Київ – Лідер Української народної партії Юрій Костенко – ветеран української політики. Уже 20 років тому, коли мало хто знав таких людей, як Юлія Тимошенко чи Віктор Янукович, він був міністром і відомим політиком. Зараз УНП має намір об’єднати свої зусилля із «Нашою Україною» Віктора Ющенка та кількома іншими правими партіями для спільного походу на вибори. До широкого опозиційного об’єднання він ставиться критично, оскільки, як показав попередній досвід, об’єднання без ідеологічної близькості не дає позитивних наслідків.
– Зараз ми бачимо такий формат: влада і об’єднана опозиція. Але є інші політичні сили, які намагаються цю схему «влада – опозиція» розбити. Зокрема, Ви ведете переговори не з Комітетом опору диктатурі, а з «Нашою Україною» про спільний похід на вибори. На якій стадії зараз переговори і з ким Ви їх ведете: з Віктором Ющенком чи з кимось іншим?
– Усі, хто не входить у парламентську більшість і у виконавчі органи влади, належать до опозиційних політичних сил. На сьогоднішній день є багато парламентських партій, хоча вони представлені не фракціями, а окремими депутатами. Наприклад, Українська народна партія представлена шістьма депутатами у складі виборчого об’єднання «Наша Україна – Народна самооборона». І ми всі ці роки перебування у складі цієї фракції демонстрували свої політичні пріоритети, шляхом внесення законопроектів і шляхом тих чи інших політичних ініціатив.
Комітет опору диктатурі – це громадсько-політичне об’єднання, до якого входять багато і парламентських, і позапарламентських партій. І мета цього політичного об’єднання – протидіяти поверненню України на шлях до тоталітаризму. Але тепер, якщо уже говорити про вибори, то тут уже, в першу чергу, треба орієнтуватися на Закон «Про вибори», а він передбачає участь не політичних об’єднань, а виключно політичних партій, навіть блоки заборонені.
– Так, але обходять цю заборону.
– Це вже українські технології. На кожну отруту є протиотрута… Те, що намагається робити Українська народна партія – це традиційно наш шлях, шлях правої політичної сили, а відтак і політичні пріоритети, і завдання, які ми ставимо перед собою, можна реалізувати лише в об’єднанні близьких за ідеологією політичних сил. Тому це правда, що Українська народна партія не веде перемовин із лівоцентристською «Батьківщиною». Тому що це – не наша ідеологія, це – не наші політичні пріоритети. А ми ведемо перемовини напередодні виборів із близькими за ідеологією політичними партіями. До них належать право-ліберальна «Наша Україна», правий Конгрес українських націоналістів, правоцентристська Українська платформа «Собор». І, можливо, ще деякі правоцентристські політичні сили, наприклад, Республікансько-християнська партія. Можливо, не всі пам’ятають, є такий яскравий політик – Поровський Микола, який традиційно стоїть на позиціях правоцентризму.
– Ви з деякою іронією говорите. Це об’єднання відбувається, погодьтеся, не за сприятливих умов і свідченням цього є те, що з «Нашої України» тікають люди. Спочатку Андрій Парубій пішов домовлятися з об’єднаною опозицією, потім – Валентин Наливайченко. До речі, «Українська платформа» теж порозумілася з об’єднаною опозицією. Тобто, багато з тих, хто належав до зазначених вами політичних сил, скептично, судячи з усього, дивляться на це об’єднання.
– Ви у вступному слові згадали мене як політика, який в політиці з 1989 року. Так от, я завжди залишався і залишаюся прихильником чистоти української політики або її європейськості. Я не знаю прикладів у європейській політиці, коли утворюються виборчі об’єднання не за близькістю політичних поглядів основою.
Говорять, що у нас є об’єднана опозиція, забуваючи про власний досвід об’єднаної опозиції. Наприклад, хочу нагадати, що у 2002 році у нас також була об’єднана опозиція на парламентських виборах. Але було два блоки. Один блок «Наша Україна» очолював Віктор Ющенко, а другий блок очолювала Юлія Тимошенко. Ми між собою координували дії і не займалися взаємопоборюванням. Коли сьогодні мене намагаються переконати в тому, що ти можеш належати до опозиції тільки через входження у «Батьківщину» – для моєї і політичної практики, і досвіду – це непереконливі аргументи.
Більше того, як член опозиційного нині, а вчора владного утворення, бо в 2007 році ми вперше у Верховній Раді створили демократичну більшість, хочу сказати про неефективну роботу цієї парламентської більшості в плані трансформації української державності. Адже сьогодні нас звинувачують в тому, що українське законодавство досі залишається з наслідками або під наслідками комуністичної тоталітарної системи. До речі, засудження опозиціонерів – Тимошенко, Луценка та інших – відбулося саме за законами комуністичної доби. Так, це ж треба було змінювати, коли у нас була більшість у Верховній Раді. Цього не зробили.
До тих пір, поки Україна не буде дотримуватися загальновизнаних демократичних принципів і рецептів, як будувати гарну державну політику – Україна буде постійно на манівцях, буде постійно щось експериментувати і постійно буде наштовхуватися на ті ж самі стовпи чи граблі, до яких ми вже навіть і звикли. Бо, згадайте: коаліція «Сила народу», яка об’єднала начебто всю опозицію під проводом кандидата в Президенти, а потім і Президента Ющенка, також не добилася системних змін в силу того, що не було єдності в ідеологічних поглядах на сутність державної політики.
– В чому Ваші ідеологічні розбіжності того блоку, який очолюватиме Яценюк і політичного об’єднання, яке, очевидно, на базі Вашої політичної сили буде?
– Ми не визначаємо зараз – на якій базі. Ми говоримо поки що про те, що нас об’єднує і з чим ми хочемо з’явитися перед очима виборців.
Відмінність, якщо говорити мовою європейської політичної риторики, у всьому. В першу чергу, це те, на основі чого ми всі роки працюємо в українській політиці. Для нас питання державного суверенітету – це питання найвищої цінності…
– Наскільки я знаю, Яценюк не казав: для нас питання державного суверенітету – на 5 місці. Думаю, тут не буде розбіжностей.
– Трішки не так. Я уже чотири скликання працюю в Комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу і ядерної безпеки. Як фахівець можу сказати, що угода, яку було підписано в 2009 році, яку називають «газовою угодою» – це повна здача національного суверенітету і національних інтересів. Далі не буду розвивати цю тему, бо це не тема нашої дискусії.
Українська народна партія стояла біля витоків української державності. Ми її в буквальному сенсі робили своїми руками, і ще не було й згадки про тих, чи інших сьогоднішніх топ-політиків, коли ми уже відстоювали у Верховній Раді України все те, що пов’язано із національним суверенітетом і національними інтересами. Скажімо, днями відбулася так зване «голосування по закону про мови». А ви знаєте, що цим законом повністю розмивається українська державність і засади суверенітету?
– І знову ж таки, в цьому плані Ви з Яценюком говорите ідентичні речі. Може, в якихось деталях різні.
– Ні. Я кажу про інше: тоді, коли у лідерах був Юрій Костенко і Українська народна партія, то ми не допускали до згортання суверенітету, ми його нарощували через ухвалення Декларації про державний суверенітет, Акту про незалежність, української Конституції. І це все робилося з величезними боями. А коли лідери КОДу самі визнали, що ніякого спротиву не було, хоча вони знають причини, чому не було цього спротиву. Я не знаю причини, бо я був, як депутат, якого проінформували, що я маю стояти у Верховній Раді з 9 години і керуватися далі вказівками керівництва фракції, то я не знаю, якими мали б бути дії спротиву прийняттю того закону, яким розмивається і знищується державний суверенітет України…
Є речі, без яких неможлива українська державність, і до таких речей належить тема мови і тема державного суверенітету. Друге, чим ми відрізняємося – ми ніколи не приховували того, що ми за те, щоб Україна була не просто членом Європейського Союзу, а щоб Україна була членом НАТО, входила до єдиної системи європейської безпеки і у такий спосіб надійно себе захистила від посягань Росії. Третє – тема церкви. Для нас це також тема, яка завжди асоціюється із незалежністю. І ми говоримо, що Україні потрібна єдина Помісна православна церква. Це ті речі, про які ніхто не говорить і з інших політичних сил, я кажу не про праві партії, а про ліво-центристів бютівців чи лібералів Яценюка, я маю на увазі «Фронт змін» чи «Удар» Кличка.
Отже, ми відрізняємося саме набором тих українських традиційних цінностей, на основі яких поставала українська державність, і на основі яких ми можемо ставати поступово європейською державою.
– З ким Ви плануєте домовлятися про координацію дій: з опозицією чи з владою? Чи не будете домовлятися і будете самі по собі йти на вибори так, як вважаєте за потрібне, в тому числі і в мажоритарних округах?
– Традиційно, починаючи з 2002 року, була співпраця між опозиційними силами. Ця координація має відбуватися, по-перше, у забезпеченні демократичних і максимально прозорих виборів, тут ми повністю маємо співпрацювати; по-друге – ми повинні максимально спробувати організувати на виборчих округах не взаємопоборювання кандидатів від опозиційних сил, а навпаки – взаємодоповнення. А там саме виборець покаже, кому він найбільше довіряє.
– Тобто, округи не будете ділити?
– Я думаю, що ця дитяча забавка, бо я маю право це казати, щодо поділу округів, вона ніколи в Україні не відбувалася. І я власний досвід маю. Я двічі обирався по мажоритарному округу в місті Києві, причому по одному округу. Так от, у 1990 році у мене був один кандидат від Компартії – перший секретар райкому партії, і 22 представники демократичних сил. В 1994 році – вже не від Компартії, а був один представник від тодішніх олігархів Семен Юфа, який купував брутально виборців, і десь 18 чи 19 представників демократичних сил. Але я перемагав і в першому, і в другому випадку своєю позицією, своїм інтелектом і вмінням працювати.
Так само, думаю, на виборах будуть перемагати, якщо буде така співпраця, про яку я говорив. Не нищення кандидатів від опозиції один одного, а протидія владі й владним кандидатам: аргументацією за те, що треба підтримати все таки представника від опозиції на виборчому окрузі. Це, дійсно, шлях до покращення, по-перше, результатів виборів і, по-друге, можливість опозиції дати нове дихання українській демократії.
Я категорично проти того, щоб, навісивши на кандидата якийсь ярлик, щоб автоматично він ставав членом парламенту. Я надивився, які представники на місцях від так званих демократичних сил. Коли подивишся на його біографію, чим ця людина займалася, то я не хотів би бачити від опозиції таких депутатів у Верховній Раді. Врешті-решт, чого сьогодні понад 70 членів колись БЮТ, об’єднаної опозиційної сили фактично, опинилися у провладній більшості? Шість членів Української народної партії на чолі з Юрієм Костенком нікуди не бігали. Тому давайте говорити про те, що нам потрібно в результаті виборів покращити якість влади, а це можна зробити через якість парламентарів. А не говорити про те, що наліпив якусь лейбу і уже, значить, цю лейбу треба любити.
– Перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов наприкінці 2010 року сказав: Юрій Костенко був би в ролі лідера опозиції значно кращим і більш патріотичним, ніж Юлія Тимошенко. Ще з таким пієтетом, що про Наталю Королевську Михайло Чечетов періодично відгукувався. Вам влада не пропонувала бути конструктивною опозицією?
