30 вересня – Міжнародний день перекладача. Чи багато ми знаємо про цю професію? Радіо Свобода запросило до розмови у передачі «Свобода сьогодні» голову неформального об’єднання творчої спілки перекладачів і письменників, перекладачку з німецької мови Нелю Ваховську.
– Готуючись до програми, я дізналась, що українські перекладачі працюють по 46 годин на тиждень – читала результати дослідження, представленого в Києві – знаю про те, що у них мало оплаченої роботи, менше ніж їм би хотілося… Але ось як в умовах інформаційної війни, коли українські перекладачі часто-густо виступають як волонтери, бо вони дають можливість, зокрема, відвідувачам соцмереж з інших країн знайомитися з тим, що відбувається в Україні, перекладаючи інформацію на інші мови, щоб люди просто знали про ситуацію в Україні? Чи, на Вашу думку, змінилася роль українського перекладача в цих умовах?
– Мені здається, що так. От якраз у березні був критичний пункт, коли були суспільні замовлення саме на переклад, і коли у функції перекладачів постали не лише перекладачі, які перекладають між мовами, а у цій функції постали всі фактично, хто так-сяк володіє якоюсь мовою, або – ще краще – просто голосом.
Тобто всі українські інтелектуали, журналісти, просто медійні особи постали у функції перекладачів Майдану, протесту, власне, перекладачів з України. Тому для нас раптом відкрилося, що рівень поінформованості світу, Західної Європи, Євросоюзу про Україну був звичайно низький і ще в культурологічному якомусь відношенні – для того щоби пояснити своє уявлення і очікування від протесту, нам потрібен банальний переклад, переклад як переказ себе. І в той же час мені здається, що українська інтелектуальна спільнота з цим завданням справилася. При чому працювала вона над цим завданням запекло і самовіддано. Інший бік цієї ситуації, звичайно, полягає в її розвитку. Тому що сьогодні, наскільки я можу судити про ці зусилля, із перекладом ми трішки захлинулися, тому що, з одного боку, не можна «тримати хвилю» півроку поспіль. Люди виснажуються, люди, якщо вони не організовуються в інституції, просто не можуть більше тягнути. Власне, ми всі тут дещо у стані перевиснаження. Тому, з одного боку, цей процес він має сам таку притаманну здатність до легкого падіння, і з іншого боку – знову ж таки – ці тонкощі культурного, міжкультурного процесу, мені здається, ось цей порив до перекладу до «перекладання себе» він був романтичний у чомусь і дуже інфантильний.
І ось реакція у формі того, що Захід нас не зрозумів, не захотів зрозуміти, не почув, не захотів підтримати, вона теж впливає на те, що хвиля перекладу, пояснення себе вона теж спадає. І ось такі дуже відчутні настрої до коркування української культури в її національному, їй начебто нічого не потрібно, ніхто не потрібен, раз ви нас не любите. Це дуже небезпечна тенденція, вона контрпродуктивна, вона контрдіалогічна, і власне саме зараз вирішується, що ж буде далі саме в цьому полі культурного обміну.
– На Вашу думку, творчий переклад – чи він залишається затребуваний в таких умовах?
– Безумовно, він став навіть більше запотребуваним, ніж раніше. Але знову ж таки ситуація у нас дуже амбівалентна. Не можна говорити аж дуже однозначно. Але загалом ми помітили, теж всі відчули, суспільство, мабуть, що шалено бракує тих самих інтелектуалів, які здатні критично мислити, не впадати в істерики, не впадати в інфантильність. І нам бракує якогось інструментарію для аналізу власної дійсності, яка за останніх 9 місяців змінюється настільки разюче, що ми не встигаємо просто разом з нею йти подумки. Тому якраз в цьому аспекті такий сплеск інтересу видавничого, читацького до «нонфікшн», до «докуфікшн» із інших країн, зрозуміло, до перекладної літератури – він дуже й дуже показовий. Тобто, з одного боку, звичайно, це певна мода, яка характерна, скажімо, для європейського культурного процесу – ось це от відлуння постмодерну, такого дуже вигадливого якогось письма до, власне, начебто сирої реальності, яка тобі дана в «нонфікшн» – мені здається, для України це важливіше зараз набагато більше, тому що це дає дійсно певну перспективу, тому що це показує, як працювати з дійсністю, не вигадуючи її.
– Ось раніше («раніше» я називаю до подій на Майдані) говорили, що мовляв в Україні дуже багато є книжок з російськими перекладами з інших мов через те, що мовляв українському перекладачі не настільки фахові, як у сусідній Росії, і тому видавництва здебільшого видавали книги з російським перекладом. Чи погоджуєтеся Ви з такою думкою і чи взагалі, на Вашу думку, фаховість і професіоналізм українських перекладачів покращилася?
Ми маємо блискучих перекладачів, ще маємо школу, хоча ми ризикуємо її втратити із нашими нинішніми процесами в економіці і на книжковому ринку
– Це складне питання. Тому що я би пов’язувала якесь домінування російські книжки на українському ринку не стільки з кваліфікацією перекладачів, тому що ми маємо блискучих перекладачів, ми все ще маємо школу, хоча ми ризикуємо її втратити із нашими нинішніми процесами в економіці і на книжковому ринку. Біда в тому, що український видавець – як такий – не надто професійний і не зумів витримати конкуренції.
За даними Книжкової палати, в кінці 90-х років Україна дуже багато експортувала своїх перекладів на російську мову в саму Росію. Україна була одним із лідерів російського книжкового ринку
Якщо подивитися на дослідження букплатформ, яке робив Костянтин Родик, вони проглядали переклади, зроблені в Україні до 2012 року, і власне, за даними Книжкової палати і за його якимось додатковими даними, в кінці 90-х років Україна дуже багато експортувала своїх перекладів на російську мову в саму Росію. Тобто Україна була одним із лідерів російського книжкового ринку. І потім – після митної реформи – Україна, звичайно, це місце втратила. І натомість своє зворотнє вікно зробити не зуміла, не зуміла ні захистися від російського імпорту, ні, власне, якісно протиставити свою перекладну книжку. Біда в тому, що ринок в Росії почав розвиватися набагато швидше, і сьогодні ми маємо дійсно іноді не стільки кращий переклад, скільки краще зроблену книжку, краще придуману книжку, відкоментовану книжку з кращим дизайном на кращому папері, за відносно ті самі гроші – так, дещо дорожчу, але зрештою для того сегменту читацтва, який готовий читати експериментальну чи інтелектуальну літературу, різниця в ціні не стільки важить.
Ми маємо розкіш «не страждати від конкуренції» всередині самої перекладацької громади. Нас не так багато, не так багато видавництв, які готові видавати переклади
З іншого боку – чи покращилась якість українських перекладів? І так і ні. Це теж дещо суперечливі тенденції, як на мене, в самій спільноті перекладачів. Тому що, з одного боку ми маємо розкіш «не страждати від конкуренції» всередині самої перекладацької громади. Нас не так багато, не так багато видавництв, які готові видавати переклади, і тому, як от кажуть навіть російські колеги, часто: вам не потрібно брати текст, який буде гарно продаватися. Це означає те, що ти можеш вибрати те, що ти хочеш, і зробити так, як ти хочеш. Тому в цьому аспекті нам все ще краще ніж росіянам сьогодні. Тобто у нас немає такої тиранії ринку. А з іншого боку ринок слабкий, те що він не дозволяє нам жити з перекладу, призводить до того, що все більше поширюється модель «перекладача вихідного дня». Саме в таку модель часто йдуть молоді перекладачі, та й я в тому числі, також, і звичайно, це несе свої загрози. В першу чергу, загрози депрофесіоналізації художнього перекладу.
Український переклад після Майдану, після всіх цих подій має дуже сильно пожвавитися, тому що Україна знову, по-новому з’явилася на карті Європи
Український переклад зараз, після Майдану, після всіх цих подій має дуже сильно пожвавитися, тому що Україна знову, по-новому з’явилася на карті Європи, а це означає, що трансфер і в один, і в інший бік, і в Європу, і з Європи має посилитися. І я цьому дуже, дуже рада. І, власне, маю зауважити, що саме завдяки притоку молодих у переклад, ми маємо досить велику команду людей, які готові перекладати, людей, які готові до цього дуже ідеалістичного, такого ентузіастського способу життя. Тому що, переклад – це спосіб життя. Так само, як і творчість. І я дуже радію з того, що ми ростемо, ми розвиваємося, і я впевнена, що наступного року нам буде, чим похвалитися.