Стельмаху – 200 тисяч, учительці – 200 гривень

Володимир Стельмах

Кажуть, рахувати чужі гроші – моветон

Погоджуся, якщо справді йдеться про чужі, тобто зароблені іншою людиною за рахунок створення нових інтелектуальних чи матеріальних цінностей гроші.

Але чиновники отримують не чужі гроші. Вони офіційно отримують від нас з вами платню за свою роботу, тобто отримують винагороду нашими грошима.

Саме це, а не хвороблива цікавість до чужих статків, підштовхує громадян України переглядати опубліковані декларації державних чиновників, щоб побачити скільки ми кому заплатили і співставити це з тим, скільки корисного для України змогла ця людина зробити.

Ще цікаво дізнатися, що голова Адміністрації Президента отримав майже у 147 разів більший дохід за минулий рік, аніж сам Президент. Хочеться зрозуміти чому так. Чи Льовочкін успішніше веде бізнес, чи у Президента немає часу заробляти більше?!

А уявіть собі, що думають керівники обленерго, РЕМів та Газконтор, читаючи, що міністр енергетики та вугільної промисловості разом із своєю родиною живе лише на саму зарплату.

Однак є те, що навіть уявити 99% громадян України важко, а саме: навіщо людям з мільйонними річними доходами матеріальна допомога з нашого бідного бюджету. І не треба нас тут звинувачувати у відсутності фантазії чи нечуйності!

Я не розумію, чому радник Президента, колишній голова НБУ Володимир Стельмах, який заробив у 2010 році майже 4 мільйони гривень, отримав ще й майже 204 тисячі матеріальної допомоги, а учителька з майже 40-літнім стажем роботи і пенсією під тисячу гривень отримала лише 200 гривень на встановлення кардіостимулятора вартістю 40 тисяч гривень.

Втім, може хтось пояснить.