Україна повинна мати власне бачення подій Другої світової війни. Бо ця правда потрібна передусім тим, хто воював, і майбутнім поколінням, вважає 88-річний фронтовик Василь Шпарик, який проживає у Львові. Фронтовик пригадує, як йому, західнякові з Коломийщини, був закритий кар’єрний ріст, як радянські солдати і офіцери грабували Німеччину і який психологічний шок вони отримали від рівня життя німців. Василь Шпарик – автор численних публікацій, двох книг – спогадів фронтовика.
Українці мають усвідомити кілька уроків Другої світової війни, бо саме так її називає фронтовик Василь Шпарик. Це те, що війна велась в інтересах великих держав; у відносинах між державами не буває вічних ворогів, а є вічні інтереси; на хід війни вплинули політичний і економічний терори, як методи; війна супроводжувалась глибоким падінням моралі, а перебування радянських військ на Заході змінило їхню психологію сприйняття реалій; етнічні чистки були способом заволодіння територією; армію потрібно оснащувати новітньою технікою; найважливіша для держави система колективної безпеки; чимало архівних документів зумисно сфальсифіковані. Про це докладно пише у своїй книзі «Друга світова війна: спогади і погляди фронтовика» Василь Шпарик.
«Поки не було допомоги союзників, радянська армія відступала і солдати здавались у полон цілими арміями, не хотіли воювати, пам’ятали Голодомор і репресії. Але була неправильна національна політика Гітлера, бо не треба було так морити людей у полоні, і солдати потім уже боялись попасти у полон. Воювали кількістю», – розповідає Василь Шпарик.
На фронт забирали примусово
Народився за Польщі, навчався у купецькій гімназії у Львові, закінчив торговельну школу у Коломиї, а у 15 років Василь Шпарик залишився без батька. Тоді був 1940-й. Серед п’ятьох братів і сестер він був найстаршим. У 1944 році вдруге прийшла радянська влада і вже всіх молодих хлопців примусово забирали на фронт. Василеві Шпарику було 19 років.
«У радянській армії була контррозвідка «Смерш», яка шукала людей, і поодиноко пропадали молоді хлопці. Але потім зрозуміли, що діла не буде, і оголосили загальну мобілізацію народжених 1894–1926 років. Якщо не з’явився у військкомат, тут же ж під’їжджала підвода по твою родину і її – на вокзал і на Схід. Стояла дилема – йти на фронт або наразити свою сім’ю. Ми були напівсироти тоді, і я пішов у радянську армію», – пригадує він.
«Що я побачив? Старався багато побачити, був зв’язковим, телефоністом, освіту мав із 13 років, відтак був грамотний. Звісно, що ніякого кар’єрного росту не міг мати, бо був «западніком». Але мені трапились людяні офіцери і навіть генерали. Я був сержантом, але мав справу з вищими офіцерами не кадровими, а це були викладачі університетів, – пригадує Василь Шпарик. – У 1945 році була оголошена демобілізація для тих, хто навчався у вищих закладах. Мене демобілізували, але коли прибув для відправки у збірний пункт у Вроцлаві, а там контррозвідка «Смерш», фактично, перевірявла усіх, щоб не потрапили у Радянський Союз окремі люди, тобто «вороги». Мене затримали, я був два тижні, і щовечора викликали на допити, і я розповідав, де вчився, перевіряли, що я робив під час німецької окупації».
Втекти від «Смершу» було чудом
Якби не радянський офіцер, який, по суті, таємно вивіз його з фільтраційного табору, Василь Шпарик навряд чи повернувся б додому. Адже для багатьох фронтовиків фільтраційний табір був останнім місцем земного життя.
Донині найбільш гірким, найогиднішим його спомином про війну залишається аморальна поведінка радянських солдатів і офіцерів у Німеччині.
«Німці ще до приходу радянської армії старались втекти на Захід. Але танкісти по дорозі зустрічали підводи, машини з німцями, які втікали, їхнім майном. Звісно, все закінчувалось пограбуванням, німці ховались у підвалах, і молоде жіноцтво зазнало наруги. Це було просто не по-християнськи, не лише пограбування під виглядом «трофеїв», але й масові зґвалтування. Оце найогидніше було, коли відсутня християнська мораль. Ми, західняки, були виховані на християнських засадах, але в армії були різні люди, далекі від моралі… Раз на місяць радянські офіцери могли переслати посилку додому, отож висилали переважно речі. У який би будинок не зайшли, на кухні були продукти, що можна було зварити їсти, і це у країні, яка програла війну. Звісно, це шокувало радянських солдатів, як і рівень життя німців, цегляні будинки і хати під черепицею», – говорить фронтовик.
У Німеччині радянські солдати пережили психологічний шок
Солдатам і офіцерам було заборонено писати додому про те, яку культуру і рівень життя вони побачили у переможеній Німеччині, пригадуючи розвалені хати і злидні на батьківщині ще далеко до початку війни. Багато вояків змінили своє уявлення про комуністичні ідеї і радянську владу.
Дивовижно, але тоді ще зовсім молодий хлопець Василь Шпарик на фронті зумів вести щоденник, стенографічно чи маленькими акуратними буквами, економлячи папір, описував події. Шостого травня 1945 року у нього записано – Великдень.
«Бачите, світлий понеділок, вівторок, переїхали в село лісом, тут стояли на відпочинку, я працював у штабі полку. Капітуляція. І коли ми вже дізнались 9 травня про перемогу, то з моїми односельцями не перемогу відзначали, а святкували Великдень», – розповідає він.
Із вірою і почуттям відповідальності – через усе життя
Василь Шпарик ніколи не був у жодній партії, здобув вищу освіту і фах інженера-геолога, відомий як автор численних наукових публікацій. Фронтовик розвіює численні міфи про війну, винуватцями якої називає Німеччину і Росію, тобто Гітлера і Сталіна, вважає, що СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року і тривала вона до 2 вересня 1945 року. Також фронтовик наголошує, що Радянський Союз воював проти Німеччини як держави, а не з нацизмом, що після війни лише росіяни зберегли свою державність, інші народи були поневолені.
Україна понесла найбільші втрати у війні, бо радянська армія виграла війну не стратегією і оснащенням, а кількістю людських жертв, заначає Василь Шпарик. Тому вшанування дня перемоги для орденоносця відбувається щороку під знаком скорботи.
Люди мають знати правду про війну, і важливі не лише дослідження істориків, але й спогади тих, хто пережив ці страшні роки. А ще слід пам’ятати, що українці ніколи не воювали як загарбники на чужій території, підсумував розмову фронтовик Василь Шпарик.
Українці мають усвідомити кілька уроків Другої світової війни, бо саме так її називає фронтовик Василь Шпарик. Це те, що війна велась в інтересах великих держав; у відносинах між державами не буває вічних ворогів, а є вічні інтереси; на хід війни вплинули політичний і економічний терори, як методи; війна супроводжувалась глибоким падінням моралі, а перебування радянських військ на Заході змінило їхню психологію сприйняття реалій; етнічні чистки були способом заволодіння територією; армію потрібно оснащувати новітньою технікою; найважливіша для держави система колективної безпеки; чимало архівних документів зумисно сфальсифіковані. Про це докладно пише у своїй книзі «Друга світова війна: спогади і погляди фронтовика» Василь Шпарик.
«Поки не було допомоги союзників, радянська армія відступала і солдати здавались у полон цілими арміями, не хотіли воювати, пам’ятали Голодомор і репресії. Але була неправильна національна політика Гітлера, бо не треба було так морити людей у полоні, і солдати потім уже боялись попасти у полон. Воювали кількістю», – розповідає Василь Шпарик.
На фронт забирали примусово
Народився за Польщі, навчався у купецькій гімназії у Львові, закінчив торговельну школу у Коломиї, а у 15 років Василь Шпарик залишився без батька. Тоді був 1940-й. Серед п’ятьох братів і сестер він був найстаршим. У 1944 році вдруге прийшла радянська влада і вже всіх молодих хлопців примусово забирали на фронт. Василеві Шпарику було 19 років.
Якщо не з’явився у військкомат, тут же ж під’їжджала підвода по твою родину і її – на вокзал і на СхідВасиль Шпарик
«Смерш», фактично, перевіряв усіх, щоб не потрапили у Радянський Союз окремі люди, тобто «вороги»Василь Шпарик
Втекти від «Смершу» було чудом
Якби не радянський офіцер, який, по суті, таємно вивіз його з фільтраційного табору, Василь Шпарик навряд чи повернувся б додому. Адже для багатьох фронтовиків фільтраційний табір був останнім місцем земного життя.
Донині найбільш гірким, найогиднішим його спомином про війну залишається аморальна поведінка радянських солдатів і офіцерів у Німеччині.
Молоде жіноцтво зазнало наруги. Було не лише пограбування під виглядом «трофеїв», але й масові зґвалтуванняВасиль Шпарик
У Німеччині радянські солдати пережили психологічний шок
Солдатам і офіцерам було заборонено писати додому про те, яку культуру і рівень життя вони побачили у переможеній Німеччині, пригадуючи розвалені хати і злидні на батьківщині ще далеко до початку війни. Багато вояків змінили своє уявлення про комуністичні ідеї і радянську владу.
Дивовижно, але тоді ще зовсім молодий хлопець Василь Шпарик на фронті зумів вести щоденник, стенографічно чи маленькими акуратними буквами, економлячи папір, описував події. Шостого травня 1945 року у нього записано – Великдень.
«Бачите, світлий понеділок, вівторок, переїхали в село лісом, тут стояли на відпочинку, я працював у штабі полку. Капітуляція. І коли ми вже дізнались 9 травня про перемогу, то з моїми односельцями не перемогу відзначали, а святкували Великдень», – розповідає він.
Із вірою і почуттям відповідальності – через усе життя
Василь Шпарик ніколи не був у жодній партії, здобув вищу освіту і фах інженера-геолога, відомий як автор численних наукових публікацій. Фронтовик розвіює численні міфи про війну, винуватцями якої називає Німеччину і Росію, тобто Гітлера і Сталіна, вважає, що СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року і тривала вона до 2 вересня 1945 року. Також фронтовик наголошує, що Радянський Союз воював проти Німеччини як держави, а не з нацизмом, що після війни лише росіяни зберегли свою державність, інші народи були поневолені.
Україна понесла найбільші втрати у війні, бо радянська армія виграла війну не стратегією і оснащенням, а кількістю людських жертв, заначає Василь Шпарик. Тому вшанування дня перемоги для орденоносця відбувається щороку під знаком скорботи.
Люди мають знати правду про війну, і важливі не лише дослідження істориків, але й спогади тих, хто пережив ці страшні роки. А ще слід пам’ятати, що українці ніколи не воювали як загарбники на чужій території, підсумував розмову фронтовик Василь Шпарик.