На долю примусових робітників часів Другої світової випали лише сльози та горе

Фото з книги Віктора Педака «Гірке слово – остарбайтер»

Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову допомогу остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?

На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.

«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.

Your browser doesn’t support HTML5

Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині

Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму

Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.

Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою допомогою, жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.

Соціальні й медичні проекти для живих

Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.

Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.

«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, запрошуємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі допомогти тим, хто вже не в змозі допомогти собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.

Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують.