Товариш Фрунзе, пан Григоришин і такий собі Симоненко

Племінник, який працює на заводі в Сумах, розповів, що температура в їхньому цеху – плюс чотири градуси, а в сусідньому – мінус три. У них тепліше, щоб вода у трубах не замерзла, а в сусідньому – температура мінусова, бо вода у виробничому процесі не задіяна. Каже, що працівники холодного цеху попросили в адміністрації ватники, але їм відмовили – кажуть, що «не положено». На підприємстві є профспілка (вірніше, залишилася ще з радянських часів), але чим вона займається мій племінник – ще юний хлопчина – не знає.

На жаль, подібне ставлення до найманих працівників в Україні не є нетиповим. Але в цьому випадку є один нюанс: завод цей – ВАТ СНВО імені Фрунзе – належить олігарху Костянтину Григоришину, який відомий зокрема тим, що давно дружить із українськими комуністами. Компартія, в свою чергу, стверджує, ніби вони єдина політична сила, яка захищає в цій країні не інтереси великого капіталу, а – найманих працівників і усіх знедолених.

Якось Григоришин розповідав, як радив Симоненку щось почитати про причини світової фінансово-економічної кризи. Думаю, лідерові КПУ, якщо Григоришин досі сприймає його всерйоз, не завадило б розповісти цьому буржую що-небудь про захист прав трудящих, про те, як за ці права боровся товариш Фрунзе (колоритний, між іншим, персонаж)… Інша справа – наскільки сам Симоненко сприймає всерйоз комуністичну риторику.

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода