Фоторепортаж: Хто ночує в Шевченківському суді?
Ярослав Радонь, 45 років, волонтер, Київ: «За прозорість розслідування кримінальних справ по 30 листопада. Винні в злочинах повинні бути покарані».
Спальне місце, на якому під час засідань сидять прокурори
Ігор Сіренко, 60 років, науковий співробітник в лабораторії університету імені Тараса Шевченка, Київ: «Для мене наша акція – це продовження Майдану. Не всі цілі Майдану були досягнуті, необхідно дотискати, зокрема, покарати винних».
Судова зала №6, де мало відбулись засідання у справі «беркутівців» і в якій безтерміново перебувають потерпілі у цій справі
Василь Панченко, 28 років, архітектор, Київ: «Нас побили не як приватних осіб чи окрему групу людей, а як представників тієї частини суспільства України, яка відстоює свободу та право на гідне життя для своєї країни. Тож я не маю права вибачити «беркутів» чи забути про це, навіть якби й хотів. Домагатися їх покарання – мій обов'язок перед тисячами людей, що вийшли після нас на Майдан».
Потерпілі у справі про події 30 листопада 2013 року в судовій залі
Андрій Глембоцький, 43 роки, приватний підприємець, Київ: «Бо злочинці мають нести покарання, безкарність породжує «беспредел».
Судді, які виносили неправомірні рішення під час Євромайдану і в подальшому були звільнені в зв'язку з порушенням присяги, не понесли жодної кримінальної відповідальності. Частина з них через суди намагається відновитись на своїх посадах
Ірина Косова, 38 років, економіст, Київ: «Вимагаю правосуддя»
Дехто із активістів знайшов спосіб згаяти час за в'язанням
Ірина Захарченко, 30 років, архітектор, Київ: «Я хочу, щоб належне покарання винних змусило замислитися інших «поліцейських» перед тим, як чинити злочин»
Потерпілі у справі 30 листопада 2013 року під час «зустрічі» з президентом 3 грудня в судовій залі. Акція «Скажи президенту правду!»
Віталій Кузьменко, 25 років, аспірант, 1,5 року в лавах ЗСУ на сході України, Київ: «Влітку 2014 року я пішов захищати Україну. Поки я був на війні, думав, що у мирному Києві не складе проблему покарати злочинців режиму. Але через 1,5 року виявилось, що поки я воював та повертав українську землю, тут майже нічого не змінилось».
Павло Щібря, 25 років, викладач української мови та літератури, Київ: «Останні три роки я ходжу на суди, гадаю, з багатьох причин винятково політичного характеру, а також, вочевидь, банальної некомпетентності, злочинної халатності чи свідомого саботажу цієї справи з боку прокуратури. Адже висновок судмедексперта я отримав через 8-10 годин після розгону пікету, і в ньому чітко констатуються повздовжні садна на спині та руках, синці на шиї, розсічення, струс мозку, забиття кисті. Минуло вже три роки, та коли я читаю повідомлення про підозру, можу зробити висновок, що мені, як і багатьом іншим громадянам у цьому довгому списку, жартома дали потиличника чи підсрачника в шкільному коридорі на великій перерві між другим та третім уроком».
Тарас Більчук, 56 років, художник, Рівненська область: «Україна має знати правду. Винні в злочинах проти України і майданівців мають бути покарані»
Тарас Більчук показує фото від 18 лютого 2014 року з вулиці Інститутської після жорсткого побиття «беркутівцями»
Любомира Кеплер, 66 років, волонтер, Київ: «Безкарність породжує в людях розчарування, страх і втрату надії. Заради майбутнього мусимо «лупати сю скалу».