Уся Європа страйкує. Французи не хочуть йти раніше на пенсію. Румуни протестують проти зниження зарплат. Ірландці таранять вантажівками свій парламент. Іспанці сьогодні розпочали загальний страйк проти заходів економії з боку влади. І чехи також тисячами виходять на вулиці, бо зарплати багатьом знижують аж до 20 відсотків.
І ловлю себе на думці, а що ж українці? Чи й всі щасливі і мають бажану працю та зарплату і обожнюють свою владу? Мабуть, що ні...То що ж так тихо в майже 50-мільйонному людському морі? Може перед бурею? А чи не так, як у тому анекдоті:
Буденний анекдот але щось у ньому є й про українське сьогодення. Хіба можна говорити про якісь страйки тут, чи, не приведи Господи – спротив(!), коли примітивна, дрібна жменька вуркаганів поганяють цілим народом. Та й чи ж народ це? Тому й сумніви гризуть європейців, котрі сьогодні страйкують.
І ловлю себе на думці, а що ж українці? Чи й всі щасливі і мають бажану працю та зарплату і обожнюють свою владу? Мабуть, що ні...То що ж так тихо в майже 50-мільйонному людському морі? Може перед бурею? А чи не так, як у тому анекдоті:
Їде дядько в брилі на гарбі селом, а до нього вуркаган в куфайці підскочив. Малий такий собі, миршавий... Дядько ніби й не зауважив, все собі пужалном над головами биків помахує, мух відганяє... Бики бредуть поволі, гарба скрипить... Тут клятий вуркаган раптом, із кривим усміхом з-під кашкета, вихоплює у дядька пужално і як врепіжить межи плечі тому! А наш дядько нічого, лише почухав спину і лоба під брилем та й мугикнув до вурка: –Ти, того, поволі... А вуркаган знову та вже дядька по потилиці пужалном хвать! Дядько зіщулився весь і не стерпів та повернувшись до миршавого врага у куфайці, кинув: – Я й здачі можу дати... Вуркаган лише зареготав чорним ротом, та як вліпить дядька нашого його ж пужалном межи очі, того й писок червона юшка залила. Тут вже дядько вигукнув: – Та ти, враже, якщо мене ще раз вдариш, то я не знаю, що я з тобою зроблю... Вурко на це лише ногою дядька з гарби копнув та тільки й закуріло за ним. А що ж дядько? Він став посеред шляху, почухав потилицю, втерся рукавом та й буркнув нехотячи, собі вже: – То так би й зразу сказав, а то ще б’ється... |
Буденний анекдот але щось у ньому є й про українське сьогодення. Хіба можна говорити про якісь страйки тут, чи, не приведи Господи – спротив(!), коли примітивна, дрібна жменька вуркаганів поганяють цілим народом. Та й чи ж народ це? Тому й сумніви гризуть європейців, котрі сьогодні страйкують.