– Якщо проаналізувати все, що сказав Михайло Чечетов за останню каденцію, то можна написати роман. І Мольєр, я думаю, що тут би не встояв зі своїм гумором проти того, що каже пан Чечетов. Тому я б не реагував на ці всі речі й тим більше не цитував їх. А якщо говорити про лідерські особливості – чи мої персональні, чи Української народної партії, то ми, дійсно, найбільш послідовна українська правоцентристська політична сила. Ми не змінювали своїх політичних уподобань, працюючи на найповнішу потужність на перемогу Віктора Ющенка. Коли Ющенко став Президентом, то Українська народна партія єдина не побігла у президентську партію «Наша Україна».
– «Наша Україна» спочатку від Вас багато людей до себе переманила.
– Не тільки в «Нашу Україну, в БЮТ дуже багато переманювали наших людей, скуповували цілі партійні організації.
– Ви ж зараз із «Нашою Україною» об’єднуєтеся. Принаймні, об’єднуєтеся заради спільного походу на вибори. В 2005 році, пригадую, Ви були кандидатом у віце-спікери. БЮТ був готовий Вас підтримати у віце-спікери, а «Наша Україна» – Вам не давала ходу. У Вас зараз немає дискомфорту, можливо, не на ідеологічному рівні, а на рівні міжособистісному?
– Щодо спільного походу на вибори, то ми не ставимо за мету лише подолати шляхом об’єднання цей 5-відсотковий бар’єр. У нас мета набагато глибша і набагато потрібніша Україні. В Україні все, що не відбулося у нашому житті, тобто відсутність європейської політики, економіки і всього іншого, пов’язано тільки з тим, що жодного разу у Верховній Раді України не було правоцентристської більшості.
Отже, ми ставимо за мету – через об’єднання на виборах, вийти на іншу якість правоцентристської політичної партії, яка здатна буде боротися за владу в Україні, за більшість у парламенті. Це стратегія…
Я не хочу зараз в історію вникати того, яким чином формувалася «Наша Україна», які там були обіцянки щодо співпраці, що не виконувалося. Не це зараз головне.
– Ви колись йшли на вибори «Блоком Костенка і Плюща». І він не подолав тоді й 3-відсотковий бар’єр. Зараз – 5 відсотків. Вам не здається, що об’єднання Костенка-Ющенка може мати такий самий результат?
– Ви дуже коректно згадали 2006 рік. Для Української народної партії не було жодних проблем увійти у виборче об’єднання, яке тоді робилося під проводом Президента Ющенка, отримати там певну кількість депутатських місць і зайняти у Верховній Раді ці місця. Але ми пішли якраз самостійно на вибори через ту ж саму ідеологічну позицію. 2006 року «Наша Україна» фактично перетворилася навіть не у право-ліберальну, а в ліберальну політичну силу в силу того, що бізнес-оточення Віктора Ющенка повністю керувало й домінувало у ній.
Українська народна партія робила блок. Я можу визнати, що, можливо, не треба було називати це блоком, а Українська народна партія, тому що це було б чесніше. Адже всі знали, що основою цього блоку є Українська народна партія.
Але хотів би сказати інше. У 2006 році ми не потрапили до парламенту лише тому, що за два тижні до голосування Юлія Тимошенко на кожній зустрічі, особливо у Західних регіонах, говорила: не голосуйте за «Блок Костенка і Плюща», бо це – союзник Партії регіонів. Голосуйте за Мороза, бо Мороз – патріот України. І вона буквально втягла Мороза за вуха у Верховну Раду. Що відбулося в 2006 році? Відбулася політична зрада Мороза – він пішов до Партії регіонів, бо це його природній союзник. А от, якби Українська народна партія увійшла до Верховної Ради 2006 року, історія України розвивалася б сьогодні зовсім іншим шляхом. Не було б політичної зради, не було б прем’єрства Януковича, не було б Президента Януковича, можливо, зовсім сьогодні іншою була б ситуація з Європейським Союзом…
Ось, що таке політична зрада або політична недалекоглядність!
– Ви готові до того, що під час виборчої кампанії Вашим опонентом буде безперечно влада, але Вашим конкурентом у боротьбі за голоси – тим, з ким реально доведеться боротися – об’єднана опозиція на чолі з Яценюком?
– Ні. Це також неправильний висновок. Він не підтверджується соціологією. Сьогодні соціологія стверджує, що за об’єднану, як ви називаєте, опозицію, готові голосувати від 17 до 20 відсотків. І, до речі, ніякого кумулятивного ефекту від об’єднання Яценюка і Тимошенко не отримали. Навпаки – зворотна йде реакція. А от наростає кількість громадян, які за своєю позицією відносяться до класичних правоцентристів – це 10-15 відсотків, які хочуть бачити і на виборах, і в українській політиці те правоцентристське об’єднання, яке ми творимо.
– Тобто, Вашим основним конкурентом буде Тягнибок?
– Тягнибок, особливо на місцевих виборах 2010 року, отримав величезну підтримку виборців. Він став партією влади – місцевою, регіональною партією влади. За ці два роки не зроблено, мабуть, і сотої долі того, що обіцяла «Свобода», і виборець почав розчаровуватися у черговій, хоча й місцевій, але партії влади. Це традиційно для всього світу і для української політики. Дуже просто потрапляти у владне крісло, особливо через популізм, але дуже складно утриматися у владному кріслі, коли ти не виконуєш обіцянки, які дав виборцю. Тому в цьому сенсі з Тягнибоком ми також не конкуренти, тому що ми не є партією влади у Галичині – це є партія «Свобода».
У нас головна конкуренція все-таки буде із владою. Ми хочемо запропонувати людям альтернативу тому, що вони сьогодні мають у вигляді влади. Ця альтернатива має з одного боку досвід, програму і політичні гулі, яких не має жодна інша політична команда, бо, як кажуть в народі: за одного битого дають семеро небитих. Отже, ми – та команда, яку уже сім разів били. І ця команда дійсно здатна повернути Україну і український розвиток в зовсім інше річище, в річище національного інтересу і європейськості.
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
– Зараз ми бачимо такий формат: влада і об’єднана опозиція. Але є інші політичні сили, які намагаються цю схему «влада – опозиція» розбити. Зокрема, Ви ведете переговори не з Комітетом опору диктатурі, а з «Нашою Україною» про спільний похід на вибори. На якій стадії зараз переговори і з ким Ви їх ведете: з Віктором Ющенком чи з кимось іншим?
– Усі, хто не входить у парламентську більшість і у виконавчі органи влади, належать до опозиційних політичних сил. На сьогоднішній день є багато парламентських партій, хоча вони представлені не фракціями, а окремими депутатами. Наприклад, Українська народна партія представлена шістьма депутатами у складі виборчого об’єднання «Наша Україна – Народна самооборона». І ми всі ці роки перебування у складі цієї фракції демонстрували свої політичні пріоритети, шляхом внесення законопроектів і шляхом тих чи інших політичних ініціатив.
Комітет опору диктатурі – це громадсько-політичне об’єднання, до якого входять багато і парламентських, і позапарламентських партій. І мета цього політичного об’єднання – протидіяти поверненню України на шлях до тоталітаризму. Але тепер, якщо уже говорити про вибори, то тут уже, в першу чергу, треба орієнтуватися на Закон «Про вибори», а він передбачає участь не політичних об’єднань, а виключно політичних партій, навіть блоки заборонені.
– Так, але обходять цю заборону.
Ведемо перемовини напередодні виборів із близькими за ідеологією політичними партіями. До них належать право-ліберальна «Наша Україна», правий Конгрес українських націоналістів, правоцентристська Українська платформа «Собор», Республікансько-християнська партія
– Ви з деякою іронією говорите. Це об’єднання відбувається, погодьтеся, не за сприятливих умов і свідченням цього є те, що з «Нашої України» тікають люди. Спочатку Андрій Парубій пішов домовлятися з об’єднаною опозицією, потім – Валентин Наливайченко. До речі, «Українська платформа» теж порозумілася з об’єднаною опозицією. Тобто, багато з тих, хто належав до зазначених вами політичних сил, скептично, судячи з усього, дивляться на це об’єднання.
Завжди залишався і залишаюся прихильником чистоти української політики або її європейськості
Говорять, що у нас є об’єднана опозиція, забуваючи про власний досвід об’єднаної опозиції. Наприклад, хочу нагадати, що у 2002 році у нас також була об’єднана опозиція на парламентських виборах. Але було два блоки. Один блок «Наша Україна» очолював Віктор Ющенко, а другий блок очолювала Юлія Тимошенко. Ми між собою координували дії і не займалися взаємопоборюванням. Коли сьогодні мене намагаються переконати в тому, що ти можеш належати до опозиції тільки через входження у «Батьківщину» – для моєї і політичної практики, і досвіду – це непереконливі аргументи.
Засудження опозиціонерів – Тимошенко, Луценка та інших – відбулося саме за законами комуністичної доби
До тих пір, поки Україна не буде дотримуватися загальновизнаних демократичних принципів і рецептів, як будувати гарну державну політику – Україна буде постійно на манівцях, буде постійно щось експериментувати і постійно буде наштовхуватися на ті ж самі стовпи чи граблі, до яких ми вже навіть і звикли. Бо, згадайте: коаліція «Сила народу», яка об’єднала начебто всю опозицію під проводом кандидата в Президенти, а потім і Президента Ющенка, також не добилася системних змін в силу того, що не було єдності в ідеологічних поглядах на сутність державної політики.
– В чому Ваші ідеологічні розбіжності того блоку, який очолюватиме Яценюк і політичного об’єднання, яке, очевидно, на базі Вашої політичної сили буде?
– Ми не визначаємо зараз – на якій базі. Ми говоримо поки що про те, що нас об’єднує і з чим ми хочемо з’явитися перед очима виборців.
Відмінність, якщо говорити мовою європейської політичної риторики, у всьому. В першу чергу, це те, на основі чого ми всі роки працюємо в українській політиці. Для нас питання державного суверенітету – це питання найвищої цінності…
– Наскільки я знаю, Яценюк не казав: для нас питання державного суверенітету – на 5 місці. Думаю, тут не буде розбіжностей.
Відбулася так зване «голосування по закону про мови». Цим законом повністю розмивається українська державність і засади суверенітету
Українська народна партія стояла біля витоків української державності. Ми її в буквальному сенсі робили своїми руками, і ще не було й згадки про тих, чи інших сьогоднішніх топ-політиків, коли ми уже відстоювали у Верховній Раді України все те, що пов’язано із національним суверенітетом і національними інтересами. Скажімо, днями відбулася так зване «голосування по закону про мови». А ви знаєте, що цим законом повністю розмивається українська державність і засади суверенітету?
– І знову ж таки, в цьому плані Ви з Яценюком говорите ідентичні речі. Може, в якихось деталях різні.
– Ні. Я кажу про інше: тоді, коли у лідерах був Юрій Костенко і Українська народна партія, то ми не допускали до згортання суверенітету, ми його нарощували через ухвалення Декларації про державний суверенітет, Акту про незалежність, української Конституції. І це все робилося з величезними боями. А коли лідери КОДу самі визнали, що ніякого спротиву не було, хоча вони знають причини, чому не було цього спротиву. Я не знаю причини, бо я був, як депутат, якого проінформували, що я маю стояти у Верховній Раді з 9 години і керуватися далі вказівками керівництва фракції, то я не знаю, якими мали б бути дії спротиву прийняттю того закону, яким розмивається і знищується державний суверенітет України…
Ми за те, щоб Україна була не просто членом Європейського Союзу, а щоб Україна була членом НАТО, і у такий спосіб надійно себе захистила від посягань Росії
Отже, ми відрізняємося саме набором тих українських традиційних цінностей, на основі яких поставала українська державність, і на основі яких ми можемо ставати поступово європейською державою.
– З ким Ви плануєте домовлятися про координацію дій: з опозицією чи з владою? Чи не будете домовлятися і будете самі по собі йти на вибори так, як вважаєте за потрібне, в тому числі і в мажоритарних округах?
– Традиційно, починаючи з 2002 року, була співпраця між опозиційними силами. Ця координація має відбуватися, по-перше, у забезпеченні демократичних і максимально прозорих виборів, тут ми повністю маємо співпрацювати; по-друге – ми повинні максимально спробувати організувати на виборчих округах не взаємопоборювання кандидатів від опозиційних сил, а навпаки – взаємодоповнення. А там саме виборець покаже, кому він найбільше довіряє.
– Тобто, округи не будете ділити?
– Я думаю, що ця дитяча забавка, бо я маю право це казати, щодо поділу округів, вона ніколи в Україні не відбувалася. І я власний досвід маю. Я двічі обирався по мажоритарному округу в місті Києві, причому по одному округу. Так от, у 1990 році у мене був один кандидат від Компартії – перший секретар райкому партії, і 22 представники демократичних сил. В 1994 році – вже не від Компартії, а був один представник від тодішніх олігархів Семен Юфа, який купував брутально виборців, і десь 18 чи 19 представників демократичних сил. Але я перемагав і в першому, і в другому випадку своєю позицією, своїм інтелектом і вмінням працювати.
70 членів колись БЮТ опинилися у провладній більшості? Шість членів Української народної партії на чолі з Костенком нікуди не бігали
Я категорично проти того, щоб, навісивши на кандидата якийсь ярлик, щоб автоматично він ставав членом парламенту. Я надивився, які представники на місцях від так званих демократичних сил. Коли подивишся на його біографію, чим ця людина займалася, то я не хотів би бачити від опозиції таких депутатів у Верховній Раді. Врешті-решт, чого сьогодні понад 70 членів колись БЮТ, об’єднаної опозиційної сили фактично, опинилися у провладній більшості? Шість членів Української народної партії на чолі з Юрієм Костенком нікуди не бігали. Тому давайте говорити про те, що нам потрібно в результаті виборів покращити якість влади, а це можна зробити через якість парламентарів. А не говорити про те, що наліпив якусь лейбу і уже, значить, цю лейбу треба любити.
– Перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов наприкінці 2010 року сказав: Юрій Костенко був би в ролі лідера опозиції значно кращим і більш патріотичним, ніж Юлія Тимошенко. Ще з таким пієтетом, що про Наталю Королевську Михайло Чечетов періодично відгукувався. Вам влада не пропонувала бути конструктивною опозицією?
Коли Ющенко став Президентом, то Українська народна партія єдина не побігла у президентську партію «Наша Україна»
– «Наша Україна» спочатку від Вас багато людей до себе переманила.
– Не тільки в «Нашу Україну, в БЮТ дуже багато переманювали наших людей, скуповували цілі партійні організації.
– Ви ж зараз із «Нашою Україною» об’єднуєтеся. Принаймні, об’єднуєтеся заради спільного походу на вибори. В 2005 році, пригадую, Ви були кандидатом у віце-спікери. БЮТ був готовий Вас підтримати у віце-спікери, а «Наша Україна» – Вам не давала ходу. У Вас зараз немає дискомфорту, можливо, не на ідеологічному рівні, а на рівні міжособистісному?
– Щодо спільного походу на вибори, то ми не ставимо за мету лише подолати шляхом об’єднання цей 5-відсотковий бар’єр. У нас мета набагато глибша і набагато потрібніша Україні. В Україні все, що не відбулося у нашому житті, тобто відсутність європейської політики, економіки і всього іншого, пов’язано тільки з тим, що жодного разу у Верховній Раді України не було правоцентристської більшості.
Отже, ми ставимо за мету – через об’єднання на виборах, вийти на іншу якість правоцентристської політичної партії, яка здатна буде боротися за владу в Україні, за більшість у парламенті. Це стратегія…
Я не хочу зараз в історію вникати того, яким чином формувалася «Наша Україна», які там були обіцянки щодо співпраці, що не виконувалося. Не це зараз головне.
– Ви колись йшли на вибори «Блоком Костенка і Плюща». І він не подолав тоді й 3-відсотковий бар’єр. Зараз – 5 відсотків. Вам не здається, що об’єднання Костенка-Ющенка може мати такий самий результат?
– Ви дуже коректно згадали 2006 рік. Для Української народної партії не було жодних проблем увійти у виборче об’єднання, яке тоді робилося під проводом Президента Ющенка, отримати там певну кількість депутатських місць і зайняти у Верховній Раді ці місця. Але ми пішли якраз самостійно на вибори через ту ж саму ідеологічну позицію. 2006 року «Наша Україна» фактично перетворилася навіть не у право-ліберальну, а в ліберальну політичну силу в силу того, що бізнес-оточення Віктора Ющенка повністю керувало й домінувало у ній.
Українська народна партія робила блок. Я можу визнати, що, можливо, не треба було називати це блоком, а Українська народна партія, тому що це було б чесніше. Адже всі знали, що основою цього блоку є Українська народна партія.
Але хотів би сказати інше. У 2006 році ми не потрапили до парламенту лише тому, що за два тижні до голосування Юлія Тимошенко на кожній зустрічі, особливо у Західних регіонах, говорила: не голосуйте за «Блок Костенка і Плюща», бо це – союзник Партії регіонів. Голосуйте за Мороза, бо Мороз – патріот України. І вона буквально втягла Мороза за вуха у Верховну Раду. Що відбулося в 2006 році? Відбулася політична зрада Мороза – він пішов до Партії регіонів, бо це його природній союзник. А от, якби Українська народна партія увійшла до Верховної Ради 2006 року, історія України розвивалася б сьогодні зовсім іншим шляхом. Не було б політичної зради, не було б прем’єрства Януковича, не було б Президента Януковича, можливо, зовсім сьогодні іншою була б ситуація з Європейським Союзом…
Ось, що таке політична зрада або політична недалекоглядність!
– Ви готові до того, що під час виборчої кампанії Вашим опонентом буде безперечно влада, але Вашим конкурентом у боротьбі за голоси – тим, з ким реально доведеться боротися – об’єднана опозиція на чолі з Яценюком?
– Ні. Це також неправильний висновок. Він не підтверджується соціологією. Сьогодні соціологія стверджує, що за об’єднану, як ви називаєте, опозицію, готові голосувати від 17 до 20 відсотків. І, до речі, ніякого кумулятивного ефекту від об’єднання Яценюка і Тимошенко не отримали. Навпаки – зворотна йде реакція. А от наростає кількість громадян, які за своєю позицією відносяться до класичних правоцентристів – це 10-15 відсотків, які хочуть бачити і на виборах, і в українській політиці те правоцентристське об’єднання, яке ми творимо.
– Тобто, Вашим основним конкурентом буде Тягнибок?
Тягнибок, особливо на місцевих виборах 2010 року, став партією влади – місцевою, регіональною партією влади
У нас головна конкуренція все-таки буде із владою. Ми хочемо запропонувати людям альтернативу тому, що вони сьогодні мають у вигляді влади. Ця альтернатива має з одного боку досвід, програму і політичні гулі, яких не має жодна інша політична команда, бо, як кажуть в народі: за одного битого дають семеро небитих. Отже, ми – та команда, яку уже сім разів били. І ця команда дійсно здатна повернути Україну і український розвиток в зовсім інше річище, в річище національного інтересу і європейськості.