Російська преса про папський візит
Прага, 18 червня 2001 ― Протести російської православної церкви проти візиту папи до України пов’язані з тим, що втративши одночасно підтримку радянської влади та імперію, де вона почувалася безпечно. Вона не зуміла знайти свого місця як в російському суспільстві, так і в стосунках з новими незалежними державами. Таку думку висловлює оглядач російської Нєзавісімой Ґазєти напередодні папського візиту до України.
Великою мірою проблема російської православної пов’язана з тим, що після розвалу Радянського Союзу вона втратила позиції панівної церкви. Вона була поставлена в умови, коли вона мусить боротися за визнання і прихильність вірних в умовах свободи, коли дозволена діяльність інших церков, при чому робити це вона повинна тепер не лише на території самої Росії, але і за кордоном, котрим стала, зокрема, Україна.
Якби російській православній церкві йшлося саме про православ’я в Україні, вона б відокремила українську церкву, надала б їй статус автокефальної, налагодила б діалог з українською владою та домагалася б визнання канонічності Української помісної церкви, вважає оглядач російської Нєзавісімой Ґазєти. Зробити все це Москвоському патріархату заважали «власні амбіції швидше політичного, чи геополітичного, ніж власне церковного ґатунку.» Російська православна церква в нових політичних умовах виявилася неспроможною вести реальну політику засобами духовного та релігійно-політичного авторитету, а не відомчого підпорядкування, вважає московський оглядач.
Російська православна церква кинула всі сили на оборону – чи то канонічної території, чи то власних позицій в самій Росії, де з нею в конкуренцію вступили численні інші релігійні організації. В уяві москвоської церкви не передбачені інші сценарії, ніж коли вона є єдиним духовним центром російської імперії, а діяльність всіх інших церков заборонена. «Вона прагне відновлення тієї Великої Держави, котра зможе покінчити з релігійною свободою, вигнати всіх іноземців та повернути до віри батьків всіх уніатів, в котрій держава визнає лише один націоналізм – російський і покінчить з усіма іншими націоналізмами «нацменів». Тому в якості союзника вона вибирає світську владу.
Римському понтифіку не потрібна підтримка якоїсь окремої світської влади. Він спирається на авторитет власної церкви та їздить по світу, проповідує, посилює позиції своєї церкви не лише в релігійних, але і в гуманітарних питаннях.
Нотомість патріарх Олексій Другий, як зазначає інше російське видання, Новиє Ізвєстія, нікуди не їздить, і проповідує виключно з московського патріашого престолу. Останнього разу він був в Україні ще за Радянської влади, тоді він не промовляв до пастви і був освистаний за неспроможність надати українській церкві справжньої автокефалії.
Незавжаючи на те, що позиції російської православної церкви у себе вдома зараз виглядають досить міцними завдяки підтримці світської влади, вона ризикує тим, що ця влада може повестися інакше, якщо її інтереси будуть суперечити церковним. Таким випадком, зокрема, може бути майбутній візит Папи Римського до самої Росії, президенту якої потрібно підняти її міжнародний престиж.
Великою мірою проблема російської православної пов’язана з тим, що після розвалу Радянського Союзу вона втратила позиції панівної церкви. Вона була поставлена в умови, коли вона мусить боротися за визнання і прихильність вірних в умовах свободи, коли дозволена діяльність інших церков, при чому робити це вона повинна тепер не лише на території самої Росії, але і за кордоном, котрим стала, зокрема, Україна.
Якби російській православній церкві йшлося саме про православ’я в Україні, вона б відокремила українську церкву, надала б їй статус автокефальної, налагодила б діалог з українською владою та домагалася б визнання канонічності Української помісної церкви, вважає оглядач російської Нєзавісімой Ґазєти. Зробити все це Москвоському патріархату заважали «власні амбіції швидше політичного, чи геополітичного, ніж власне церковного ґатунку.» Російська православна церква в нових політичних умовах виявилася неспроможною вести реальну політику засобами духовного та релігійно-політичного авторитету, а не відомчого підпорядкування, вважає московський оглядач.
Російська православна церква кинула всі сили на оборону – чи то канонічної території, чи то власних позицій в самій Росії, де з нею в конкуренцію вступили численні інші релігійні організації. В уяві москвоської церкви не передбачені інші сценарії, ніж коли вона є єдиним духовним центром російської імперії, а діяльність всіх інших церков заборонена. «Вона прагне відновлення тієї Великої Держави, котра зможе покінчити з релігійною свободою, вигнати всіх іноземців та повернути до віри батьків всіх уніатів, в котрій держава визнає лише один націоналізм – російський і покінчить з усіма іншими націоналізмами «нацменів». Тому в якості союзника вона вибирає світську владу.
Римському понтифіку не потрібна підтримка якоїсь окремої світської влади. Він спирається на авторитет власної церкви та їздить по світу, проповідує, посилює позиції своєї церкви не лише в релігійних, але і в гуманітарних питаннях.
Нотомість патріарх Олексій Другий, як зазначає інше російське видання, Новиє Ізвєстія, нікуди не їздить, і проповідує виключно з московського патріашого престолу. Останнього разу він був в Україні ще за Радянської влади, тоді він не промовляв до пастви і був освистаний за неспроможність надати українській церкві справжньої автокефалії.
Незавжаючи на те, що позиції російської православної церкви у себе вдома зараз виглядають досить міцними завдяки підтримці світської влади, вона ризикує тим, що ця влада може повестися інакше, якщо її інтереси будуть суперечити церковним. Таким випадком, зокрема, може бути майбутній візит Папи Римського до самої Росії, президенту якої потрібно підняти її міжнародний престиж.