Сфабриковані справи і проплачені свідки: історія родини письменниці Олени Захарченко

Листок зі справи Михайла Турчина

Досліджуючи архівні справи своїх рідних письменниця Олена Захарченко була настільки вражена, що написала художню книгу про долі представників її роду. Вона охоплює період від 20-х років ХХ століття і до сьогодення.

Письменниця Олена Захарченко

Близько десятка непересічних та трагічних історій з життя представників свого роду зібрала письменниця Олена Захарченко. Можливість їх перевірити і деталізувати з’явилася, коли Служба безпеки України відкрила архіви КДБ.

Олена каже: головне – не злякатися труднощів, які виникають на початку роботи в архівах.

«Коли я брала першу справу, це ще була морока: довго запит розглядали, треба було заздалегідь замовляти перепустку. А пізніше вже я могла зателефонувати того ж дня, сказати:«Прийду, замовте мені перепустку», – і вони замовляли відразу, а не записували на два тижні вперед», – пояснює дослідниця архівів

Перепустка до архіву СБУ

Олену цікавили як родичі по лінії батька, так і по материній лінії. Зокрема, вона хотіла більше дізнатись про свою двоюрідну 91-річну бабусю Лідію Іллюк, татову тітку.

«Сама бабуся багато про себе розповідала, але я хотіла ознайомитись зі справою. Але десь через два тижні після запиту мені написали: «Справа Іллюк Лідії втрачена», – розповідає Олена.

Лідія Іллюк була вчителькою української мови і її засудили до 25 років ув’язнення у таборах. Десь під Магданом вона відбувала покарання, а ж поки не розпочалася реабілітація. Після повернення додому викладати у школі їй не дозволили, тож довелося працювати комірницею.

Я би дуже хотіла розшукати справу тітки Ліди

«Я би дуже хотіла розшукати справу тітки Ліди, але я не знаю, чи вдасться це зробити. Мені вже багато порад надавали, де її шукати, що вона може бути не знищена, а просто десь в іншому місці лежати», – каже Олена Захарченко.

25 років покарання за вбивство, якого не було

А от архівну справу Максима Іллюка (дядька Олениного батька) прочитати вдалося.

«Про нього я нічого не знала, окрім того, що він воював, мав якісь нагороди і, прийшовши з війни, був засуджений за участь в УПА. Все. Не було ні фотографій його, нічого, і про це якось не говорили, бо ніхто до пуття не знав», – каже Олена.

Але, коли письменниця дослідила архівну справу цього свого родича, то була дуже вражена. Мова йшла про справу проти фронтовиків.

«Я прочитала цю справу. Та усі фронтовики з того села приміського, які прийшли з фронту, їх було шестеро, були звинувачені у вбивстві комуніста якогось, який з міста приїхав», – пояснює дослідниця.

Фрагмент справи Максима Іллюка

Усіх, хто проходив у справі, засудили до найвищої на той момент міри покарання – 25 років. У протоколах мовиться, що підозрювані зізналися, що отримали завдання від УПА вбити цю людину.

«Ніби на якихось вечорницях того чоловіка вивели за хату і задушили, а труп кинули в річку. Хоча труп не знайшли», – переказує Олена суть звинувачення.

Пізніше ж з’ясувалося, що людини, за вбивстві якої звинуватили фронтовиків, просто не існувало.

Людини, яку нібито убили, взагалі не існувало – ні за пропискою, ні за місцем роботи... Їм дали 25 років за вбивство, якого не було

«Один з тих, хто залишився в живих, подав у 60-х роках на реабілітацію і КДБ провело нове розслідування. Вони виявили, що тієї людини, яку нібито убили, взагалі не існувало – ні за пропискою, ні за місцем роботи. Тобто справа абсолютно сфабрикована. Їм дали найвищу міру – 25 років – за вбивство, якого не було», – говорить жінка.

Максим Іллюк помер у тюрмі коли йому ледве виповнилося 20 років. Поховали його у Рівному. Наприкінці справи Олена знайшла лист Максима, який так нікуди і не відіслали.

«Він пише у листі, що відмовляється від усіх своїх свідчень, бо вони робилися під великим тиском: «Мене дуже били», «Те все, що мене змусили підписати, насправді такого не було». Пише, що захворів на війні на туберкульоз, який дуже посилився від страждань у тюрмі, і що він боїться, що не виживе», – розповідає жінка.

Коли Олена розповіла про це сестрам Максима Іллюка й іншим родичам, то для усіх «це стало шоком».

Мати та батько Максима і Лідії Іллюків

Справа СВУ ​

«Після цього десь через рік я подумала, що ще є засуджені по маминій лінії», – продовжує Олена.

Її увагу привернула історія прадіда Степана Прокопенка. По його справу вона і вирушила до архіву СБУ.

Із документів довідалася, що її предок служив у царських військах і працював у школі. Також вона відшукала інформацію, що на початку 30-х років його заарештували та засудили до 4 років позбавлення волі.

«У справі Спілки визволення України шукали свідків і якраз свідком вибрали директора школи у Сумській області. Він нібито засвідчив, що вони його загітували, втягнули у свою організацію, і він у селі Комиші розбудовував таємну мережу, – пояснює Олена. – І щоб не «мучитись», взяли усіх зі школи: вчителів і хто там був, та усіх їх посадили. Зокрема, і мого прадіда, який нібито був загітований на якісь там виступи проти держави», – з’ясувала Олена.

Степан Прокопенко

Своє покарання Степан Прокопенко відбував у російському місті Котлас, потім повернувся. Врешті він опинився у Німеччині, а згодом потрапив до Америки, де одружився вдруге.

«Оскільки вона (друга дружина прадіда – ред.) мені теж ніби як родичка і ми спілкуємось з її дітьми, то я для них і подала запит на його (її першого чоловіка – ред.) справу», – пояснює Олена.

Проплачені свідки

Із матеріалів справи вдалося дізнатися, що перший чоловік нової дружини Степана Прокопенка Михайло Турчин був засуджений у груповій справі на початку 20-х до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Їх звинуватили у тому, що вони збираються зривати хлібозаготівлі. Вони все заперечували

«Їх звинуватили у тому, що вони збираються зривати хлібозаготівлі. Вони все заперечували, але проти них виставили на суді свідків, які кажуть, що ті все брешуть і суд враховує думку свідків та засуджує», – цитує Олена архівні матеріали

У цій справі дослідниця знайшла і «сюрприз» – документи, які пояснювали чому свідки таке казали.

Свідки розписалися, що вони отримали гроші за свої послуги

«Наприкінці найкумедніший папірець – виплатити свідкам певну суму грошей за їхні послуги. І все так гарно підшито, підписано, свідки розписалися, що вони отримали гроші за свої послуги», – дивується Олена.

Листок зі справи Михайла Турчина

Після вироку усе майно засуджених у цій справі конфіскували, їхні сім’ї виселені з хат, поля забрали у колгосп, а самих фігурантів справи вислалидо Сибіру. Через 10 років частина людей повернулася на батьківщину, але у 1937-му їх забрали повторно і розстріляли у харківській тюрмі.

«Там вже справ не було. Я запитувала в архіві і мені сказали, що справ немає, є лише списки розстріляних», – каже Захарченко.

Від роботи з архівами до написання книги

Знайомство з архівними справами своїх рідних надихнуло Олену на те, щоб написати про це цілу художню книгу – «Третя кабінка – Лос-Анжелес»

Історія дядька Максима мене дуже вразила. І я з цього почала писати книгу

«Коли я дізналася історію дядька Максима, вона мене дуже вразила. І я зцього почала писати цю книгу. А робота над книгою вимагає продовження роботи в архівах», – пояснює письменниця.

Письменниця Олена Захарченко

Дуже багато історій родинних, що не повіриш, що так сталося, але так було

Розповідь у Олениній книзі розпочинається з 20-х років ХХ століття і сягає сьогодення.

«Взагалі дуже багато історій родинних таких, що от не повіриш, що так сталося, але так було», – підсумовує вона.

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ

У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .

До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.

Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.