Уявіть собі ситуацію: сонячного вихідного дня ви чекаєте на потяг і раптом чуєте з гучномовця на вокзалі, що ваш потяг спізнюється на 70 хв… Настрій зіпсований, сонце не тішить, плани полетіли в кошик.
Через цю годину ви заходите до потягу, в якому на кожного пасажира чекає плящина мінералки, свіжа газета. Ви сідаєте на зручні стільці. Підходить провідник, мило вибачається за те, що потяг спізнився «з непередбачуваних причин», і звертає вашу увагу, що на станції прибуття вам необхідно підійти з квитком до каси й отримати компенсацію за спізнення. Ви відкриваєте рота і туди влітає пташка. (Деякі автори описують схожу ситуацію так: «він щипнув себе, щоб перевірити, чи не спить»).
Потім через півтори години ви отримуєте в касі на вокзалі квитанцію про повернення вам 70 крон (бо ж ситуація відбувається в Празі), а дядько, який чекає на свої 70 крон за вашою спиною, підморгує і каже: «Це ж 2 пива, незле?». Ви виходите з вокзалу, сонце світить, ви сідаєте у ресторанчику на відкритій терасі і замовляєте… 2 пива! При цьому повертається і настрій, і плани виявляються не такими вже й важливими, коли настрій гарний, а сонце підморгує, обіцяючи ще пару годин погріти!
Щоб уся ця розповідь не здавалась байкою – я зберегла квитанцію, на якій написано внизу, що залізниця повертає 70 крон за спізнення потягу.
Чи варто наводити паралелі? Чи кожен може сам згадати, коли і як спізнювалися потяги, коли вони були конче потрібні, і скільки «пив за компенсацію» можна було замовити? А може й якийсь працівник управління Українською залізницею побачить мій квиток і підкине ідейку своєму шефові, адже скоро почнуть їздити поїздами натовпи футбольних фанів. Чи вистачить на всіх по 2 пива? Чи дешевше буде – дотримуватися графіку?
Через цю годину ви заходите до потягу, в якому на кожного пасажира чекає плящина мінералки, свіжа газета. Ви сідаєте на зручні стільці. Підходить провідник, мило вибачається за те, що потяг спізнився «з непередбачуваних причин», і звертає вашу увагу, що на станції прибуття вам необхідно підійти з квитком до каси й отримати компенсацію за спізнення. Ви відкриваєте рота і туди влітає пташка. (Деякі автори описують схожу ситуацію так: «він щипнув себе, щоб перевірити, чи не спить»).
Потім через півтори години ви отримуєте в касі на вокзалі квитанцію про повернення вам 70 крон (бо ж ситуація відбувається в Празі), а дядько, який чекає на свої 70 крон за вашою спиною, підморгує і каже: «Це ж 2 пива, незле?». Ви виходите з вокзалу, сонце світить, ви сідаєте у ресторанчику на відкритій терасі і замовляєте… 2 пива! При цьому повертається і настрій, і плани виявляються не такими вже й важливими, коли настрій гарний, а сонце підморгує, обіцяючи ще пару годин погріти!
Чи варто наводити паралелі? Чи кожен може сам згадати, коли і як спізнювалися потяги, коли вони були конче потрібні, і скільки «пив за компенсацію» можна було замовити? А може й якийсь працівник управління Українською залізницею побачить мій квиток і підкине ідейку своєму шефові, адже скоро почнуть їздити поїздами натовпи футбольних фанів. Чи вистачить на всіх по 2 пива? Чи дешевше буде – дотримуватися графіку?