Пам'яті Бориса Патона. У кожному досягненні вчених української Академії є частинка участі і її президента

(Рубрика «Точка зору»)

Сергій Комісаренко

Академік Борис Патон… Вже багато років не було імені більш відомого і більш шанованого в нашій країні. Воно асоціювалося з найбільшими досягненнями в Україні, із стабільністю і надійністю, розумним консерватизмом, академічним порядком, гарантією правильності ухвалення найважливіших рішень, чого б воно не стосувалося – техніки, біології, гуманітарних наук, зрештою – нашого повсякденного життя.

Борис Патон керував Академією наук УРСР і Національною академією наук України 58 років, і неможливо уявити Академію і її досягнення без Патона, як і не можна уявити собі Патона поза Академією, як серце чи мозок поза живим організмом. Борис Євгенович успадкував від свого батька – Євгена Оскаровича Патона – структуровану чіткість організації роботи і ухвалення рішень, яка починалася в Інституті електрозварювання і розповсюджувалася на численні установи Академії наук та її співробітників.

Зрозуміло, що особисті наукові досягнення академіка Бориса Патона були пов’язані з Інститутом електрозварювання, який був і залишається лідером у з’єднанні матеріалів у світі, починаючи від залізничних рейок, до космічних апаратів, підводних човнів, газо- і нафто- трубопроводів та зварки живих тканин людей і тварин.

Під час моєї роботи послом України в Лондоні мені пощастило супроводжувати Бориса Євгеновича до Кембриджу, де він, а це було, думаю, у 1995 році, читав лекцію в Британському Інституті зварювання, зокрема про зварювання лопатей турбін авіаційних двигунів. Лекція викликала величезний інтерес, і директор Інституту, мій добрий знайомий професор Брейтвей, у своєму слові подяки відзначив унікальність матеріалу лекції, викладеного професором Патоном.

Якою б глибокою не була успадкована ще із юних років любов Бориса Патона до електрозварювання, його інтереси, вплив і постійна підтримка розповсюджувалися і відчувалися практично на всіх наукових напрямах Академії, де він особливо підтримував найбільш актуальні з них – кібернетику та інформатику, нові матеріали з унікальними властивостями, науки про життя і культуру України тощо.

Коли на засіданнях Президії НАН України ми заслуховуємо наукові звіти інститутів Академії, то практично завжди чуємо таке: «Це нам вдалося зробити за підтримки Бориса Євгеновича» чи: «Борис Євгенович допоміг нам реалізувати створення…» тощо. Так, схоже, було і зі мною наприкінці 1970-х років, коли після моєї доповіді на засіданні Президії НАН України про важливість створення моноклональних антитіл, Борис Патон звернувся з листом до Голови «ГКНТ СРСР» академіка АН СРСР Г.І. Марчука про виділення валютних асигнувань з метою розвитку гібридомних технологій в АН УРСР. І ми отримали таку підтримку.

Не можна не згадати вирішальну роль вчених АН УРСР під керівництвом академіка Патона із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У першу чергу фізиків, а також хіміків, зокрема «полімерщиків», які розробили і впровадили полімерні плівки і піну, що накривали й ізолювали вкриті радіоактивними матеріалами поверхні.

І знову згадується власний досвід. Коли моїм співробітникам і мені вдалося встановити, що у «ліквідаторів» аварії навіть низькі дози радіації, що вважалися безпечними, викликають імунодефіцит, очільники МОЗ СРСР і УРСР намагалися заборонити наші дослідження, і тільки повна підтримка і допомога президента нашої Академії дозволили нам завершити дослідження і отримати унікальні наукові результати.

Напевне, доречно тут згадати, що Борис Євгенович (і, зрозуміло, Академія) був проти будівництва Чорнобильської АЕС, а потім – проти збільшення кількості реакторів на ЧАЕС та будівництва АЕС біля самого Києва, що, на щастя, так і не сталося.

Звичайні люди не помічають і, можливо, не знають, що плоди діяльності вчених НАН України оточують їх у повсякденному житті. Тут і освіта молодих вчених, і чиста вода, і електрика, і продукти харчування, і деякі ліки, і світлофори на вулицях, і зразки українського фольклору, і багато-багато іншого. І можна переконливо стверджувати, що у кожному досягненні вчених української Академії є частинка участі і її президента. Адже… за цим усім стоять унікальні людські якості Бориса Патона. Унікальні – у поєднанні розуму і мудрості, людяності і доброти, відданості науці, а також організованості і волі. Так, волі.

І знову згадую… Я відвідав його в Інституті ортопедії на четвертий день після операції по заміні зламаного кульшового суглобу. Вже тоді Борис Євгенович починав ходити, перемагаючи неймовірний біль, але знаючи, що тільки рухаючись, можна відновити рухову активність….

І можна багато говорити про унікальні особливі якості Бориса Патона, які дозволили йому впродовж 58 років успішно керувати колективом науковців із десятків тисяч осіб, серед яких були непересічні видатні постаті – вчені і винахідники, поети, і мислителі – такі, як наприклад, В.М. Глушков, Ю.О. Митропольський, П.Г. Костюк, М.М. Амосов і багато інших всесвітньо визнаних авторитетів, у яких Борис Патон користувався повною підтримкою і повагою.

Він – не просто Вчений і не просто Академік, а ціла епоха української науки, української історії. Поруч з його прізвищем не потрібно ставити регалії, посади, звання тощо. Тому що прізвище «ПАТОН» – це одиниця виміру ІНТЕЛЕКТУ, ПОРЯДНОСТІ, ГІДНОСТІ, ВІДДАНОСТІ НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НАУК та УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ, яким він віддав свої знання, всі сили, все своє життя. І тепер перед Національною Академією наук України стоять історичні виклики не тільки зберегти традиції та школи вітчизняної науки, але й перетворити Україну в країну знань, найновіших технологій та глибокої культури на благо її громадян.

Сергій Комісаренко – академік, державний та політичний діяч, дипломат

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода