Іноземці в уряді: справа не в іноземцях

Плакат Юрія Неросліка

(Рубрика «Точка зору»)

Як колишній член уряду України, що прожив майже 4 роки в Європі і не з книжок чи чиїхось розповідей знає політичну кухню європейських країн, а також політичні розклади в Україні, включаючи й апаратні інтриги чиновників, можу стверджувати, що громадяни інших держав – не українці – не можуть працювати в уряді Української держави в силу того, що вони не знають її специфіки і структури господарства, і для входження до прямого виконання функцій їм знадобиться значний час. Іноземці можуть працювати радниками, навіть членами колегії і тільки. Крім того – посада міністра – політична. Якщо держава відмовляється від політичних функцій управління – тоді можливо варто запросити іноземців і до складу парламенту, судової влади, органів юстиції і правопорядку і так далі. Як показує досвід – більшість іноземних спеціалістів працюють в Україні лобістами іноземних компаній чи своїх країн. Крім того, в Україні фактично надзвичайний воєнний та економічний стан. Розкачуватися часу немає.

По-друге, українська нація є однією з найбільш освічених націй в Європі і має прекрасних громадян України, що вже мають як українську так і західну освіту і досвід відповідної роботи. В українському уряді мають працювати українські громадяни.

Відносно грузинських представників. Думаю рано ідеалізувати реформи, що там відбувалися. Україна не Грузія і порівнювати їх не тільки не коректно, а й просто неграмотно. Грузію навіть не можна порівнювати з будь-яким регіоном України. Якби українські регіони стільки одержували на квадратний кілометр грошових вкладень, як одержувала в свій час Грузія, у нас давно була б найрозвиненіша держава в Європі.

Стверджую, в Україні є фахівці, що можуть ввійти в новий уряд і здатні здійснювати реформи вже найближчим часом.

Керівником уряду є прем’єр-міністр і тільки він, а не хто інший несе персональну відповідальність за роботу уряду. Прем’єр-міністр України обраний і тільки він в даний час має визначати, які кандидатури можуть бути найбільш прийнятними для роботи на відповідних напрямах.

Якщо коаліція призначить на роботу в уряді іноземців – представників інших країн – значить вона бере на себе політичну відповідальність за їхню діяльність з усіма витікаючими звідси наслідками.

Головна програма реформ: «Не боятись (політично) і не красти (економічно) – іншої програми у нас не може бути» – з виступу Масарика в 1913 році. Це дійсно пророчі слова.

Україна потребує чітких дій для стабілізації економічної ситуації в країні. Одним з головних завдань нового уряду є забезпечення територіальної цілісності, суверенітету та недоторканності України. За умов військової агресії з боку Росії – на даний момент це є першочерговим.

Має бути запропонована і сприйнята суспільством чітка програма реформ.

Щоб реалізувати програму реформ, потрібно відповісти на три базових запитання: Хто це здатен зробити? Що потрібно зробити? Якими інструментами, в який спосіб, протягом якого часу і якими ресурсами будуть проводитись реформи?

Відповідаючи на перше запитання, слід запевнити, що швидкі та ефективні реформи може здійснити тільки ефективна й відповідальна влада, яка має легітимність, повну довіру і підтримку від людей.

Для того, щоб в Україні працював ефективний уряд з українських чи іноземних фахівців, парламент має здійснити (закласти правові основи) дві з трьох ключових реформ. Їх потрібно було здійснювати відразу після перемоги Революції гідності. На жаль, час втрачено.

Після проведення перших двох реформ – до складу уряду вже можна запрошувати хоч Чучхе, хоч Бальцеровича чи ще когось..

Першою складовою реформування має стати адміністративна реформа, здійснення якої і буде виконанням суспільного замовлення на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади й місцевого самоврядування, а відтак і на належне управління державою.

Метою реформування є створення ефективної системи влади, що надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні європейських стандартів, забезпечуватиме відповідальне використання бюджетних коштів та буде здатна вчасно й адекватно реагувати на соціально-економічні та зовнішньополітичні виклики. Для досягнення мети реформування повинна впроваджуватись ідеологія «служіння суспільству» як принципу функціонування публічної адміністрації. Необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади з погляду їх відповідності основним функціям держави та посилити роль і відповідальність міністерств у розробленні й реалізації державної політики Такий перегляд структури і функцій дасть можливість оптимізувати чисельність управлінського апарату та підвищити якість його роботи з відповідним матеріальним і кар’єрним стимулюванням.

Іншою складовою реформування, яка повинна забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування судової системи, що потребує забезпечення доступності правосуддя, удосконалення системи судів, завершення створення повноцінної системи адміністративного судочинства, створення законодавчих гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд справ, формування корпусу професійних суддів, забезпечення неухильного виконання рішень судів та контролю за об’єктивністю цих рішень.

Завдання уряду – формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами. При цьому слід виходити з розуміння, що період, коли купівельна спроможність населення зростала за рахунок валютних кредитів і соціальних трансфертів, минула.

Сьогодні Україна в черговий раз підтверджує свою європейськість – здатність бути Великою Державою. Саме від української нації в усі часи йшли в світ сигнали правди і демократії (згадайте хоча б Пилипа Орлика). Україна має утвердити навіть не європейський вибір, а правду життя в себе вдома. Як твердив колись Вацлав Гавел: «Демократія зв’язує руки тим, хто її поважає, а тим, хто не поважає, дозволяє майже все».

Богдан Данилишин – академік НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода