Україна входить у зону політичної турбулентності

Дуже швидкими темпами «Донецька» влада скочується до тоталітарних методів керівництва державою. Однак із усього видно, що українці далі не збираються більше мовчати. Запізнілі протестні рухи по всій Україні можуть перевести систему влади «януковичів» у режим, коли регіони стануть некерованими. Але чи є в Україні політичні сили, котрі готові нині в разі настання часу «Ч» не дати їй зірватися у прірву хаосу і анархії?

Опозиція сьогодні в Україні знаходиться в такому подрібненому і роз’єднаному стані, що під великим питанням є те, чи зможе вона об’єднатися напередодні парламентських виборів 2012 року. Можна по-різному ставитися до Юлії Тимошенко, однак лише вона одна, з її харизмою і авторитетом в українському суспільстві, є тією єдиною політичною постаттю, навколо якої могла б об’єднатися сьогодні вся Україна. Саме тому її й було вилучено «януковичами», фактично від самого початку їхнього захоплення влади над Україною, з політичного процесу.

Апологети режиму «донецьких» ніяк не можуть визначитися із тим, який же вид «демократії» сьогодні панує на українських теренах. Можна зробити припущення, що якщо в путінській Росії – це «керована демократія», то у сучасній Україні з 2010 року реалізується різновид «дисциплінованої демократії», котру запровадила в Бірмі (М’янмі) військова хунта.

Таким чином, якщо замінити бірманських генералів на донбаських «конкретних пацанів», то все відбувається на українських теренах нібито за політичною калькою. Лише з можливою похибкою на те, що військова хунта у Бірмі куди більшу увагу звертала на міжнародну громадську думку. Адже ця хунта не наважилася посадити до в’язниці лідера бірманської опозиції Аун Сан Су Чжі, яка перемогла на виборах у 1988 році. І майже 16 років із останніх 20 Аун Сан Су Чжі провела під домашнім арештом у власному будинку в Рангуні.

Необхідні вільні вибори

Очевидно, що демократія – це зовсім не те, що намагаються видати нині за неї «януковичі». А вільне волевиявлення громадян на виборах – це те, чого сьогодні, як чорт ладану, бояться у Партії регіонів. Адже про симпатії народу до тієї чи іншої політичної сили можна судити лише за результатами вільних і чесних виборів, без усяких «ківалових» і «каруселей». І стає очевидним, яким може бути результат парламентських виборів у 2012 році, якщо Україна вже починає підніматися з колін.

Ще до осені 2011 року «януковичі» були цілком впевнені – Юлія Тимошенко у в’язниці, опозиція знищена і вибори до Верховної Ради 2012 року практично виграні. Тепер же політичні рейтинги регіоналів вказують на те, що цей режим може й не протриматися до 2015 року.

Масове засудження «донецькими» своїх політичних опонентів (кого на роки, кого на 15 діб) і провальна соціальна політика провокують масові протестні рухи, які за всіма наявними ознаками знаходяться в Україні на самому початку етапу свого розвитку. «Правосуддя», яке нинішня влада застосовує до Тимошенко і Луценка, та вся інша діяльність олігархоохоронних органів, що виступають під личиною правоохоронних, лише штовхають Україну в режим непередбаченості.

Ця непередбаченість, разом із тим, що Янукович завжди вірив у те, що Помаранчева революція 2004 року та подібні їй народні повстання у Грузії і арабському світі є інспірованими ззовні іноземними змовами, створює дуже небезпечну ситуацію в Україні. Адже, коли народне невдоволення діями режиму кваліфікується як «іноземна змова», то, у такому разі, весь український народ дуже легко перевести у категорію «змовників». Як це зробив у Сирії її президент Башар Асад, який не знайшов ніякої іншої можливості «діалогу» зі своїм народом, як розстрілювати його.

Противагою олігархату може стати армія

Але крім політичних опонентів режим «януковичів» побоюється ще й української армії. Бо якщо у критичний момент українська армія стане на бік народу, то правлячий в Україні клас олігархів не буде спроможним утримувати далі свій силовий контроль над українцями. І тому регіонали прикладають так багато зусиль для її скорочення.

Саме армія, в якій культивується дух віри у свою Батьківщину та необхідності захисту своєї країни, нині здатна стати тією визначальною силою, котра спроможна поставити останню крапку в протистоянні проукраїнських і промосковських сил за подальшу історичну долю Української держави.

Україна входить у зону політичної турбулентності. Янукович настільки боїться народної революції, що сам своїми непродуманими діями буквально провокує Помаранчеву революцію-2. При цьому неорадянська політична культура «донецьких» навіть не розглядає можливості права українців на проведення акції протестів. А бачить ворогами тих, хто не хоче видавати чорне за біле, і бачити у тоталітарних методах управління державою неперевершений еталон демократії.

Помаранчева революція-2?

Саме побоювання Помаранчевої революції-2 стало основною причиною ув’язнення Юлії Тимошенко, і західні політики не вірять у те, що в країні, де все повністю контролюється лише однією людиною, Янукович нездатен вплинути на «незалежне» судочинство.

Юлія Тимошенко багато в чому схожа на лауреата Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі. Вона така ж чарівна, мужня, вольова, цілеспрямована і безкомпромісна, як і Аун Сан Су Чжі. І її так само бояться ті чоловіки, котрі силою насаджують східну деспотії в Україні.

Очевидно, що за багатьма основними політичними параметрами Юлія Тимошенко така ж унікальна і непересічна жінка, як і Аун Сан Су Чжі. То ж варто відповісти собі – чи не пора підняти питання про висунення Юлії Тимошенко в лауреати Нобелівської премії миру в 2012 році? Думаю, що більшість чесних і незаангажованих політично українських громадян будуть готові підтримати цю ідею.

Наразі варто вже сьогодні подумати про те, щоб світова демократична громадськість підтримала таке висунення, адже за 2010-2011 роки Юлія Тимошенко показала себе мужнім і нескореним опонентом диктаторському режиму «януковичів», котрий намагається реставрувати в Україні сталінізм, одночасно безпощадно нищачи в ній усе українське, демократичне, чесне і порядне.


Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода