Ось живеш собі, чогось прагнеш, чимось цікавишся, комусь віриш, чиєюсь дружбою дорожиш. Дратуєшся від того, що дороги у ямах, що сміття по вуха, що лайка стала звичайною вуличною мовою. Рахуєш гроші, бо все стрімко подорожчало щонайменше відсотків на двадцять. Дітям без кінця повторюєш – вчися, рівняйся на кращих, шукай свій талант, будь людиною!
Обурюєшся, що тобі кажуть неправду з екрана телевізора, при цьому клянучись, що працюють не покладаючи рук лише в інтересах народу та України. Але вагаєшся у своїх висновках, бо справжніх державних політиків за часи своєї незалежності Україна ще не мала. Хто був іншим й мислив як державотворець – загинув в аваріях. А усі інші використали владу, щоб зміцнити статки своїх родин-кланів, щоб закріпитися у списку багачів, щоб вирвати собі шматок колись «всенародного» багатства, а країну так і залишили на узбіччі прогресу.
Та людина так влаштована, що сподівається на краще до останнього. Розум уперто відмовляється все замальовувати чорним і шукає зерна оптимізму навіть у білбордах, на яких Віктор Янукович вітає українців не лише з Різдвом та Новим роком, а й з 20-ю річницею Незалежності.
Але ж усьому є межа! І вона вже перейдена!
Україну мають! І мають у найбрутальніший спосіб! І цим пишаються! І вважають, що саме їхні непересічні таланти (бути професором без навіть базових знань, керувати економікою без жодних уявлень про механізми функціонування світової економіки; керувати країною без жодної поваги до неї, без жодних знань про її культуру, історію й традиції) і дають їм право відчувати себе зараз настільки безкарними й могутніми, що усілякі ігри у пристойність уже просто зайві.
«Україну мають таланти» – сказали усім нам! І ці «таланти» зібралися разом у «честь имеющего» Яна Табачника, щоб під звучання «Мурки» у виконанні заступника генпрокурора позбавити нас усіляких ілюзій.
Обурюєшся, що тобі кажуть неправду з екрана телевізора, при цьому клянучись, що працюють не покладаючи рук лише в інтересах народу та України. Але вагаєшся у своїх висновках, бо справжніх державних політиків за часи своєї незалежності Україна ще не мала. Хто був іншим й мислив як державотворець – загинув в аваріях. А усі інші використали владу, щоб зміцнити статки своїх родин-кланів, щоб закріпитися у списку багачів, щоб вирвати собі шматок колись «всенародного» багатства, а країну так і залишили на узбіччі прогресу.
Та людина так влаштована, що сподівається на краще до останнього. Розум уперто відмовляється все замальовувати чорним і шукає зерна оптимізму навіть у білбордах, на яких Віктор Янукович вітає українців не лише з Різдвом та Новим роком, а й з 20-ю річницею Незалежності.
Але ж усьому є межа! І вона вже перейдена!
Україну мають! І мають у найбрутальніший спосіб! І цим пишаються! І вважають, що саме їхні непересічні таланти (бути професором без навіть базових знань, керувати економікою без жодних уявлень про механізми функціонування світової економіки; керувати країною без жодної поваги до неї, без жодних знань про її культуру, історію й традиції) і дають їм право відчувати себе зараз настільки безкарними й могутніми, що усілякі ігри у пристойність уже просто зайві.
«Україну мають таланти» – сказали усім нам! І ці «таланти» зібралися разом у «честь имеющего» Яна Табачника, щоб під звучання «Мурки» у виконанні заступника генпрокурора позбавити нас усіляких ілюзій.