Прилєпін – такий же російський окупант, як і тисячі інших – Роман Цимбалюк

Російський письменник Захар Прилєпін став заступником командира батальйону «спецназу» угруповання «ДНР» по роботі з особовим складом. В інтерв’ю виданню «Комсомольська правда» він стверджує, що підрозділ створено за його ініціативи та підтримки. Прилєпін вважає себе «продовжувачем традицій російських письменників Золотого століття», які «добровільно брали участь у численних війнах, які вела Росія». У разі необхідності він готовий стріляти. Кінцева мета війни Захара Прилєпіна на Донбасі – Київ. Його роль на війні обговорюють письменники та журналісти Аркадій Бабченко, Дмитро Биков, Сергій Лойко, Роман Цимбалюк.

Роман Цимбалюк: Насправді, він скоює злочин. Згідно з російським законодавством, за статтею 359 Кримінального кодексу Росії «Найманство» передбачається до 8 років. І якщо ситуація коли-небудь зміниться в Росії, і будуть більш неупереджено ставиться до своїх законів, боюся, що за будь-якого перебігу подій у нього може бути дуже цікава доля.

​Аркадій Бабченко: На мій погляд, людина живе у вигаданому світі. Мені взагалі складно уявити, як у 40 років можна оперувати поняттями «літературний спецназ», «доброволець Пушкін», «ми – хранителі українства». На мій погляд, людина живе в якомусь своєму світі, в якомусь своєму Задзеркаллі. Але не він один, на жаль, – таких дуже багато.

Сергій Лойко: Не знаю, про що мріє Прилєпін. Мені здається, що тут можна говорити про дві принципові речі.

Я не є прихильником таланту цього письменника. Але я знаю, що у нього вийшла нова книжка, яка, по-моєму, називається «Взвод». Але її треба розкручувати. І ось така PR-акція дуже важлива. Тим більше, як мені стало відомо, Facebook за якісь гріхи «забанив» його на 30 днів. Тому його трибуна скоротилася. І як ще дати про себе знати, як не з’явитися в телевізорі?

Він там буде сидіти, пити своє пиво і клеїти дурня. А читачі тут будуть розкуповувати його книжку, думаючи, що вона написана кров’ю.

​Дмитро Биков: Мені здається, привід для обговорення тільки в одному: якою мірою Захар Прилєпін дійсно буде бойовим командиром, а якою – поєднав свій бойовий репортаж із початком продажів своєї книжки. Ось це те питання, яке мене реально цікавить.

А питання про те, чи добре писати і воювати, не має сенсу. Якщо людина шукає джерело творчої енергії у вбивстві, то диявол – великий ошуканець, і ніякого джерела енергії не вийде.

Тут нам треба з’ясувати одне: якою мірою це є діяльністю найманською (або командирською) на чужій території, а якою – публічною акцією, приуроченою до початку продажів книжки «Взвод», цитат із якої сповнене інтерв’ю Прилєпіна. Ось тут нам важливо це зрозуміти.

​Роман Цимбалюк: Насправді, для нас ця людина – такий же російський окупант, як і тисячі інших. Якщо це PR-акція, ну, за неї платить російський платник податків, а забезпечує цю всю банду Міністерство оборони Російської Федерації. Мені здається, тут уже не до письменства. Це ж справжні злочинці.

Сергій Лойко: Треба розібратися: це його особиста ініціатива і акція – чи він виконує якусь програму, якийсь наказ? Якщо він грає роль збудника громадської думки, значить, за цим стоїть якийсь план. Я дуже сподіваюся, що ніякого нового оберту напруженості серйозного не буде, що війна не перейде в більш гарячу фазу. Тому що все-таки буде чемпіонат світу з футболу 2018 року, і Путіну, напевно, дуже не хочеться цю подію затьмарювати. Тому що це найголовніша подія в його житті, наскільки я розумію, а все інше для нього – дурниця.

Я думаю, з огляду на те, що нещодавно були вичищені одним і тим же способом Болотов, «Гіві», «Моторола», Мозговий, якісь інші персонажі, особливо «Гіві» і «Моторола», – це були необхідні режимові бидло-герої, які збуджували чернь у Росії. Вони показували бидлу, що йому час припинити пиячити, бити свою дружину, хуліганити і красти, а можна приїхати в Україну, поповнити ряди «гарматного м’яса», зайнятися тут грабунками, зґвалтуваннями, і за це нічого не буде. А зараз річка цього бидла… може, їм просто страшно стало, я не думаю, що вона вичерпується, мені здається, що ні. Мені взагалі здається, що окаянні дні у нас ще попереду, вони не закінчилися.

Я думаю, що Кремль вирішив змінити своє представництво в цьому регіоні. Замість Шарикових, які стали героями, вони туди засовують зараз Прилєпіна. Я не знаю Прилєпіна особисто, ми всього один раз у житті з ним розмовляли. І він мені сказав у нашій бесіді, що він боєць, а не письменник. Ну, мені стало все ясно. Я вважаю, що зміна телевізійної картинки, зміна особи з неандертальської на кроманьйонську в цілому нічого Кремлю не дасть. І насправді Прилєпін на очах перетворюється на бидло-письменника. Який він письменник?!.

Аркадій Бабченко: Росія – агресор. Україна бореться проти агресії. Якщо ти йдеш із якимись імперськими амбіціями нападати на сусідню незалежну країну, відкушувати у неї територію і говорити, що «ми дійдемо до Києва», – це одне. В цьому разі ти будеш загарбником, окупантом і агресором.

​Роман Цимбалюк: Ні для кого не секрет, що зарплата рядового солдата в російській армії під брендом «армія ДНР» – 15 тисяч російських рублів, у командира батальйону – 35 тисяч російських рублів. А якщо Захар себе позиціонує як заступник командира батальйону, значить, він поїхав туди заробляти 30 тисяч російських рублів на місяць. У такому разі він є найманцем.

– А чи підсилить «інформаційну війну» і «пропагандистську війну» те, що письменник влився в лави «патріотів»?

Сергій Лойко: Навпаки, це дуже смішно. А що це за «лави патріотів»? Говорили зараз про зарплату, що він там буде якусь зарплату отримувати. А ви не знаєте, що буквально кілька днів тому держава виділила письменникові Прилєпіну матеріальну допомогу в розмірі мільйона рублів? Ну, вона не так образливо називалася, а це була премія за служіння Батьківщині. Хлопець отримав мільйон рублів – і одразу ж вирушив на Донбас.

​Роман Цимбалюк: На хід конфлікту впливає інша ситуація. Можна її називати геополітичною, а можна сказати про якісь амбіції і хвороби кремлівських небожителів, що більш імовірно. Зараз ситуація складається так, що зробили зараз Захара «вітриною», і він буде отримувати «нагороди» та «ордени» за злочини і бойові операції, які будуть робити інші люди. Такою «вітриною» свого часу були «Гіві» і «Моторола». Війна йде зовсім за інше.

Мені все-таки здається, що будь-який російський громадянин чудово розуміє, що все це дуже по-справжньому. І чудово розуміє, що українські військові – нещадні і дуже професійні воїни. Тому, коли виникають серйозні загострення на лінії контакту, всі битви, якими колись вихвалялися «Гіві» з «Моторолою», були тією чи іншою мірою виграні безпосередньо російськими військовими. А щоб розповідати про «громадянську війну», є такі міфічні персонажі. Тепер будуть нові.

– Ось Сталін письменників, які побували на війні, спочатку приголубив, а потім деяких навіть розстріляв. Можливо, Захар повернеться, а його тут уже будуть чекати?

Сергій Лойко: Ну, я ж не пророк. Але він же на війну поїхав, а там стріляють. І всяке може трапитися.

Думаю, що «Моторола» і «Гіві» були набагато більш привабливі для потенційного «гарматного м’яса». Письменник – це остання людина. Вийдіть на вулиці Москви і попросіть, щоб назвали 10 сьогоднішніх російських письменників. І трьох не назвуть. Вже Прилєпіна – це точно.

– А якщо зараз письменники з обох сторін візьмуть приклад із Захара, – це може вилитися у протистояння двох культур?

​Аркадій Бабченко: Ні, у протистояння двох культур це не виллється. Інша річ, що це може вилитися взагалі у протистояння. У мене таке відчуття, що ця війна розвивається за синусоїдою, а пік активності був у 2014–2015 роках. Потім настав пік апатії і розчарування. А зараз пік активності знову лізе догори. За моїми відчуттями, порядок денний «поїхати і повоювати в Україні» починає знову повертатися, це починає знову бути актуальним.

Роман Цимбалюк: Щодо синусоїди складно не погодитися. Затишшя в Україні було тоді, коли Росія активно проводила операції в Сирії. Я так розумію, недоспівані пісні в кінці минулого року трішечки охолодили запал російських воєначальників.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода