Прага – У ці дні, коли звідусіль у світі лунають тривожні новини: паводок у Європі, демонстрації в Туреччині, громадянська війна в Сирії, вибухи тут і там, так хочеться чогось прекрасного! Ось це «прекрасне» мені вдалось побачити у драматичному водяному супроводі в Празі: ми буквально «поплили» на виставку Мерилін Монро у час найбільшої повені.
Зараз ловлю себе на тому, що вже кілька днів постійно повертаюсь до неї думками. Щось таке вдалося зробити цьому музеєві в сенсі атмосфери і в сенсі відчуття присутності в житті цієї, як виявляється, живої жінки – не богині, не зірки, а людини, яка була «така, як ми», та все ж трохи інша...
У кожній залі лунають інші звуки супроводу: десь чути музику з фільму «Ніагарра», яка наповнює тебе тугою, десь – чуєш спів ММ із «У джазі тільки дівчата», десь – голос президента Кеннеді, який дякує за привітання до свого дня народження, а потім виходить ВОНА і протягує своє «історичне» Happy Birthday, Mister Pre-si-dent… І там же екран, на якому відразу все бачиш – як це було, і тут же стоїть манекен із цією сукнею кольору шампанського, розшитою стразами (помацати не дають, але роздивитись можна зблизька).
В іншій залі – чуєш також її голос і бачиш, як вона розповідає про свою професію. Можна сісти і, розглядаючи це відео, уважно послухати її розповіді. Можна подивитись на помітки, зроблені рукою Мерилін на текстах ролей, і побачити, як багато і вдумливо вона працювала над різними деталями...
У кожній залі, які схожі на лабіринти, є своя музика і свої відео: ось вона виступає перед величезним натовпом американських солдатів, ось вона у фільмі про діаманти... Тут же і сукня з цієї стрічки, яку вже кілька разів спробували «перешити на себе» інші зірки (наче справа була в сукні...). Взагалі-то сукні, яких тут півсотні, насправді виглядають не так, як у фільмах, адже вони висять на манекенах, а у манекенів немає тіла Мерилін, воно неповторне. На нього більш схожі класичні фігури, які також стоять на помостах саме у тих позах, в яких фотографували Мерилін найвідоміші фотографи світу. Фотки з обкладинок журналів, календарі також всі там – в іншій залі, з іншим голосовим супроводом... Є кілька світлин, де вона ще зовсім «чемна дівчинка», але більше тих, де Мерилін «секс-символ» – яким і судилось їй залишитись в пам’яті багатьох.
Крамниця Salvatore Ferragamo в Празі помістила на свої вітрини фотки з виставки.
Справа в тім, що всі мешти, які виставлені на показ (30 пар!) – від Ferragamo, і ця фірма є одним зі спонсорів дійства. У мене було бажання зняти кожен об’єкт окремо, але після третього кадру підійшов чемний пан і попросив: «Пані, більше не знімати». Ось тому залишились тільки три кадри: бірюзові мешти-мокасини (єдині не на підборах), плакат-календар і нотатки фотографа про роботу з Мерилін.
Якщо вам доведеться побувати на цій виставці, зверніть увагу і на яскраво синю трикотажну сукню з довгими рукавами: під лівою рукою є пляма від деодоранта, яку напевно не вдалося відчистити, а може, власне, залишили навмисне – мені, наприклад, вона довела, що Мерилін була не богинею, а живою жінкою...
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Зараз ловлю себе на тому, що вже кілька днів постійно повертаюсь до неї думками. Щось таке вдалося зробити цьому музеєві в сенсі атмосфери і в сенсі відчуття присутності в житті цієї, як виявляється, живої жінки – не богині, не зірки, а людини, яка була «така, як ми», та все ж трохи інша...
У кожній залі лунають інші звуки супроводу: десь чути музику з фільму «Ніагарра», яка наповнює тебе тугою, десь – чуєш спів ММ із «У джазі тільки дівчата», десь – голос президента Кеннеді, який дякує за привітання до свого дня народження, а потім виходить ВОНА і протягує своє «історичне» Happy Birthday, Mister Pre-si-dent… І там же екран, на якому відразу все бачиш – як це було, і тут же стоїть манекен із цією сукнею кольору шампанського, розшитою стразами (помацати не дають, але роздивитись можна зблизька).
В іншій залі – чуєш також її голос і бачиш, як вона розповідає про свою професію. Можна сісти і, розглядаючи це відео, уважно послухати її розповіді. Можна подивитись на помітки, зроблені рукою Мерилін на текстах ролей, і побачити, як багато і вдумливо вона працювала над різними деталями...
У кожній залі, які схожі на лабіринти, є своя музика і свої відео: ось вона виступає перед величезним натовпом американських солдатів, ось вона у фільмі про діаманти... Тут же і сукня з цієї стрічки, яку вже кілька разів спробували «перешити на себе» інші зірки (наче справа була в сукні...). Взагалі-то сукні, яких тут півсотні, насправді виглядають не так, як у фільмах, адже вони висять на манекенах, а у манекенів немає тіла Мерилін, воно неповторне. На нього більш схожі класичні фігури, які також стоять на помостах саме у тих позах, в яких фотографували Мерилін найвідоміші фотографи світу. Фотки з обкладинок журналів, календарі також всі там – в іншій залі, з іншим голосовим супроводом... Є кілька світлин, де вона ще зовсім «чемна дівчинка», але більше тих, де Мерилін «секс-символ» – яким і судилось їй залишитись в пам’яті багатьох.
Крамниця Salvatore Ferragamo в Празі помістила на свої вітрини фотки з виставки.
Справа в тім, що всі мешти, які виставлені на показ (30 пар!) – від Ferragamo, і ця фірма є одним зі спонсорів дійства. У мене було бажання зняти кожен об’єкт окремо, але після третього кадру підійшов чемний пан і попросив: «Пані, більше не знімати». Ось тому залишились тільки три кадри: бірюзові мешти-мокасини (єдині не на підборах), плакат-календар і нотатки фотографа про роботу з Мерилін.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода