Повернулася з Карелії. Їздила туди на місце перезахоронення останків діда, солдата Другої світової, який загинув на фінській землі у липні 1944-го. Загарбником був мій дід, бо воював не за свою землю. Та йому, переконана, все прощено на небесах, бо воював не по своїй волі на берегах Вуокси і не мав жодних власних мотивів витісняти фінів з їхньої землі.
Так само, думаю, не мали особистих причин військові канцеляристи для того, щоб надіслати моїй бабусі повідомлення, що її чоловік «пропав безвісти», попри те, що у документах, які я знайшла аж через 76 років, чітко вказано не лише дату й місце смерті, а й усі особисті дані, з іменем дружини включно.
Думаю, у канцелярії був наказ не церемонитися з тими, хто був мобілізований з окупованих територій і з їхніми родинами теж. Та й державі ця «неуважність» військових статистів дала відчутну економію. Зекономили ж бо на допомозі трьом дітям загиблого солдата, а на другий день після тієї «безвістної похоронки» прийшли з сільради й позабирали те, що у хаті після німців залишилося.
І ось 9 травня побачила я на власні очі на меморіальній дошці колись фінського, а тепер російського селища Мельніково, підтвердження тому, що кістки мого діда лежать саме у цій братській могилі. І була ця гірка радість «зі сльозами на очах», що тепер і ми знайшли місце на цій землі, де можна схилити голову у журбі, оплакати перерване молоде життя, проклинаючи усі війни.
Неподалік від цього меморіалу – братська могила фінських вояків. Сосни та кірха, побудована за проектом Йозефа Стенбека, оберігають їхній спокій. А залишені льодовиком валуни, хоч і бачили все, знають усе, але мовчать, бо лише спокій та сум органічні у таких місцях.
З чиєї ж вини стільки галасу наробили у Львові? Хто влаштував цю провокацію?
Відповіді очевидні. Це зробили ті, хто зараз репетує найдужче, ті, хто заробляє собі політичний капітал на розколі України, на протиставлянні західняків і східняків, на експлуатації історії, реанімуючи міф про «единый народ». Їм конче потрібно підтвердити сентенції Табачника про Львів і галичан, виставити українців перед усім світом як ксенофобів й відновити вже притлумлений жах перед «головорезами-бандеровцами».
Хіба ж не цього хотіли ті депутати Верховної Ради, які голосували за те, щоб прапор СССР висів поряд із державним прапором України 9 травня? Хіба не про такий перебіг подій мріяв Петро Симоненко, готуючи свою полум’яну промову перед електоратом Януковича про «федералізацію» та перенесення фінальної частини матчів Євро-2012 зі Львова до інших міст? І хіба не такими хочуть бачити кожного патріота України ті, хто на форумах називає їх «свідомітами» чи «нациками»?
Можуть дякувати Тягнибокові. Він разом із свої ВО задовольнив усіх, включаючи й керівництво сусідньої держави. Аякже, такий зручний привід посилити тиск на «нєзрєлую власть» України.
То хто ж тоді танцює на кістках солдатів Другої світової?! Що тільки «Свобода»?! Чи й її «затяті» противники?! Танець справа парна! Поки на політичному танцмайданчику танцює Тягнибок й для Симоненка з комуністами завжди знайдеться місце.
А про те, чи була це провокація, може варто запитати у фінів. Якби вони відреагували, якби російсько/радянські політичні патріоти взяли червоний прапор й поїхали до Фінляндії у День пам’яті за загиблими у радянсько-фінській війні?!
Так само, думаю, не мали особистих причин військові канцеляристи для того, щоб надіслати моїй бабусі повідомлення, що її чоловік «пропав безвісти», попри те, що у документах, які я знайшла аж через 76 років, чітко вказано не лише дату й місце смерті, а й усі особисті дані, з іменем дружини включно.
Думаю, у канцелярії був наказ не церемонитися з тими, хто був мобілізований з окупованих територій і з їхніми родинами теж. Та й державі ця «неуважність» військових статистів дала відчутну економію. Зекономили ж бо на допомозі трьом дітям загиблого солдата, а на другий день після тієї «безвістної похоронки» прийшли з сільради й позабирали те, що у хаті після німців залишилося.
І ось 9 травня побачила я на власні очі на меморіальній дошці колись фінського, а тепер російського селища Мельніково, підтвердження тому, що кістки мого діда лежать саме у цій братській могилі. І була ця гірка радість «зі сльозами на очах», що тепер і ми знайшли місце на цій землі, де можна схилити голову у журбі, оплакати перерване молоде життя, проклинаючи усі війни.
Неподалік від цього меморіалу – братська могила фінських вояків. Сосни та кірха, побудована за проектом Йозефа Стенбека, оберігають їхній спокій. А залишені льодовиком валуни, хоч і бачили все, знають усе, але мовчать, бо лише спокій та сум органічні у таких місцях.
З чиєї ж вини стільки галасу наробили у Львові? Хто влаштував цю провокацію?
Відповіді очевидні. Це зробили ті, хто зараз репетує найдужче, ті, хто заробляє собі політичний капітал на розколі України, на протиставлянні західняків і східняків, на експлуатації історії, реанімуючи міф про «единый народ». Їм конче потрібно підтвердити сентенції Табачника про Львів і галичан, виставити українців перед усім світом як ксенофобів й відновити вже притлумлений жах перед «головорезами-бандеровцами».
Хіба ж не цього хотіли ті депутати Верховної Ради, які голосували за те, щоб прапор СССР висів поряд із державним прапором України 9 травня? Хіба не про такий перебіг подій мріяв Петро Симоненко, готуючи свою полум’яну промову перед електоратом Януковича про «федералізацію» та перенесення фінальної частини матчів Євро-2012 зі Львова до інших міст? І хіба не такими хочуть бачити кожного патріота України ті, хто на форумах називає їх «свідомітами» чи «нациками»?
Можуть дякувати Тягнибокові. Він разом із свої ВО задовольнив усіх, включаючи й керівництво сусідньої держави. Аякже, такий зручний привід посилити тиск на «нєзрєлую власть» України.
То хто ж тоді танцює на кістках солдатів Другої світової?! Що тільки «Свобода»?! Чи й її «затяті» противники?! Танець справа парна! Поки на політичному танцмайданчику танцює Тягнибок й для Симоненка з комуністами завжди знайдеться місце.
А про те, чи була це провокація, може варто запитати у фінів. Якби вони відреагували, якби російсько/радянські політичні патріоти взяли червоний прапор й поїхали до Фінляндії у День пам’яті за загиблими у радянсько-фінській війні?!