Що допомагає і що заважає країні рухатися вперед? Як вона протистоятиме найбільшим викликам? І чи зможе втримати незалежність, за яку боролося не одне покоління українців? Про це розмірковують експерти тижневика «Країна». Так, соціолог Євген Головаха переконаний, що найбільша загроза для держави – невизначеність і низький рівень професіоналізму нової влади. Якщо не виправдають довіри суспільства, політичну систему чекатиме нова трагедія. В опозиції до влади здебільшого опинилась інтелектуальна еліта. Вона не повинна самоусуватися від України. А влада має вчитися і дослухатись до думки досвідченіших політиків та економістів, переконаний соціолог. Міцна економіка – запорука незалежності, зазначає інший експерт тижневика, журналіст Роман Чайка. Стрибок сусідів України – Польщі, Угорщини – показує, як це можна зробити. У 1990-х стартова ситуація у них була гірша. Та вони обрали шлях економічних струнких реформ. З оптимізмом дивитися в майбутнє журналістові допомагає наявність 300 тисяч бойових ветеранів. В Україні достатньо козаків, щоб гречкосії не продали держави за ціною свого холодильника.
Тепер відповідальність за стан справ у країні зосереджена в руках однієї політичної сили. І, як наголошує газета «День», у зв'язку з монополізацією влади існують чималі ризики для самої демократії –ризики укорінення автократії. Далеко ходити не треба – приклади поряд: Росія, Білорусь... Тому в цих умовах постає запитання: хто може бути альтернативою (опозицією) нинішній монопольній владі? Опозиційні фракції в парламенті? Позапарламентські сили? Засоби масової інформації? Про це розмірковують експерти газети. Так, політик Олександр Солонтай погоджується, що «Слуга народу» дійсно монополізує владу у Верховній Раді. І фізична розсадка депутатів, і розподіл комітетів, і підготовка до засідання парламенту, і процедури щодо майбутньої реформи Верховної Ради – усе це свідчить про те, що команда Зеленського хоче міцно тримати під контролем парламент. Починаючи з того, щоб фізично не давати опозиції можливості блокувати парламент, як це було раніше, і закінчуючи тим, щоб не давати можливості блокувати парламент юридично. Все це містить у собі як ризики, так і можливості. Головне, щоб окремі «ділки» не конвертували такі можливості в мегагроші та великі мегарішення. Зараз юридично «ляльководом» буде Зеленський, Богдан та їхня команда. А ось хто буде на них безпосередньо впливати і чиї рішення вони просуватимуть, буде видно одразу після того, як вони затвердять Кабінет міністрів і до кінця року будуть затверджені бюджет та макрополітика. Інший експерт видання політолог Петро Олещук не впевнений в ефективності опозиції. Вона зараз досить різнорідна, їх нічого не поєднує, вважає експерт. Владі особливо не треба буде нічого робити з опозицією, крім того, щоб використовувати давню тактику «розподіляй і володарюй». Тобто вони можуть спокійно нацьковувати ці фракції одна на одну й виконувати свої завдання самостійно. Питання також у тому, хто стоїть за лаштунками відомих облич Зеленського, Богдана та Разумкова. Це можуть бути люди як усередині країни, так і за її межами. Конкретніше йдеться в статті «Рада в «зелених тонах».
Найбільша проблема українців – це українці. Як і 100 років тому, є імовірність, що внутрішні проблеми можуть спричинити поразку, наголошує в тижневику «Країна» історик Олександр Зінченко. Він вважає, що зараз найбільшою внутрішньою загрозою для України є крайній популізм і невігластво людей, які на хвилі зміни електоральних настроїв прийшли до влади. Є ризик, що й у зовнішньополітичній сфері Україна втратить підтримку. Це означатиме, що Захід потихеньку відходитиме від позицій, які були міцні ще рік чи півтора тому. Історик переконаний, що зараз як і після обрання Януковича, у середньотерміновій перспективі є загроза авторитаризму. В усіх українських президентів найвищий рівень підтримки – день інавгурації. Люди голосують не так за обіцянки кандидата, як за власні очікування. Коли виявляється, що очікування не відповідають реальності, вони ображаються не на себе, а на свого обранця. Є висока імовірність, що динаміка довіри до новообраного президента не буде винятком. Тоді інстинкти політичного самозбереження «слуг народу» підштовхуватимуть їх до пошуків ворогів. А запит на «сильну руку» в суспільстві є – десь 60 відсотків вважають, що вона потрібна » для нормального розвитку країни». Може з’явитися спокуса осідлати цей тренд, попереджає історик.
Після Чорнобиля і Фукусіми реакція світової спільноти на аварії на ядерних об’єктах є доволі однозначною та цілком прогнозованою: вся повнота інформації має бути доступною спеціалістам для оцінки наслідків, ризиків і загроз; усі рішення мають ухвалюватися прозоро та колективно, із залученням міжнародних організацій і широкого кола експертів, зважаючи на потенційно глобальний характер загрози. Натомість, як стверджує дописувач газети «День» Юрій Костюченко, – реакція Кремля на аварію на полігоні Ньонокса під Архангельськом є абсолютно протилежною: російська влада все відкидає, заперечує, приховує дані й відмовляється від будь-якої співпраці. Після того, як приховати сам інцидент не вдалося, всі сили було кинуто на те, щоб викривити і приховати реальну картину інциденту. Дописувач зазначає, що існують такі системи управління, функціонування яких становить загрозу всьому навколишньому світові. Існування таких систем не лише руйнує їхні власні суспільства і держави, а й генерує неприйнятні ризики для всього глобального суспільства. Ця система невпинно занурюється в кризу і при цьому тягне за собою в безодню увесь світ. І світовим лідерам слід нарешті припинити власні деструктивні ігри в популізм і зрозуміти, з ким вони мають справу. Інакше дуже багато хто ризикує піти на дно історії разом із «Курськом», «Лошариком», «Буревісником» та приреченими російськими кримінальними елітами... Заголовок статті – «Буревісник» і російська ядерна загроза.