Комуністичний рух в Україні
Київ, 24 жовтня 2001 - “Комуністична ідеологія - це сукупність ідей і поглядів, що виступають на захист корінних інтересів робітничого класу і всіх трудящих у їхній боротьбі за ліквідацію капіталізму та побудову комунізму”. Саме так комуністичний світогляд окреслювався у політичному словнику радянських часів. У різні періоди трактування комуністичної ідеології було досить суперечливим. Тільки-но з’являвся новий керівник партії - відразу ж виявлялися інші ідеологічні тенденції і засуджувалися перегини часів колишнього партійного боса. Сама практика побудови соціалізму та комунізму в СРСР супроводжувалася насильством і злочинами, жертвами яких стали мільйони невинних людей. Заради світлого майбутнього людства це до уваги не бралося. Але цього світлого майбутнього так і не було ніде збудовано, хоч комуністичних партій не бракувало і не бракує.
Найближче до комунізму, і то лише програмно, наблизився свого часу перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Він у 60-х роках передбачав, що комунізм у СРСР буде побудовано “в основному” у 1980 р. Але цього не сталося. Із розвалом Радянського Союзу у 91-му році комунізм зазнав нищівної поразки. Від злочинної КПРС відхрестилися більшість колишніх комуністів та їхніх вождів, але частина, зберігаючи виправку колись єдиної і могутньої партії, намагається пристосуватися до нових умов і використовувати електорат, досі стривожений величними ідеями комунізму.
Україна у цьому зв’язку є наочним прикладом.
Наймогутнішою серед партій комуністичного спрямування вважається компартія України. У неї стабільний електорат і вона самостійно, як на минулих парламентських виборах, так і зараз, здатна подолати 4-відсотковий бар’єр. Якби вибори відбулися сьогодні, то за Компартію, згідно із соціологічним опитуванням, проголосувало б 20% виборців.
На лідерство у лівому русі, окрім КПУ, претендують й інші партії. Так, Компартія робітників і селян закликала усі партії і організації лівої ідеології до єднання на принципах марксизму-ленінізму. Як мовиться у зверненні, партія бере на себе роль об’єднувача лівих сил. Основну відповідальність за розкол у лівому русі КПРС покладає на КПУ, очолювану Симоненком.
У самому комуністичному русі миру поки що немає. Лідер Комуністичної партії України(оновленої), народний депутат Михайло Савченко, серед розбіжностей, які стоять на шляху до згуртування лівих теж вважає ідеологічні перепони КПУ.
Керівник КПУ Петро Симоненко не дивується із випадів на адресу КПУ і свою особисту від ідеологічних побратимів. Цей процес він пояснює боротьбою із КПУ, яку провадять владні структури. Утім, багато хто із політологів і не безпідставно, дорікає КПУ і особисто Петру Симоненку у тому що ця організація є пропрезидентською лівою опозицію і що особисто Симоненка така ситуація влаштовує. Так чи інакше, але для багатьох сучасних прибічників комунізму, головним чином людей старшого покоління, комуністичні ідеали залишаються утопією, котра, між іншим дає можливість КПУ реально утримуватися серед політичних китів. Силу цієї структури (і не тільки її) підживлює загальна злиденність. Адже бідна людина завжди залежна чи то від влади, чи то від комуністичних, чи то олігархічних партій. Схоже на те, що бідність і недемократичне середовище, якраз є тією ситуацією, з якої певні політичні структури, перш за все комуністи, роблять великий політичний бізнес, особливо напередодні виборів.
Найближче до комунізму, і то лише програмно, наблизився свого часу перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Він у 60-х роках передбачав, що комунізм у СРСР буде побудовано “в основному” у 1980 р. Але цього не сталося. Із розвалом Радянського Союзу у 91-му році комунізм зазнав нищівної поразки. Від злочинної КПРС відхрестилися більшість колишніх комуністів та їхніх вождів, але частина, зберігаючи виправку колись єдиної і могутньої партії, намагається пристосуватися до нових умов і використовувати електорат, досі стривожений величними ідеями комунізму.
Україна у цьому зв’язку є наочним прикладом.
Наймогутнішою серед партій комуністичного спрямування вважається компартія України. У неї стабільний електорат і вона самостійно, як на минулих парламентських виборах, так і зараз, здатна подолати 4-відсотковий бар’єр. Якби вибори відбулися сьогодні, то за Компартію, згідно із соціологічним опитуванням, проголосувало б 20% виборців.
На лідерство у лівому русі, окрім КПУ, претендують й інші партії. Так, Компартія робітників і селян закликала усі партії і організації лівої ідеології до єднання на принципах марксизму-ленінізму. Як мовиться у зверненні, партія бере на себе роль об’єднувача лівих сил. Основну відповідальність за розкол у лівому русі КПРС покладає на КПУ, очолювану Симоненком.
У самому комуністичному русі миру поки що немає. Лідер Комуністичної партії України(оновленої), народний депутат Михайло Савченко, серед розбіжностей, які стоять на шляху до згуртування лівих теж вважає ідеологічні перепони КПУ.
Керівник КПУ Петро Симоненко не дивується із випадів на адресу КПУ і свою особисту від ідеологічних побратимів. Цей процес він пояснює боротьбою із КПУ, яку провадять владні структури. Утім, багато хто із політологів і не безпідставно, дорікає КПУ і особисто Петру Симоненку у тому що ця організація є пропрезидентською лівою опозицію і що особисто Симоненка така ситуація влаштовує. Так чи інакше, але для багатьох сучасних прибічників комунізму, головним чином людей старшого покоління, комуністичні ідеали залишаються утопією, котра, між іншим дає можливість КПУ реально утримуватися серед політичних китів. Силу цієї структури (і не тільки її) підживлює загальна злиденність. Адже бідна людина завжди залежна чи то від влади, чи то від комуністичних, чи то олігархічних партій. Схоже на те, що бідність і недемократичне середовище, якраз є тією ситуацією, з якої певні політичні структури, перш за все комуністи, роблять великий політичний бізнес, особливо напередодні виборів.