Ми маємо найбільше переселення людей з 1943 року – експерт

Під час бойових дій на Донбасі було зруйновано понад 5000 житлових будинків, десятки тисяч людей залишилися без даху над головою. За офіційною статистикою, через бойові дії на Донбасі без житла залишилися понад 200 тисяч людей. В уряді неодноразово обіцяли виплатити компенсацію, однак відповідних документів досі немає. Про те, чому немає реакції влади та чим можна допомогти тимчасовим переселенцям, у програмі «Донбас. Реалії» на Радіо Свобода говорили з директором Інституту економіко-правових досліджень НАН України Володимиром Устименко.

– Яка ситуація з житлом для вимушених переселенців?

– Ця проблема дуже актуальна для нас. Навіть міжнародні організації визнали, що на так званих «тіньових територіях» права людей порушуються. Можна сказати, що не повною мірою реалізуються права людини і на території України. За основу ми беремо міжнародні пакти про права людини та громадянина. Конституція України гарантує право на житло та нормальне існування людини, однак існує низка механізмів, які теж мають бути задіяні.

Але, на жаль, ми опинилися у ситуації, коли маємо найбільше переселення людей від 1943 року. Відповідно до офіційної статистики, 1 мільйон 300 тисяч людей переїхали. Проте, ми всі розуміємо, що далеко не усі реєструються. Чоловіки бояться призову до армії, хтось приїжджає до своїх близьких і отримує допомогу від них, інші принципово не хочуть реєструватися, бо не мають бажання виділятися з-поміж інших. Така проблема існує, але цілісної програми, присвяченої цій проблемі, немає.

Це питання уривчасто вирішується у законі «Про статус тимчасових переселенців». У ньому обов’язок забезпечити переселених людей покладено на обласні адміністрації та місцеві ради. Треба розуміти, що ці зобов’язання не можуть бути реалізовані через стан бюджету. Людей поселяють у непридатні приміщення, піонерські табори, будинки відпочинку та намети.

– Чи є в уряді центр, який би займався проблемами переселенців?

– В уряді є відповідна постанова № 595 «Про переселення організацій» і є постанова, яка надає так звану допомогу на оренду житла. Але ця допомога обмежується 880 гривнями для непрацездатного населення й 441 гривнею для працездатних. І надається вона лише протягом півроку. Тут, у Києві, ми прекрасно розуміємо, що ці гроші жодним чином не дозволяють вирішити проблему, тому ми й досліджуємо це питання.

Ми відкрили нову конкурсну тему «Стимулювання підприємницької активності тимчасово переселених осіб». Ми розглядаємо саме підприємницьку активність, тому що просто патерналістське ставлення, на наш погляд, є неперспективним. Людині потрібно дати не лише місце проживання, але й роботу. Ці питання повинні вирішуватися комплексно. Для цього ми й розробляємо відповідні програми.

– Що це за програми? Ви в цьому випадку працюєте як «третій сектор»?

– Так, ми працюємо за власною ініціативою. Зараз розробляємо програму від Академії наук України, також у ній задіяні найпотужніші економічні та демографічні інститути. Ми розглядаємо цю проблему цілісно: аналіз демографічної, екологічної та економічної ситуацій, винайдення можливих шляхів розв’язання проблем. Ми намагаємося виявити больові точки і запропонувати шляхи вирішення.

Переселенцям у Сєверодонецьку вистачає компенсації за житло лише на половину оплати за винайняте

– На сайті вашого інституту вказано, що існує «Асоціація вчених внутрішньо переміщених осіб». Що це за Асоціація та для чого вона створена?

– Ми створили громадську організацію, яка об'єднала вчених одинадцяти інститутів і наукових установ Національної академії наук України, які були переміщені з Донецька та області.

Також ми припускаємо, що до нас приєднаються вчені та викладачі інших переміщенних вищих навчальних закладів. Вкрай безвідповідально і неправильно залишати напризволяще вчених, на підготовку яких держава витратила багато мільйонів гривень. Але специфіка полягає в тому, що закордонні фонди розглядають багато ініціатив якраз від «третього сектора». Зокрема, державний інститут не може отримати гранти, на відміну від громадської організації. Ми розуміємо, що державі зараз важко – йдуть військові дії та з бюджетом існують проблеми, тому ми зібрали представників кількох інститутів і надалі будемо намагатися вирішувати проблеми переселенців.

Ми вже були в Інституті картоплярства, у них є територія, що не використовується, колишні поля. І ми заздалегідь домовилися, що вони нададуть нам її для дачних ділянок. А сьогодні за законодавством дача може бути місцем проживання. Ми ведемо переговори із зарубіжними фондами на тему можливості отримання людьми коштів. Зараз ініціюємо програму уряду, де під невеликий відсоток на 25-30 років надаються кредити, щоб стимулювати людей власноруч вирішувати цю проблему.

– Тобто, все це робиться різними інститутами і організаціями поза стінами уряду?

– Ми сподіваємося, що це буде цілісна програма. Власне, пропозиції, де уряд якось може допомогти, ми також розробляємо. В принципі, «Молодіжне житлове будівництво» та програма «Доступне житло» були ініційовані урядом і вони працювали. Ми вважаємо, що можливості є.

– Можете порадити, що робити людям, у яких на окупованій території залишається нерухомість, вони не оплачують рахунки, а представники «ЛНР» і «ДНР» залякують, що можуть приватизувати її? Чи є якесь універсальне рішення?

– Я вважаю, що в даному випадку можна чинити тільки так, як вчинили вже десятки громадян, – пред'явити позов до міжнародних інституцій на Російську Федерацію. Офіційно законодавством України визнано, що у нас є країна-агресор, тому стаття 15 закону «Про тимчасово переміщених осіб» передбачає можливість подачі позовів до міжнародних організацій. Зараз ми бачимо, як починають реалізовуватися задоволені позови. Зафіксувати це на окупованій території неможливо. Але будь-які фактичні дані, які можуть свідчити про загрозу приватизації: фотографії, звернення цих так званих «органів влади» щодо вилучення майна – все це може бути доказової базою.