Визволення Маріуполя – переламний момент в історії агресії Росії – Антон Геращенко

Гість передачі «Ваша Свобода»: Антон Геращенко, народний депутат, член колегії МВС України​.

Олександр Лащенко: 13 червня – день визволення Маріуполя. Ключове місто Донеччини і дуже важливе для України, з часткою близько 7% від промисловості всієї держави, порт, індустріальний центр із металургійними комбінатами імені Ілліча та «Азовсталь», концерном «Азовмаш» тощо, після Майдану намагалися взяти під контроль сепаратисти угруповання «ДНР». Зокрема, це призвело до кривавих подій 9 травня 2014 року, коли сепаратисти атакували будівлю міського управління міліції.

Ваша Свобода | Два роки визволення Маріуполя від сепаратистів

Зрештою, 13 червня під час спецоперації з участю «Азову» та інших добровольців, Нацгвардії, Збройних сил України та спецпризначенців МВС Маріуполь визволили.

Передовсім згадаймо ці два роки міста Маріуполя. Сюжет підготував мій колега Андрій Кузнецов.

Маріуполь. 2 роки після звільнення

​
– Пане Геращенко, справді остаточно? Не буде вже проблем із Маріуполем? Адже війна триває. І щодня зведення з зони АТО це підтверджують, гинуть наші воїни. Можлива атака з боку проросійських бойовиків чергова?

Антон Геращенко

– Переклад. На сьогодні у Путіна немає плану наступати на Україну і захоплювати території. Сьогодні його план полягає в тому, щоб дорожче виторгувати окуповані території на Донбасі, зняти санкції з Криму і змусити світову спільноту та Україну визнати факт анексії Криму остаточно і безповоротно. Але цього не буде.

– Як Ви вважаєте, що стало ключовим моментом у тому, що Маріуполь повернувся під український контроль?

– Навесні 2014 року історія і доля склалася так, що я був одним із помічників міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який разом з Олександром Турчиновим спланували операцію звільнення Маріуполя.

Складність полягала в тому, що на той момент в України не було вдосталь підготованого спецназу, морально в першу чергу підготованого, який міг би вести бої у місті. Тому план, у якому я брав участь щодо підготування, передбачав участь у звільнені центра міста Маріуполя добровольчого батальйону «Азов», який був створений всього за місяць до цих подій. Створений зі звичайних хлопців, які прийшли з Майдану, хтось був футбольним хуліганом, хтось був у військово-патріотичних організаціях. Багато хто з хлопців отримали автомати всього за два тижні до цих подій.

Бронетранспортер українських військовослужбовців біля Маріуполя. Травень 2014 року

Поза тим, якби цього не відбулося, то історія окупації України Росією могла б розвиватися зовсім іншим шляхом. Саме 13 червня 2014 року є переламним моментом в історії агресії Росії проти України. Тому що до цього моменту Путін сподівався на те, що вдасться шляхом озброєного повстання місцевих мешканців зі зброєю, яка забезпечувалася з Росії, захопити значну частину південно-східної частини України. Після того, як ми буквально за 1,5–2 місяці створили добровольчі підрозділи і далі здачі, Путіну вже довелося вести війну з залученням своїх регулярних частин. Ви знаєте, що вже в липні-серпні він вводив частини регулярної армії під Іловайськ. І таким чином він ще глибше погруз в українському конфлікті.

Я вважаю, що 13 червня має бути державним святом, це перемога над Російською імперією і зупинення її подальшої експансії на схід.

– Ви згадали вже події серпня 2014 року. Тоді за допомогою російських військ сепаратисти повернули собі місто Новоазовськ, за півсотні кілометрів від Маріуполя. Але на Маріуполь не пішли. Як Ви вважаєте, чому тоді Путін не наважився брати Маріуполь, у серпні?

– Справа в тому, що завдання йти на Маріуполь було. Це було в перших числах вересня. І єдиним бойовим підрозділом, який зміг зупинити тоді цей наступ, був знову ж таки батальйон «Азов». Хлопці засіли у дзотах, побудованих за підтримки «губернатора» Сергія Тарути, які були накриті величезними слябами заліза. І з установок ЗУ-23-2 розстріляли кілька вантажівок із сепаратистами і російськими військами.

Після цього Путін зупинив цей наступ, бачачи, що будуть чималі людські втрати. Було просто сподівання, що Маріуполь можна взяти голими руками. Але завдяки патріотизму і злагодженим діям українських захисників нашої країни цього вдалося уникнути.

Українські добровольці у Маріуполі. Вересень 2014 року

– Чи можете Ви зараз навести інформацію, адже відомо, що до визволення Маріуполя два роки тому певна частина місцевої адміністрації так чи інакше, приховано чи прямо, підтримала угруповання «ДНР», намагалася провести той так званий «референдум» і так далі. І позиція тодішнього мера Юрія Хотлубея була неоднозначною. Хтось відповідає за ті дії?

– Багато працівників правоохоронних органів і СБУ на Донбасі, в Луганській області вже наперед були готові сприйняти анексію і Донбасу, зідзвонювалися зі своїми друзями у Криму, запитували, яка у них зарплата, готувалися радісно зустрічати російську владу.

СБУ веде й досі цілу низку кримінальних справ, у рамках яких притягають до відповідальності посадових осіб, які відкрито співпрацювали з Росією. Фактично кожен, хто займався організацією так званого «референдуму» за «свободу Донбасу», є особою, яка порушила закони України.

Проте, на мій погляд, поки що результат цієї діяльності незадовільний. Хоча чимало мерів міст, співробітників так званих «виборчих комісій» притягувалися до відповідальності. Крім того, є громадський ресурс, сайт «Миротворець», на якому зібрані понад 60 тисяч…

– Він функціонує?

– Продовжує працювати. І на цьому сайті зібрано понад 60 тисяч даних щодо осіб, які піднімали свою руку і зброю проти України. Там є як громадяни України, сепаратисти, так і громадяни Росії, інших країн, які воюють проти України. І я переконаний, що рано чи пізно кожна нитка приведе до кінця – кожен, хто воював проти України, або буде покараний, або його вина буде визначена, якщо ж буде закон про амністію щодо тих, хто не вбивав, ґвалтував, грабував, то до них, можливо, застосують амністію.

Наприклад, було чимало людей, які піддалися загальній агітації, вважаючи, що вже української влади тут не буде, виходили і стояли на блокпостах із дубцями. Чи можна цю людину зараз кидати до в’язниці за це, якщо вона живе на нашій території, вже зрозуміла, що окупація Росією Донбасу – це великий обман? Я думаю, що треба вибірково сприймати такі випадки. Якщо ж людина воювала проти України, якщо людина зраджувала інтереси України, повинна за це відповідати.

– А як склалася доля «мера», призначеного сепаратистами, пана Фоменка? Він відповідає за свої дії?

– Я після вашої передачі перевірю інформацію. Я сподіваюся, що він уже отримав відповідний термін позбавлення свободи або ж реальний, або ж умовний, поніс за це відповідальність. Хоча є ще варіант, що таких людей обмінювали на наших полонених, значна частина таких сепаратистів і терористів виходила на волю через ситуацію щодо обміну.

Ви ж знаєте, що у нас був вибір, наприклад, поміняти на Надію Савченко цих двох ГРУшників чи ні, якщо б ми їх не поміняли, то Надія залишалася б у полоні далі. Тому це теж доволі непросте питання. Тут треба дивитися не чорне чи біле, а треба дивитися на відтінки.

– Напередодні відбулася акція, присвячена саме цим роковинам. Кореспондентка Радіо Свобода і «5-го каналу» Тетяна Ігнатченко з Маріуполя (це з її допису у мережі «Фейсбук») зазначає: «Маріуполь відзначає другу річницю звільнення. Міська влада від святкових заходів, м’яко кажучи, злегка «відморозилася». Владу представляє секретар міськради. Його промова написана в дусі традицій «холдингового піару» з чітко окресленими посилами – «Вмєстє вийшлі на барьбу мєталургі в пєрвих рядах» – різко освистана людьми, тими, хто пам’ятає, в чиїй лаві від початку так званої «російської весни» прикривали ті «пєрвиє ряди», пам’ятає, як страшно було тоді, два роки тому, як влада і «мєталурги» розкладали по різних кошиках яйця».

Як Ви це можете прокоментувати?

– Будемо прямо говорити, що багато підприємців у той час також думали, а чи не буде Маріуполь також територією, окупованою Росією, чи взагалі частиною Росії. Тому, звісно, багато хто «розкладав яйця» у різні кошики. Оцінить це час і закон.

Щодо пасивних дій, коли людина не брала участі у захисті України… На жаль, якщо вірити соцопитуванням, у нас значний відсоток населення нашої країни просто не вірить у «проект Україна». І таких людей чимало.

Чому не вірять? Тому що за 23 роки, які минули з 1991 року до Майдану, країна погрузла у корупції, успішним вважали не того, хто заробляв на життя своїм розумом та здібностями, а того, хто вмів більше грабувати і красти.

І тому наше завдання – побудувати успішний «проект Україна». І тоді окуповані території повернутися до нас, у тому числі й тому, що люди, які залишилися там, житимуть у злиднях, жити на подачки від Росії. Ми ж повинні зробити багатою Україну, тоді ми її зможемо возз’єднати.

– А як склалася доля начальника міського управління міліції Маріуполя Валерія Андрощука? Адже була спроба штурму сепаратистами 9 травня 2014 року. Частково успішна, а потім їх вибили.

– Валерія Андрощука тоді захопили у полон терористи. Його обміняли тоді з безпосередньою участю Сергія Тарути. Фактично за нього було виплачено викуп, скажемо так. У нього було дуже погано зі здоров’ям – його катували. Його представили до державних нагород. І він, наскільки я знаю, зараз проживає в місті Києві. Де він працює? Я не знаю. Але також зв’яжуся з ним після нашої передачі, уточню.

Я вважаю, що це один із тих людей, які були прикладом, що не можна здавати територію України. І це була людина, яка захищала країну, будучи в міліції.

Також можна пригадати і прізвище начальника ДАІ міста Маріуполя, пана Саєнка. Його було вбито терористами 9 травня. І «автомайданівець» Андрій Дзідзьо про нього говорив, що чесний ДАІшник – це рідкість. Це людина, яка на такій посаді замість того, щоб грабувати, дійсно намагалася відстоювати інтереси України.

Можна згадати також і Родіона Добродомова. Це боєць батальйону «Азов», який загинув біля будівлі міського УВС того ж дня. Тоді чимало хлопців було поранено, залишилися інвалідами після цих боїв.

Але тим не менше (ще раз хочу наголосити), те, що Маріуполь вдалося відстояти, то це великі зусилля і завдання добровольчих батальйонів – «Дніпра», «Азову», які, не маючи належних навичок, замінили собою ті професійні спецпідрозділи, які зобов’язані були виконувати їхні обов’язки.

На жаль, на той момент деморалізація спецназу і СБУ, і армії, і міліції була настільки високою, що не було можливості ефективно змусити їх виконувати свої обов’язки. Тому добровольці підставили своє плече. І завдяки всього 6 тисячам людей, які прийшли у добровольчі підрозділи, ми і показали Росії, що будемо чинити опір.

До речі, за планами Путіна і згідно зі зведеннями розвідки, Україну можна було брати голими руками, тому що країна була настільки корумпована, спецслужби корумповані, армія розвалена, що нікому буде чинити опір. Тільки завдяки закликам брати в руки зброю добровольцям ми зберегли країну.

Я також хочу сказати, що із 12 чи 14 мільйонів чоловіків, здатних тримати в руках зброю, на добровольчий заклик відгукнулося всього трішки більше ніж 6 тисяч осіб, хто увійшов у добровольчі підрозділи.

– Після Майдану відразу?

– Після Майдану відразу. Це з березня по червень. Тобто ці цифри не такі вже й великі. Це не були мільйони чи сотні тисяч. І це правда. Це заслуга тих, хто вирішив ціною свого життя і здоров’я відстояти нашу країну.

– А є загальна цифра, скільки українських воїнів, добровольців загинуло під час подій 9 травня 2014 року, під час 13 червня?

– 13 червня ніхто не загинув. Настільки грамотно була організована операція, настільки була чисельна і інтелектуальна перевага наших сил. Було важко поранено одного бійця батальйону «Азов». Він пережив 19 операцій. Але живий і здоровий. Працює у громадському корпусі батальйону «Азов». Його позивний Руслан «Легіонер».

А 9 травня загинув начальник ДАІ Саєнко, загинув боєць Родіон Добродомов, було ще кілька втрат у Збройних силах України.

Тим не менше, історія з Маріуполем показала, що Україна здатна чинити опір. Ще раз скажу, що 13 червня стало переломним моментом, тому що Путін зрозумів, що вже Україну голими руками не візьмеш. У неї є вдосталь захисників, які не дозволять далі просуватися.

Блокпост українських військовослужбовців біля Маріуполя. Вересень 2014 року

І знаєте, що ще є важливим? Після таких вчинків добровольців у нас піднявся дух в армії. Офіцери та солдати, які раніше не знали, що їм робити, побачивши приклад, як хлопці, які вчора ще були на Майдані, можуть штурмувати будівлю в центрі міста, піднялися. І армія почала працювати на повну. І зараз добровольці потрібні, але в першу чергу у нас є кадрова армія, регулярна армія. І її треба далі зміцнювати та посилювати.

– Деякі добровольці вже зараз заявляють, що їхніми послугами нехтують у професійних ЗСУ, ті, хто зараз безпосередньо воює.

– Ті, хто хоче далі воювати і захищати нашу країну, я вважаю, що найкращий варіант – це служба за контрактом. За рішенням міністра внутрішніх справ, узгоджено в РНБО, створена бригада Нацгвардії, в якій буде повністю професійна контрактна служба. Зарплата рядового – 10 тисяч гривень. Зарплата офіцерів – до 22 тисяч гривень. Ця бригада зараз формується у Києві, в Гостомелі. Там вже близько 400 осіб особового кладу.

І я зараз, користуючись нагодою, запрошую всіх, хто хоче професійно захищати нашу Батьківщину, отримувати за це зарплату: звертайтеся в Нацгвардію, проходьте відповідне тестування, у тому числі фізичне, інтелектуальне, захищайте нашу Батьківщину на контрактній основі, отримуйте за це гроші.

– Пане Геращенко, Ви вже згадували пана Таруту. Він тоді, у 2014 році, очолював ОДА. Його пов’язують із Рінатом Ахметовим. Можна багато чого перелічувати. Відомий бізнесмен. Наскільки його була тоді вагома роль?

– Сергій Тарута – це справжній патріот України, який дуже любить Донбас і дуже любить своє рідне місто Маріуполь. Він робив усе можливе, у тому числі іноді за межею закону, можливо, для того, щоб звільнити Маріуполь. І заслуга його в організації звільнення Маріуполя досить велика. Він не жалів ні себе, ні своїх підлеглих, збирав кошти, зміцнював нашу оборону настільки, наскільки він міг.

Але треба розуміти, що управляти не було ким, тому що структура управління була зруйнована. І багато людей, дійсно, вже очікували на прихід Росії.

– Ви кажете, що порушував закон, то у чому це виявлялося?

– Це моє оціночне судження. Я хочу сказати, що він робив усе можливе для того, щоб захистити країну.

Я хочу сказати, що поняття законності у час, коли наступає ворог, повинне відходити на другий план. Тому що повинне бути поняття доцільності. Або ти порушив закон у чомусь і захистиш своє місто, або ж ти своє місто не захистиш і його буде окуповано. Тому це поняття у правовому плані і у плані патріотизму – це дві дуже складні речі.

– Ви сказали вже, що Україна поверне свої окуповані території передовсім тому, що покаже приклад на неокупованих територіях, як можна жити чесно, без корупції і так далі. Я правильно Вас розумію?

– Так.

– Це ж не передбачає того олігархічного стану, який й досі триває, незважаючи на перемогу Майдану і війну.

Чому я про це кажу? Тому що той же, наприклад, Рінат Ахметов як був до війни, під час війни і після, то він тим же Маріуполем і керує. Як стверджують його опоненти, мер Вадим Бойченко – це його людина.

Правильно так казати? Люди гинуть, добровольці віддають своє життя, а олігархи як жили, так і живуть?

– Якщо в діях Ріната Ахметова буде знайдений кримінальний склад злочину, він повинен бути притягнений до кримінальної відповідальності або адміністративної, або громадянської.

Щодо того, що мером Маріуполя обрали людину, яку підтримали колективи двох найбільших металургійних заводів, то так, це факт. Це значить, що громадські сили в Маріуполі поки що не мають достатньої підтримки, і той, хто виплачує зарплату десяткам тисяч працівників, у змозі впливати на результати голосування.

Хочу також сказати, що швидкі зміни у країні неможливі, бо люди сюди не прилетіли з Марса. І та ж корупція, про яку Ви ведете мову, то це ж взаємовигідний процес. Чому в Україні є корупція? Не тільки тому, що є чиновник, який вимагає. А є й підприємець, який замість того, щоб поскаржитися на нього, сплачує гроші. Дати хабаря для підприємця буває вигідніше. Це двосторонній процес. Тому в Україні необхідна нетерпимість до корупції, нетерпимість до олігархів.

– Це коло розривається, на Ваш погляд?

– Тепер щодо олігархів. Олігарх – це людина, яка має можливість впливати на політику. Так ось, олігарх і багата людина – це різні речі. В Америці є багато заможних людей, багатших від Ахметова у 100 разів, але вони не мають впливу на політику.

Тому наше завдання зараз, Верховної Ради, президента, – ліквідувати вплив багатих людей на державну політику, щоб вони не могли заробляти на державі.

– Це вирішується завдання?

– З кожним роком пан Ахметов і інші олігархи мають усе меншу і меншу можливість заробляти на державі. Я це бачу і беру участь в ухваленні таких рішень.