Я вірю в чудо

Кожного року у ніч з 18 на 19 січня я набираю води у банку. Опівночі я відкриваю двері хати, йду до криниці, опускаю відро вниз, слухаю, як воно спрагло зачерпує воду, заглядаю у цямрину, чи не видно там зорі, зосереджено тягну здобуте багатство нагору і потім обережно переливаю воду у банку, намагаючись не пролити жодної краплі.

Повну банку йорданської води я заношу до хати. Притискаю її лівою рукою до грудей, а правою щедро кроплю усе у хаті. Найбільше дістається живому – квітам, котам, родині, яка спочатку зойкає від холодної води, а потім зі сміхом намагається покропити й мене.

«Цить, – кажу – не чіпайте, я вже вмилася й оновилася!»

Потім хтось відкриває торішню банку, нюхає та пробує на смак минулорічну воду, звично дивується: «Ти диви, вона ж як свіжа!» і несе «йордань» річної витримки на двір – поливати дерева.

У такі хвилини – я вірю в чудо!

Я думаю, що усі хворі, умившись такою водою, стануть здоровими, усі брехуни – правдивими, усі скнари – чесними, усі злодії – добродійниками, усі підлі – шляхетними, усі розпусники – доброчесними, усі нездари – захопленими чужим талантом.

Я вірю, що Президент України дбатиме про Україну, міністр освіти України – про вільний доступ до знань талановитих дітей, Прем’єр-міністр України –про найвигідніші умови для розбудови економіки країни українськими підприємцями, а міліція, прокуратура та суди України – про те, щоб закон карав тільки справжніх злочинців.

Готуйтеся – так буде. Бо так має бути! Я вже покропила телевізор!