10 років незалежності – що змінилося для кримських журналістів
Симферополь, 22 серпня 2001 – Чим далі, тим важче журналістам працювати в Криму. Дійшло вже до того, що працівникам засобів масової інформації погрожують урядовці. Напередодні 10-ї річниці незалежності України в Криму вибухнув скандал довкола взаємин кримських журналістів і влади.
Два загиблі за нез’ясованих обставин журналісти – Віктор Романенко і Владислав Рябчиков, один – Сергій Потаманов – засуджений, іще один – редактор районної газети “Чорноморська зоря” Ірина Хроль – під тиском місцевої влади змушена покинути межі Криму, ще кілька – були безпідставно затримані міліцією, а ще – десятки судових позовів проти засобів масової інформації Криму, тиск і погрози з боку чиновників, політиків і криміналітету. З такими “здобутками” лише за один рік прийшла кримська журналістика до 10-ї річниці незалежності України.
Коли 1994 року тодішній кримський проросійський президент Юрій Мешков спробував тиснути на місцевих журналістів, вони об’єдналися в незалежну Асоціацію. Тепер голова Кримської Асоціації вільних журналістів Ліля Буджурова каже, що чим далі, тим важче їй та її колеґам працювати в Криму. Днями об’єктом погроз стала і ця відома в реґіоні та за його межами журналістка.
16 серпня виконувач обов’язків заступника голови Ради міністрів АРК Володимир Тутеров викликав до свого кабінету для надання пояснень із приводу сюжету в інформаційній програмі “12 хвилин новин” про прес-конференцію заступника міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка шеф-редактора цієї програми Держтелерадіокомпанії “Крим” Олену Рожен. Як з’ясувалося, пан Тутеров розгнівався на журналістку через таку фразу в сюжеті: «З приводу сумнівної репутації депутатів Миколи Котляревського і Володимира Тутерова – останній, до речі, призначений виконувачем обов’язки віце-прем’єра – Михайло Корнієнко сказав...» Далі йшла пряма цитата заступника міністра внутрішріх справ. Спростувати ці слова, якщо пан Тутеров із ними не згодний, Олена Рожен запропонувала в суді. При цьому вона нагадала текст офіційної заяви Центру громадських зв’язків Головного Управління МВС України в Криму від 24 січня 2000 року, в якому Тутеров у списку з іншими депутатами названий серед тих, кому, на думку міліції, «з їхнім минулим не місце в сесійній залі, а місце на лаві підсудних».
За словами Олени Рожен, Володимир Тутеров у бесіді з нею припустився низки висловлювань, зміст і тон яких змусили журналістку “засумніватися у своїй подальшій безпеці”. Ба більше, таких же висловлювань віце-прем’єр припустився і на адресу Лілі Буджурової, дізнавшись, що саме вона ставила відповідне запитання генералові Корнієнкові і згадавши про її попередні статті в пресі. За словами пані Рожен, віце-прем’єр пообіцяв закрити журналістці рота.
Звернення журналісток до правоохоронних структур, протести журналістських і правозахисних об’єднань, організація інформаційної і петиційної кампаній, втім, примусили главу кримського уряду Валерія Горбатова засудити поведінку свого заступника і провести спеціальну урядову нараду. Потім коментуючи ситуацію, що виникла, пан Горбатов заявив, що не допустить тиску на пресу, і обіцяв журналістам усіляку підтримку. В останнє мало віриться. Але те, що журналісти вже навчилися виявляти корпоративну солідарність, – це, напевно є одним із небагатьох позитивних їхніх здобутків за роки незалежності.
Два загиблі за нез’ясованих обставин журналісти – Віктор Романенко і Владислав Рябчиков, один – Сергій Потаманов – засуджений, іще один – редактор районної газети “Чорноморська зоря” Ірина Хроль – під тиском місцевої влади змушена покинути межі Криму, ще кілька – були безпідставно затримані міліцією, а ще – десятки судових позовів проти засобів масової інформації Криму, тиск і погрози з боку чиновників, політиків і криміналітету. З такими “здобутками” лише за один рік прийшла кримська журналістика до 10-ї річниці незалежності України.
Коли 1994 року тодішній кримський проросійський президент Юрій Мешков спробував тиснути на місцевих журналістів, вони об’єдналися в незалежну Асоціацію. Тепер голова Кримської Асоціації вільних журналістів Ліля Буджурова каже, що чим далі, тим важче їй та її колеґам працювати в Криму. Днями об’єктом погроз стала і ця відома в реґіоні та за його межами журналістка.
16 серпня виконувач обов’язків заступника голови Ради міністрів АРК Володимир Тутеров викликав до свого кабінету для надання пояснень із приводу сюжету в інформаційній програмі “12 хвилин новин” про прес-конференцію заступника міністра внутрішніх справ України Михайла Корнієнка шеф-редактора цієї програми Держтелерадіокомпанії “Крим” Олену Рожен. Як з’ясувалося, пан Тутеров розгнівався на журналістку через таку фразу в сюжеті: «З приводу сумнівної репутації депутатів Миколи Котляревського і Володимира Тутерова – останній, до речі, призначений виконувачем обов’язки віце-прем’єра – Михайло Корнієнко сказав...» Далі йшла пряма цитата заступника міністра внутрішріх справ. Спростувати ці слова, якщо пан Тутеров із ними не згодний, Олена Рожен запропонувала в суді. При цьому вона нагадала текст офіційної заяви Центру громадських зв’язків Головного Управління МВС України в Криму від 24 січня 2000 року, в якому Тутеров у списку з іншими депутатами названий серед тих, кому, на думку міліції, «з їхнім минулим не місце в сесійній залі, а місце на лаві підсудних».
За словами Олени Рожен, Володимир Тутеров у бесіді з нею припустився низки висловлювань, зміст і тон яких змусили журналістку “засумніватися у своїй подальшій безпеці”. Ба більше, таких же висловлювань віце-прем’єр припустився і на адресу Лілі Буджурової, дізнавшись, що саме вона ставила відповідне запитання генералові Корнієнкові і згадавши про її попередні статті в пресі. За словами пані Рожен, віце-прем’єр пообіцяв закрити журналістці рота.
Звернення журналісток до правоохоронних структур, протести журналістських і правозахисних об’єднань, організація інформаційної і петиційної кампаній, втім, примусили главу кримського уряду Валерія Горбатова засудити поведінку свого заступника і провести спеціальну урядову нараду. Потім коментуючи ситуацію, що виникла, пан Горбатов заявив, що не допустить тиску на пресу, і обіцяв журналістам усіляку підтримку. В останнє мало віриться. Але те, що журналісти вже навчилися виявляти корпоративну солідарність, – це, напевно є одним із небагатьох позитивних їхніх здобутків за роки незалежності.