Реформують, але й крадуть. Крадуть, але ж реформують!

Під час акції протесту біля будівлі Верховної Ради України (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Кажуть, що вічно можна дивитися на три речі: як горить вогонь, як тече вода і як падає гривня. Упродовж останнього, святкового, місяця українці застигли, мов зачаровані, спостерігаючи за курсом валют. Гривня поволі, але невпинно знецінювалася, а разом із цим процесом дорожчали пальне, ціни на продукти харчування й послуги, а невдовзі піднімуться тарифи на комуналку й проїзд. Лунають думки, що падіння курсу національної валюти – сезонне, та всі ми добре знаємо: курс, може, трохи й сповзе униз, але ціни не знизяться точно.

Реформують

Треба визнати, що нинішня влада в Україні точно не гірша від попередньої, а кажучи об’єктивно, – за списком досягнень, одна з найкращих за всі роки незалежності. За чотири роки, що спливли від часу Революції гідності, зроблено чимало в різних сферах життя. Не докорінні, але все ж глибокі реформи відбуваються в армії, правоохоронних органах, освіті й медицині, значних успіхів досягнуто в справі підтримки української культури, відбувається, хоча й неохоче, боротьба з корупцією (щоправда, на найнижчих рівнях).

Негоже й називати теперішню владу «режимом», адже попри те, що президент справді консолідував у своїх руках забагато важелів впливу, все ж українська демократія наразі витримує тест на міцність. Той факт, що ми справді не знаємо імені наступного президента, свідчить про певну непередбачуваність ситуації, а відтак – про можливість зміни влади шляхом голосування. Як на пострадянський простір, два вищенаведені абзаци – уже немало.

Крадуть

Але водночас не назвеш цю владу й доброю. Крадуть! Натхненно, захланно, за кожної нагоди. Не соромлячись камер, ігноруючи журналістські розслідування, глузуючи з тиску західних партнерів і цинічно симулюючи намагання побудувати дієву антикорупційну вертикаль. Крадуть, можливо, не в масштабах своїх попередників, але все одно з розмахом. Все б нічого, ми вже давно живемо в клептократичній системі і встигли до неї звикнути. Але ж Небесна сотня не для того зложила голови, щоб до корита присмокталися нові упирі. І війна четвертий рік іде не задля того, щоб хтось у час скрути наживався на людській біді.

Найбільша проблема в тому, що народ погодився затягнути паски і зменшити апетити, усвідомлюючи, що в час війни добре жити неможливо. На центральних вулицях міст модні бутіки замінили магазини з секонд-хендом – це добра ілюстрація масового зубожіння. І люди змовчали, бо ж час скрутний, треба витримати, не дати ворогу перемогти. А в цей же час олігархи збільшують прибутки, наближеним до влади агромагнатам дають сотні мільйонів бюджетної підтримки, «найбагатший українець» заробляє мільярд на схемі Ротердам+, а держава захмарною сумою «рятувала» «Приватбанк», хоча всі знають, хто вивів звідти кошти.

Небезпека для держави

Цей химерний шпагат – реформують, але крадуть – насправді дуже небезпечний для існування України. Українці бідніють і в той же час спостерігають за тим, як нахабно й не криючись збагачуються олігархи. Це неминуче потягне за собою зневіру у владі, в здобутках Революції гідності, у потребі європейської інтеграції; таким чином у демократичний спосіб на наступних виборах жнива збиратимуть проросійські, антиєвропейські сили, що стане початком демонтажу не лише теперішньої владної верхівки, а й самої української державності.

Чи усвідомлюють цю небезпеку у високих кабінетах?

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції