«Всі наші політики перетворилися на суцільні карикатури» – карикатурист Кустовський

Прага-Київ В Ірані завершився перший Міжнародний фестиваль карикатури «Падіння Уолл-Стріт». Метою фестивалю було – продемонструвати солідарність із рухом, що прокотився Сполученими Штатами під назвою «Захопи Уолл-Стріт». Головний приз отримала карикатура іранського автора з відвертим антисемітським змістом: вона зображує євреїв, які моляться під входом до біржі Уолл-Стріт, який виглядає як іудейська святиня – стіна плачу. Цю та інші карикатури можна побачити в інтернеті. Друге місце отримала карикатура антиглобалістського характеру, яку створив український автор Олексій Кустовський. Радіо Свобода зв’язалось із художником по телефону і запитало його про те, як він потрапив на конкурс, і який зміст вклав у свою роботу.

Робота «Капіталізм» отримала 2-й приз на міжнародному фестивалі карикатури «Падіння Уолл-Стріт»

– Справа в тому, що художники-карикатуристи час від часу беруть участь у конкурсах міжнародного характеру. Дуже часто ми беремо участь в іранських конкурсах – там у карикатури досить великі традиції. Це був черговий конкурс карикатури, на який я надіслав свою роботу. Я навіть досі не можу собі уявити, що це такий резонанс може викликати. Конкурс був пов’язаний із Уолл-Стріт, тобто, з економікою. Його навіть не можна назвати антиамериканським конкурсом. Просто така проблема зараз існує – «багаті-бідні». І робота моя там, де два капіталісти-олігархи розривають долар навпіл, і утворюються з цього два мішки, а прірва, яка між ними виникає, – це те, що залишається від людини.

– А Вам не заважало те, що Ви посилаєте свою роботу на конкурс у ту країну, яка зараз перебуває під санкціями чи не «цілого світу»?

Олексій Кустовський

– Ні, мене це питання не турбує. Наприклад, проблема, скажімо, Палестини та Ізраїлю – на цю тему також часто відбуваються конкурси в Ірані, але я принципово не беру участі в таких конкурсах, тому, що це дуже специфічні питання і дуже тонкі речі. А тут був конкурс такого антиглобалістичного, антикапіталістичного направлення, а Іран мені симпатична країна, іранці – симпатичні люди.

– Тобто Вам не заважає інформація про Іран, що ця країна не відкрита для світової спільноти, про те, що в них немає демократії, про те, що вони страчують своїх опозиціонерів, це Вам не заважало?

– Ні, ну звичайно ж, я переймаюся проблемами, але я тут на боці простих іранців. Інша справа, що, скажімо, цей конкурс може підтримуватися якимись державними установами чи не підтримуватися... Моя позиція – я завжди залишаюся за межами політичних якихось речей.

– Але хіба карикатура як така – це не є, якщо можна так сказати, «політизований» вид мистецтва?

– Ні, вона, може, політизована, а може бути й не політизована карикатура. Мені, наприклад, подобаються філософські карикатури на якісь вічні проблеми, цінності і так далі.

– А внутрішньо-українські політичні теми? Вони викликають у Вас бажання створити якусь карикатуру?

– Ви знаєте, так, дуже викликають бажання... Але останнім часом всі наші, вибачте, політики перетворилися вже на суцільні карикатури. А малювати карикатуру на карикатуру трохи важкувато.