Український тенісист – у російській орбіті?

Олександр Долгополов на відкритому чемпіонаті Австралії увійшов до числа восьми найкращих

Київ – Українець Олександр Долгополов цього року стрімко увірвався до світової тенісної еліти. На відкритому чемпіонаті Австралії 22-річний киянин увійшов до числа восьми найкращих. Та успіх Олександра на першому в сезоні турнірі серії Grand Slam спричинив і хвилю побоювань щодо можливої зміни громадянства – росіяни не проти таким чином посилити свою збірну.
Ще в австралійському Мельбурні Олександр Долгополов зауважив, що успіху досяг завдяки зусиллям свого батька, а не української федерації тенісу. Росію Долгополов назвав прикладом країни, в якій тенісу приділяється більше уваги.

Згодом президент Федерації тенісу Росії Шаміль Тарпіщев в інтерв’ю виданню «Советский спорт» відзначив: «Якщо у Долгополова з’явиться бажання, ми готові його розглянути».

Долгополов веде переговори з федерацією

Почесний президент Федерації тенісу України Герман Беньямінов вважає переїзд спортсмена до іншої країни малоймовірним: «Такі розмови йдуть уже з кінця 2010 року. Я думаю, що він цього не зробить – він корінний киянин, батько виріс у тенісі в Києві в спортивному клубі «Антей», Саша так само, гадаю, до такого кроку він не вдасться».

Втім, сам тенісист воліє зберігати інтригу. «На жаль, у нас починають ворушитися тільки тоді, коли є ризик когось втратити. Зараз нічого конкретного сказати не можу. Є два варіанти», – каже Долгополов в інтерв'ю «Спорт-Експресу».

Тенісний оглядач Дмитро Мірошниченко розповів Радіо Свобода, що питання про спортивне громадянство Долгополова залишається предметом діалогу між ним самим, його батьком-тренером і Федерацією тенісу України: «Долгополов буквально вчора сказав мені, що він хоче жити в цій країні, він хоче виступати за цю країну, він любить це місто – Київ. Мабуть, зараз, коли він заробляє достатні кошти тенісом, коли він перебуває майже в Top-30 світового тенісу, то, можливо, йому буде більше допомоги від держави, хоча і це питання риторичне. Він зараз готується до серії турнірів у Південній Америці, а згодом – двох змагань серії Masters у Індіан-Уеллсі та Маямі, і також веде переговори з українською федерацією тенісу».

На жаль, приклад Долгополова непоодинокий. Уже багато років за Німеччину виступає українська фігуристка Олена Савченко, яка в дуеті з Робіном Шолковим виграла вже не один чемпіонат Європи і світу. Торік до Росії вирушила ще одна представниця естетичного спорту Тетяна Волосожар, і немає сумнівів, що в парі з Максимом Траньковим вона складе конкуренцію на найвищому рівні.

Є й інший приклад – російська біатлоністка Наталія Бурдига з цього сезону виступає за збірну України. Та впадає у вічі суттєва відмінність: з України їдуть найкращі, з інших країн – спортсмени, які на своїй батьківщині не витримують конкуренції.