Будище – село із тисячолітньою історією

Черкаська область, Черкаський район, село Будище – за 25 кілометрів від міста Черкаси, між грядою Мошенських гір, річкою Вільшанка та сосновим лісом розкинулося мальовниче село Будище. Нині це найбільше село Будищанської сільської ради, у якому є і церква, і амбулаторія, і дитсадок, і навіть єдина на чотири села загальноосвітня школа. Між тим чи не єдиним стабільним місцем роботи для більшості будищенців є місцева птахофабрика.

Перша згадка про населений пункт Будище датована 1036 роком. Однак історія сучасного села розпочалася більше двох віків тому – у другій половині ХVІІІ століття. Свого часу село Будище належало князю Воронцову. Саме з його іменем місцеві історики пов’язуть появу у селі майже 60-ти метрового «Святославового стовпа» або «Святославової вежі», названої на честь київського князя Святослава.

«Мабуть, Воронцов, коли воював на Балканах, у пам’ять про свої молоді роки і свою молодість, так само, як і князь Святослав, який теж ходив на Балкани, назвав цю вежу Святославовою. Розповідали старожили, що в ясну, сонячну погоду із верхівки вежі було видно навіть Канів, Лівобережжя і дзвіницю Києво-Печерської лаври», – розповідає будищенський історик Людмила Рябчич.

Проіснувала будищенська «Святославова вежа» аж до 1943 року. Тоді, під час Великої вітчизняної війни її як стратегічний об’єкт зруйнували німці. А саме село – майже вщент спалили.

Село Будище

Будищенська школа – одна на чотири села

Відбудовувати Будище почали відразу після війни. Втім, за твердженням жителів, розквіт села розпочався із незалежністю України. Нині Будище – найбільше село у Будищенській сільській раді, до складу якої, між іншим, входять ще три села – Лозівок, Єлизаветівка та Новоселівка.

Нині у Будищі мешкає більше 1800 осіб. У селі є церква, амбулаторія та Будинок культури. Для наймолодших у центрі села збудовано сучасний ігровий майданчик, є також дитячий садочок та одна на всі чотири села Будищенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Нині тут навчається 200 дітлахів. При чому, відзначають у закладі, щороку кількість першачків збільшується. Ба більше, учителі та учні кажуть, що немає жодних проблем дістатися до школи із сусіднього села. Адже більше трьох років тут діє програма «Шкільний автобус».

Про Будищенську ЗОШ І-ІІІ ступенів розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Алла Соліна

«Проживаю у селі Лозівок, але навчаюся у цій школі. Бо в нас в у селі лише чотири класи. Але я з першого класу навчалася в Будищенській загальноосвітній школі. У нас є шкільний автобус, він нас зранку забирає, на 8.30 ми в школі. А назад так само – після уроків шкільний автобус відвозить додому», – розповідає одинадцятикласниця, жителька сусіднього села Лозівок Анна Попова.

Чи прагне молодь залишатися у селі?

За словами заступника директора з навчально-виховної роботи Будищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Алли Соліної, приблизно 15-20 відсотків випускників школи виїжджають із села. Ті ж, хто залишаються або повертаються здебільшого працюють на птахофабриці, розташованій у селі.

«Повністю забезпечує роботою птахофабрика «Перемога нова». Там створені робочі місця, створені комфортні умови для роботи молодих спеціалістів і молодих працівників. Вони отримують житло, щомісячно без затримок виплачується заробітна плата. І працювати в «Перемозі», я думаю, прагнуть, мабуть, дуже багато випускників нашої школи, тому що це забезпечене майбутнє, майбутнє для дітей», – переконана Алла Соліна.

11-класники Будищенської школи про те, чи хотіли б вони після закінчення вишу повернутися назад у село, та про роботу на місцевій птахофабриці

​Між тим сільські жителі – працівники птахофабрики, вважають, що місцева молодь радше виїздить з села, ніж іде на роботу на птахофабрику, розповідає житель села Будище Олександр Колесник.

«Там дуже тяжко для молоді. Молодь намагається отримати гарну освіту і знайти собі більш престижну роботу чим тут, наприклад, у Черкасах чи в інших містах. Це вже тут працюють такі, як ми, які вже втяглися. А тут, у селі, молодь залишається дуже рідко – лише одиниці. Ця робота, як дає птахофабрика, не дуже сприяє кар’єрному зросту. Тому молодь не сильно вітає птахофабрику».
Водночас чоловік відзначає, що люди середнього віку в силу різних причин залишаються у селі. Приміром, його сусід Олександр Компанієць родом із сусіднього села Лозівок. Утім, вже 14 років він – будищенський. Каже, що роздумував виїхати з села в сусідню Білорусь. Та все ж залищився.

«Моя жінка і теща – з Білорусі. То я там був, там люди дуже гарно живуть. То була думка туди виїхати. Оскільки я тут прожив 41 рік, я вже корінний житель, то немає бажання такого їхати туди. Робота зараз є – працюємо, усе робимо», – зазначає чоловік.

Підсобне господарство – засіб виживання чи місце для витрат?

Більшість будищенців не покладають рук у різних філіях птахофабрики. Інша частина селян щодня їздить на роботу у Черкаси. Є й такі, які працюють на підприємців. Значних статків, кажуть місцеві жителі, у них немає. Вижити неабияк допомагає підсобне господарство. Для когось це джерело додаткового прибутку. Однак для більшості, зокрема для пенсіонерів, – це основний засіб виживання.

70-річна Євдокія Ільківна разом з чоловіком живе за рахунок пенсії. Каже, що вже немає сил тримати велике господарство. Тому з живності у них лише з десяток курей.

«Одне порося кормили минулого року, але нам так було важко, що цього року вже і не думаємо про нього. Хоч би отих десять курок для себе наче тримати. Город садимо: ну що своє? Картоплина, капустина, морквина і буряк. У нас вийшов більше тисячі цього року город. Це ще не враховуючи праці, що його ще треба двічі прополоти, а потім вибрати. Пенсія у нас одна тільки й «ляпнула» на город», – бідкається Євдокія Ільківна.

Від Черкас до мальовничого села Будище – лишень 20 хвилин їзди. Дістатися сюди за 7-8 гривень можна громадським транспортом – щодня до і повз село курсують рейсові автобуси. До речі, на Черкащині у Звенигородському районі існує ще одне село Будище. За часів Тараса Шевченка там був маєток Енгельгардтів, в якому малий Тарас служив козачком.