Війна і банні віники – Шахіда Якуб про окупований Донбас

Спеціальний кореспондент спільного телепроекту Радіо Свобода і Голосу Америки «Настоящее время» Шахіда Якуб повернулася з тимчасово окупованої території у Донецькій області. Витяги з її «Дорожнього щоденника» вже опубліковані на сайті телепроекту. А в ефірі програми «Свобода сьогодні» журналістка розповіла деякі подробиці, адже нечасто українським журналістам вдається потрапити на ту територію, де побувала Шахіда.

– Чи Вам вдалося говорити з різними людьми, чи тільки з тими, які підтримують так звану «ДНР»?

– Не можна говорити, що вони підтримують. «Підтримують» – це надто сильно сказано. Вони – люди, які живуть у стані війни. Війну вони сприймають так: є «ДНР» і є Україна. Коли їх запитують, хто вас обстрілює, вони абсолютно впевнені, що це Україна. Розмова у них така: «За що вони нас так б’ють? Ми теж громадяни України» і все таке. Коли у них питаю, звідки вони знають, що це Україна їх б’є, вони кажуть: «Ну навіщо ж «деенерівцям» нас обстрілювати, самих себе?!». В принципі, логічно…

Шахіда Якуб

Я ж не знаю, де стоять позиції «ДНР». Сама особисто бачила, коли в житлових кварталах, у дворах стоять їхні позиції. Те ж саме бачила і з боку української армії, наприклад, у Пісках, прямо серед будинків. Тактика одна й та ж і у тієї, і в іншої сторони. Тому тут не зрозумієш, хто кого обстрілює і з якого боку, вірно? Я розумію, що ці люди залишилися посеред двох протиборчих сторін, які, в основному, обстрілюють гранатометами, мінометами, ну а потім йдуть «смерчі» в хід. До вуличних боїв ця справа не дійшла, тільки у Вуглегорську. А так вони перекидаються, а між ними – люди, які повинні самі про себе дбати. Цим людям вже все одно – чи це Україна, чи це «ДНР». Вони хочуть, щоб їх залишили в спокої, дали світло, електрику, воду. Води в деяких районах немає тижнями. І щоб іноді поспати, щоб вікна не трясло.

– Ви були також і в Донецьку. Там немає українського телебачення і радіо, але є інтернет. Чи, на Вашу думку, там користуються люди інформацією з інтернету з різних джерел? Чи тільки з «одного» боку?

– Про який інтернет ми можемо говорити, якщо вирубується електрика?! Тут би мобільний телефон зарядити, і то добре, вірно? Те ж саме і з телебаченням. По супутнику можна ловити українські канали. У себе в готелі я зловила український канал.

– А який?

– «Перший національний». Звичайно, є телебачення у «ДНР», канал «Новоросія», в «Оплоту» є своє телебачення. Там показують зведення з фронту, брифінги офіційних осіб. Мені, як журналісту, вони були дуже корисні, тому що йде розкладка того, скільки прибуло і скільки померло. Все це люди, звичайно, бачать. Йде велика пропаганда з гаслами: «Ми захистимо Донбас», «Здавайте кров» і закликами йти в добровольці.

– Місцева пропаганда, так?

– Місцева, «днрівська». Бачила, як на добровольчих пунктах стояли хлопці і хотіли записатися, їх ніхто туди не жене. Коли я запитала у дорослих жінок, чому так багато добровольців, вони мені відповіли, що мізки хлопцям промили, ось вони там і стоять добровольцями. Мабуть їм ще там щось доплачують, бо така бідність моторошна, безвихідь повна, ніхто ніде зарплати не отримує, жити нема на що, то в цьому якийсь фінансовий елемент присутній, щоб хоча б прогодуватись.

– Ось (у середу) під обстріл потрапила міська лікарня в Донецьку. Різні повідомлення про кількість загиблих – місцеві джерела (проросійські сепаратисти) кажуть про 15 загиблих, французька агенція АФП говорить про трьох загиблих, але на місці відразу покладають відповідальність на Нацгвардію. Що б не сталося – такою є перша реакція. Як можна переконати цих людей у тому, що це не так? Якими способами?

– Ніяк ти їх не переконаєш, достукатися до їхніх розумів дуже складно, бо будь-яка людина, якби тверезо подивилася на ситуацію, зрозуміла б: якщо з боку «ДНР» ідуть повномасштабні наступи по всіх українських позиціях, то, напевно, у них і техніка краще, і вишкіл кращий, і дисципліна в армії.

– І звідки ця техніка приходить!

– Це вже інше питання. Тобто, якщо українська армія не може перемогти «армію «ДНР», то, напевно, снарядів у них таких немає. Це ж логічно, але люди в такому стані, що вони відключають логічне мислення, для них «Україна – велика країна, а ми ось маленька «ДНР», яка сама себе захищає».

Не знаю, що робити в цій ситуації. Мені було дуже боляче за тих людей, яких бачила, в цих селах, абсолютно Богом забутих. Взагалі не розумію, як вони там виживають без нічого: води, їжі, світла немає, але вони там ще живуть!.. У якийсь момент, я їду, обстрілюється дорога, стоїть машина «Жигулі», а нагорі – віники банні продають. І я не розумію, що відбувається.

– Ви добирались на цю тимчасово окуповану територію довгим шляхом – спочатку до Києва, потім до Краматорська. У Києві у Вас було таке відчуття, що люди, які там живуть, що вони знають, що відбувається на сході країни? Чи вони усвідомлюють це?

– Ні. У мене було таке враження, що промивка мізків йде з обох сторін. Це дуже сюрреальна картина. Приїжджаєш до Києва: вогні горять, ресторани працюють, народ якось живе. Потім починаєш говорити, що я, наприклад, їду в Донецьк, і всі відразу: тебе ж там уб’ють, там сепаратисти, вони всі звірі. У всіх людей, таке відчуття, що там живуть якісь нелюди. Мені кажуть, що я такий герой, що не боюся. Але там теж живуть люди, просто люди. І вони, можливо, і не підтримують тих сепаратистів, але вони зараз там живуть і не всі вони сепаратисти. Вони там живуть під контролем цих «деенерівців», і що їм робити? Теж саме там говорять про Київ, що тут одні фашисти і бандерівці, які всіх уб’ють, у крайньому випадку – «укропи». З двох сторін йде такий лексикон.

Отримую, значить, цю перепустку, щоб в’їхати в Донецьк – сидять хлопці з Міноборони. Я кажу, слухайте, навіщо ви оце зараз зробили (з перепустками), знову людям життя ускладнили. «А що? Палестинці можуть їздити в Ізраїль? Не можуть! А ви чого хочете? У нас тут терористи, диверсійні акції і все таке». Добре, тільки я не розумію, хто тут Ізраїль, а хто тут Палестина? Закрили тему.

Стою в так званому «Міністерстві охорони здоров’я» так званої «Донецької народної республіки», ми про щось там розмовляємо, і мені кажуть: «Ну ви розумієте, це ж як Палестина та Ізраїль».

– Ті ж приклади.

– Я кажу: «Так, а ви – хто? Палестина чи Ізраїль?» «Звичайно, Ізраїль», – каже він. Тобто і та сторона себе Ізраїлем вважає, і ця себе Ізраїлем вважає. Повна нісенітниця! Ось просто співставлення прекрасне: там сепаратисти, а тут фашисти, взагалі нелюди. І думаєш собі, Боже, коли ж ви почнете розмовляти і якою мовою будете розмовляти? Але з якогось моменту треба розмовляти.

Репортаж Шахіди Якуб із Авдіївки