Загадковий Роман
Прага, 28 листопада 2001 – Біографія Романа Ракушки-Романовського не вивчена так досконало, як хотілося б історикам. Але більшість джерелознавців, окрім усього, вважає, що цей представник козацьких верхів бурхливого періоду визвольних змагань в Україні був ще й автором одного з найглибших історичних трактатів ХУІІ-ХУІІІ століття - « Літопису Самовидця». Роман Ракушка-Романовський ніби-то підкреслював у цій праці очевидне, «сам бачив, сам пишу».
Кілька місць «Літопису Самовидця» прямо наштовхують дослідників на те, що автором його був саме генеральний підскарбій Лівобережної України Роман Ракушка-Романовський. Ця посада означала тоді, у 60-і роки ХУІІ століття, ще більше аніж нині голова національного банку, тодішній розпорядник скарбниці був ще й повноправним козацького уряду та брав участь в ухваленні найважливіших рішень. Хоча Роман Ракушка виявився надзвичайно скромною, щодо своєї політичної ролі, особою. Правда, й час був надзвичайно складний. Це стало однією з причин анонімності «Літопису Самовидця». Але те, як описує автор особу Богдана Хмельницького, раду 1657 року в Чигирині, переговори козаків з поляками в Борисові, посольство до царгородського патріарха Методія та чимало інших місць свідчать, що описав згадані події під псевдо Самовидця якраз Роман Ракушка-Романовський. Особливо вражаючий факт досягнення Романом Ракушкою того, що патріарх Методій прокляв українського гетьмана Дем’яна Многогрішного, який окрім низки політичних злочинів ще й пограбував маєтності Ракушки в Ніжині.
Батько Романа – Онисько Ракушка прибув до Ніжина десь у 20-і роки ХУІІ століття з містечка Романівка брацлавського воєводства, що на Поділлі. Так що майбутній автор знаменитого літопису народився в родині реєстрового козака і батько його був навіть шляхтичем, бо є свідчення про Романову печать з гербом. Уперше його прізвище названо у реєстрі козацького війська під 1649 роком, коли вже палала визвольна війна Богдана Хмельницького. Літопис Самовидця свідчить про грамотність автора але й разом з тим про нехтування ним квітчастістю стилю і латинськими викрутасами, котрі були притаманні випускникам Київської колегії, зокрема - Самійлу Величку.
Після визвольної війни Роман Ракушка служив ніжинським сотником, полковим суддею, а в 1663-68 роках генеральним підскарбієм в уряді Івана Брюховецького. Брав він також участь у антимосковському повстанні 1668-69 і через вороже ставлення гетьмана Многогрішного опинився протопопом у Брацлаві на Правобержжі. Потім переїхав у 1672 році до Стародуба на священницьку парафію, де й вірогідно написав «Літопис Самовидця», у котрому, хоча й анонімно, показав себе гарячим прихильником незалежності України. У цій праці Роман Ракушка засудив драпіжництво і авнатюризм частини козацьких верхів, котрі спричинилися до втрати української державності. Хоча сам автор вважав себе шляхтичем, він писав книжною українською мовою , котра була близькою до народної, вживав чимало приказок і народних прислів’їв на кшталт «сила закону не знає» чи «нестатечня приязнь вовка з бараном». Або ж його оцінка показних відмовлянь Дем’яна Многогрішного від гетьманства, що Роман Ракушка охарактеризував, як « одмовляння старої дівки від доброго жениха». Тарас Шевченко свідчив, що «оживала його душа», коли читав «писання» Романа Ракушки, котрі «напам’ять знав».
Кілька місць «Літопису Самовидця» прямо наштовхують дослідників на те, що автором його був саме генеральний підскарбій Лівобережної України Роман Ракушка-Романовський. Ця посада означала тоді, у 60-і роки ХУІІ століття, ще більше аніж нині голова національного банку, тодішній розпорядник скарбниці був ще й повноправним козацького уряду та брав участь в ухваленні найважливіших рішень. Хоча Роман Ракушка виявився надзвичайно скромною, щодо своєї політичної ролі, особою. Правда, й час був надзвичайно складний. Це стало однією з причин анонімності «Літопису Самовидця». Але те, як описує автор особу Богдана Хмельницького, раду 1657 року в Чигирині, переговори козаків з поляками в Борисові, посольство до царгородського патріарха Методія та чимало інших місць свідчать, що описав згадані події під псевдо Самовидця якраз Роман Ракушка-Романовський. Особливо вражаючий факт досягнення Романом Ракушкою того, що патріарх Методій прокляв українського гетьмана Дем’яна Многогрішного, який окрім низки політичних злочинів ще й пограбував маєтності Ракушки в Ніжині.
Батько Романа – Онисько Ракушка прибув до Ніжина десь у 20-і роки ХУІІ століття з містечка Романівка брацлавського воєводства, що на Поділлі. Так що майбутній автор знаменитого літопису народився в родині реєстрового козака і батько його був навіть шляхтичем, бо є свідчення про Романову печать з гербом. Уперше його прізвище названо у реєстрі козацького війська під 1649 роком, коли вже палала визвольна війна Богдана Хмельницького. Літопис Самовидця свідчить про грамотність автора але й разом з тим про нехтування ним квітчастістю стилю і латинськими викрутасами, котрі були притаманні випускникам Київської колегії, зокрема - Самійлу Величку.
Після визвольної війни Роман Ракушка служив ніжинським сотником, полковим суддею, а в 1663-68 роках генеральним підскарбієм в уряді Івана Брюховецького. Брав він також участь у антимосковському повстанні 1668-69 і через вороже ставлення гетьмана Многогрішного опинився протопопом у Брацлаві на Правобержжі. Потім переїхав у 1672 році до Стародуба на священницьку парафію, де й вірогідно написав «Літопис Самовидця», у котрому, хоча й анонімно, показав себе гарячим прихильником незалежності України. У цій праці Роман Ракушка засудив драпіжництво і авнатюризм частини козацьких верхів, котрі спричинилися до втрати української державності. Хоча сам автор вважав себе шляхтичем, він писав книжною українською мовою , котра була близькою до народної, вживав чимало приказок і народних прислів’їв на кшталт «сила закону не знає» чи «нестатечня приязнь вовка з бараном». Або ж його оцінка показних відмовлянь Дем’яна Многогрішного від гетьманства, що Роман Ракушка охарактеризував, як « одмовляння старої дівки від доброго жениха». Тарас Шевченко свідчив, що «оживала його душа», коли читав «писання» Романа Ракушки, котрі «напам’ять знав».