
Провал учнів школи Лобановського
Але справа в тому, що таких незібраних суперників, як чилійці у Києві, на Євро-2012 просто не буде. І щоб представити нашу збірну через рік-другий на тому Євро, потрібно, швидше, виходити з її гри з поляками, які, до того ж, як й українці, навряд чи потрапили б туди, не маючи статусу хазяїв турніру.
Так що європерспективи нашої головної команди в найкращому разі досить і досить невизначені. Й тому настав час визначитися з тим, хто ж поставив збірну України в таке її безрадісне положення.
Почнемо, як мовиться, спочатку. Після гучного провалу біля керма збірної чергового представника школи Лобановського – Олексія Михайличенка – президентові ФФУ Григорію Суркісу, що зазнавав тоді певного тиску як зсередини ФФУ, так і за її межами, призначати ще одного «школяра» Валерія Васильовича було, погодьтеся, не зовсім зручно.
Запросити іноземного фахівця для Суркіса означало позбавити себе його улюбленого задоволення диктувати тому склад збірної. На це він піти, природно, не міг і саме тому зробив таку несерйозну пропозицію Мірчі Луческу, що той не міг прийняти її апріорі, з якого боку не дивися. Григорію Михайловичу тільки того було і треба: з пропозиціями іноземцям, таким чином, було і цього разу покінчено.
Тут слід зробити невеличкий ліричний відступ, аби розібратися, чому Суркіс-старший так не полюбляє іноземних фахівців.
Версія про те, що робить він це тільки з економії власних коштів (а за його власним зізнанням, зарплатню тренерам збірної він платить із власної кишені) вигадка, швидше за все, він сам її й вигадав, і її старанно тиражують усі підконтрольні Григорію Суркісу та йому лояльні українські ЗМІ. Насправді ж платня іноземного тренера приблизно така ж сама, як і закордонного гравця того ж самого рівня.
Хто має визначати стартовий склад команд?
Іноземців «зірок» у тому ж таки «Динамо», до якого Григорій Михайлович має певне відношення, більше ніж достатньо. А от із тренерів не було жодного, якщо не рахувати росіян. Але російські фахівці, як й українські, добре відомо, допускають втручання своїх працедавців у визначення стартових складів команд, чого не дозволяють їхні європейські колеги. Тобто, таким чином припущення про те, що Суркіси втручаються у визначення стартових складів збірної України та «Динамо», має певне підґрунтя…
Після свого «фінта» з запрошенням Луческу президент ФФУ вже міг спокійно зробити свій вибір на українському тренері. Зваживши всі за і проти, він зупинився на Мироні Маркевичу. Однак Мирон Богданович, натерпівшись у своєму «Металісті» від суддівської сваволі в іграх із «Динамо» Григорія Михайловича, швидше за все, відразу ж дав зрозуміти, що диктувати склад збірної він не дозволить навіть своєму новому працедавцеві.
Реакцією Григорія Суркіса на таку «зухвалість» була його заява в румунській пресі про те, що він, все ж, хотів би бачити біля керма збірної іноземця. Маркевич відповів на це досить різкими заявами, але при цьому не пішов із збірної, на що так розраховував Суркіс.
Відразу ж після цього з’явилася справа про договірну гру «Металіста» з «Карпатами». Але тоді, минулої осені, вона потихеньку якось зійшла нанівець. Президент ФФУ, таким чином, давав зрозуміти головному тренерові збірної, що суто його склад останньої не вартий того, щоб ставити під сумнів своє перебування на посаді головного тренера «Металіста». Однак Мирон Маркевич і президент «Металіста» Олександр Ярославський добре розуміли, звідки ростуть ноги цієї договірної гри. Тому Мирон Богданович і далі не дозволяв Григорію Михайловичу пхати свого носа до складу збірної.
Тоді, більше ніж через півроку після первинної стадії того скандалу, у ФФУ вельми конкретно постало питання про санкції проти «Металіста». І якби Маркевич добровільно не покинув посаду головного тренера збірної, то харківський клуб, напевне, втратив би 9 очок у вигляді адміністративного покарання, а разом з ними й місця в Лізі Європи. Але після його відставки (мета Суркіса була досягнута) «Металіст», напевно, залишиться при своїх очкових здобутках.
Як залишиться біля керма збірної без приставки в. о. і Юрій Калитвинцев – людина Григорія Суркіса.
Вдячність Калитвинцева
Для тих же, хто має в цьому сумнів, нагадаю наступне. Саме Григорій Михайлович повернув важко травмованого Калитвинцева у великий футбол після того, як від цього відмовилися й волгоградський «Ротор», і збірна Росії. Саме Суркіс вклав свої «кревні» на дуже дорогі операції за кордоном для того, щоб Юрій знову міг стати професійним гравцем. Ба більше, Григорій Суркіс гарантував йому після цього протягом тривалого часу місце в основному складі «Динамо» і збірної України, швидко зробивши при цьому тому росіянинові Калитвинцеву українське громадянство.
Нарешті, саме президент ФФУ гарантував Юрію Калитвинцеву безбідне перебування біля керма різних вікових збірних України після завершення кар’єри гравця Юрієм.
У цій ситуації, погодьтеся, важко і, мабуть, навіть аморально засуджувати самого Калитвинцева за його вдячність та відданість Суркісові.
Тільки от нашій головній команді ця відданість у черговий раз може досить дорого обійтися...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.