Британський лейбористський уряд наштовхнувся на опір з боку власної фракції, коли вирішив позбутися внутрішньопартійних опозиціонерів на посадах голів ключових парламентських комітетів
Лондон, 18 липня 2001 - За величезної кількісної переваги Лейбористської партії над іншими партіями в парламенті її проводу дедалі складніше контролювати власну фракцію. Прем’єр-міністр Великої Британії цього тижня зазнав першої відчутної поразки в Палаті громад парламенту, коли парламентарі відмовилися схвалити зняття з посад двох критиків уряду з лав парламентської фракції Тоні Блера. Численні лейбористи у парламенті приєдналися до опозиційних партій і збунтувалися проти власного провідника.
Предметом незгоди став особовий склад парламентських комітетів – міжпартійних груп депутатів, які контролюють політику уряду і вимагають його звітности. Рядові депутати всіх партій були обурені усуненням зі своїх посад двох найбільших внутрішніх критиків лейбористського уряду – голови транспортного Комітету Гвеннед Данвуді і Дональда Андерсона, що ставив урядові незручні запитання щодо британської зовнішньої політики. Парламентська більшість лейбористів над іншими партіями, що становить 166 голосів, раптом зникла, коли на голосування в парламенті було виставлено новий склад Комітету в закордонних справах. 301 голосом проти 232 пропозицію уряду було відкинуто. Те саме сталося і з пропозицією щодо транспортного Комітету, проти якої проголосувало 308 депутатів. Тепер урядові доведеться укласти новий список номінацій до цих комітетів.
Цей бунт усередині лейбористської фракції є відображенням більш глибинних суперечностей у панівній партії, яка лише у червні переконливо виграла парламентські вибори. Річ у тім, що внутрішньопартійна опозиція, яка залишалася лояльною до проводу Блера впродовж першого терміну при владі, бо була задоволеною, що вдалося покласти край 18-річному пануванню Консервативної партії, нині почала відкрито висловлювати невдоволення з певних аспектів політики. «Уряд сам потрапив до цієї суперечки, цієї ганьби, це він сам усе це спричинв»,- заявив представник самопроголошеної групи лейбористських заколотників Анжел Маккінлі. Інші лейбористи кажуть, що взагалі вважають недемократичним те, що уряд вибирає членів комітетів, які покликані вивчати його ж таки діяльність.
Робін Кук – лідер лейбористської фракції в Палаті громад, якого й самого було усунено з посади міністра закордонних справ під час недавніх перестановок у кабінеті Блера, запропонував ребеліантам примирення, пообіцявши негайно розпочати перегляд системи, за якою номінують до парламентських комітетів. Але цього виявилося недостатньо, аби уникнути першої парламентської поразки уряду за нинішнього терміну при владі. Уряд запропонував своїй парламентській фракції право вільного голосування з цього питання. Тобто, лейбористи могли висловитися згідно з власним сумлінням, радше ніж з партійною лінією.
Коли уряд зобов’язує свою партію голосувати певним чином, поразка майже не можлива, беручи до уваги нинішню більшість. Одначе, наслідки вільного голосування свідчать про зростання бунтівних настроїв серед рядових лейбористів, які не змогли одержати пост у новій адміністрації. Нагадаємо, що у Британії уряд формується виключно з депутатів фракцій більшости у Палатах парламенту. Як вважають британські оглядачі, невдоволення полягає у тому, що не виправдовуються надії традиційних лівих лейбористів на те, що у другий термін при владі Блер перейде на більш ліві позиції. Тим часом Блер і далі відмовляється від традиційного соціалізму на користь політики центризму.
Предметом незгоди став особовий склад парламентських комітетів – міжпартійних груп депутатів, які контролюють політику уряду і вимагають його звітности. Рядові депутати всіх партій були обурені усуненням зі своїх посад двох найбільших внутрішніх критиків лейбористського уряду – голови транспортного Комітету Гвеннед Данвуді і Дональда Андерсона, що ставив урядові незручні запитання щодо британської зовнішньої політики. Парламентська більшість лейбористів над іншими партіями, що становить 166 голосів, раптом зникла, коли на голосування в парламенті було виставлено новий склад Комітету в закордонних справах. 301 голосом проти 232 пропозицію уряду було відкинуто. Те саме сталося і з пропозицією щодо транспортного Комітету, проти якої проголосувало 308 депутатів. Тепер урядові доведеться укласти новий список номінацій до цих комітетів.
Цей бунт усередині лейбористської фракції є відображенням більш глибинних суперечностей у панівній партії, яка лише у червні переконливо виграла парламентські вибори. Річ у тім, що внутрішньопартійна опозиція, яка залишалася лояльною до проводу Блера впродовж першого терміну при владі, бо була задоволеною, що вдалося покласти край 18-річному пануванню Консервативної партії, нині почала відкрито висловлювати невдоволення з певних аспектів політики. «Уряд сам потрапив до цієї суперечки, цієї ганьби, це він сам усе це спричинв»,- заявив представник самопроголошеної групи лейбористських заколотників Анжел Маккінлі. Інші лейбористи кажуть, що взагалі вважають недемократичним те, що уряд вибирає членів комітетів, які покликані вивчати його ж таки діяльність.
Робін Кук – лідер лейбористської фракції в Палаті громад, якого й самого було усунено з посади міністра закордонних справ під час недавніх перестановок у кабінеті Блера, запропонував ребеліантам примирення, пообіцявши негайно розпочати перегляд системи, за якою номінують до парламентських комітетів. Але цього виявилося недостатньо, аби уникнути першої парламентської поразки уряду за нинішнього терміну при владі. Уряд запропонував своїй парламентській фракції право вільного голосування з цього питання. Тобто, лейбористи могли висловитися згідно з власним сумлінням, радше ніж з партійною лінією.
Коли уряд зобов’язує свою партію голосувати певним чином, поразка майже не можлива, беручи до уваги нинішню більшість. Одначе, наслідки вільного голосування свідчать про зростання бунтівних настроїв серед рядових лейбористів, які не змогли одержати пост у новій адміністрації. Нагадаємо, що у Британії уряд формується виключно з депутатів фракцій більшости у Палатах парламенту. Як вважають британські оглядачі, невдоволення полягає у тому, що не виправдовуються надії традиційних лівих лейбористів на те, що у другий термін при владі Блер перейде на більш ліві позиції. Тим часом Блер і далі відмовляється від традиційного соціалізму на користь політики центризму.