Афганістан
Прага, 30 листопада 2001 – У рамках відгуків на боннську конференцію у справі майбутнього Афганістану західні оглядачі широко дискутують справу розміщення в Афганістані іноземних миротворчих сил для захисту мирного населення і відвернення дальших міжусобиць між ворогуючими етнічними групами і кланами.
У дискусіях на цю тему газета «Уолл стріт джорнел» заходить ще дальше, пропонуючи не лише розмістити миротворчі війська, а й оголосити Афганістан міжнародним протекторатом, на території якого ватажки ворогуючих угруповань не матимуть голосу. На думку коментатора газети Дейвіда Ріфа, боннська конференція у справі майбутнього Афганістану, всупереч очікуванням оптимістів, не послужить тим бажаним першим кроком в установленні миру у цій країні. Він підкреслює, що нині провідна сила в Афганістані – Північний союз неохоче бере участь у цих переговорах і не бере на себе жодних зобов’язань. Інші учасники конференції не мають достатніх впливів на перебіг і результати цієї конференції. Таким чином всі шанси дістати владу мають ті лідери, які протягом останніх двох десятиліть тримали країну у стані війни. Саме з цієї причини, на думку коментатора, свого часу талібан отримав підтримку серед населення, як альтернатива тим войовничим групам, які нині мали би представляти афганську демократію. Процес демократизації у цій країні, як вважає автор, займе десятиліття і проведення цього процесу не слід доручати людям, які, за словами автора, не визнають прав людини, бо самі топтали їх. І жодна риторика ООН або міжнародна допомога, пише на закінчення Дейвід Ріф, не змогла б допомогти у цій справі.
Подібної думки дотримується коментатор німецької газети «Франкфуртер рундшау» Рольф Пааш, який розглядає миротворчі сили в Афганістані, як запоруку врегулювання кризи і миру в майбутньому. Незважаючи на опір з боку Північного альянсу, пише автор, більшість учасників боннської конференції погоджуються на розміщення міжнародних сил безпеки на післявоєнний період для політичної стабілізації країни.
Далі автор порушує деякі конкретні деталі можливого пізнішого розміщення миротворців. Він відкидає пропозиції на Заході, щоб основу миротворчих сил становили турецькі підрозділи. За словами автора, Туреччина стоїть на боці Північного альянсу. Натомість, на думку автора, слід взяти до уваги рекомендації посланника ООН в Афганістані Лахдара Брагімі, який вважає, що основу миротворчих сил в Афганістані повинні скласти військовослужбовці з європейських країн.
У дискусіях на цю тему газета «Уолл стріт джорнел» заходить ще дальше, пропонуючи не лише розмістити миротворчі війська, а й оголосити Афганістан міжнародним протекторатом, на території якого ватажки ворогуючих угруповань не матимуть голосу. На думку коментатора газети Дейвіда Ріфа, боннська конференція у справі майбутнього Афганістану, всупереч очікуванням оптимістів, не послужить тим бажаним першим кроком в установленні миру у цій країні. Він підкреслює, що нині провідна сила в Афганістані – Північний союз неохоче бере участь у цих переговорах і не бере на себе жодних зобов’язань. Інші учасники конференції не мають достатніх впливів на перебіг і результати цієї конференції. Таким чином всі шанси дістати владу мають ті лідери, які протягом останніх двох десятиліть тримали країну у стані війни. Саме з цієї причини, на думку коментатора, свого часу талібан отримав підтримку серед населення, як альтернатива тим войовничим групам, які нині мали би представляти афганську демократію. Процес демократизації у цій країні, як вважає автор, займе десятиліття і проведення цього процесу не слід доручати людям, які, за словами автора, не визнають прав людини, бо самі топтали їх. І жодна риторика ООН або міжнародна допомога, пише на закінчення Дейвід Ріф, не змогла б допомогти у цій справі.
Подібної думки дотримується коментатор німецької газети «Франкфуртер рундшау» Рольф Пааш, який розглядає миротворчі сили в Афганістані, як запоруку врегулювання кризи і миру в майбутньому. Незважаючи на опір з боку Північного альянсу, пише автор, більшість учасників боннської конференції погоджуються на розміщення міжнародних сил безпеки на післявоєнний період для політичної стабілізації країни.
Далі автор порушує деякі конкретні деталі можливого пізнішого розміщення миротворців. Він відкидає пропозиції на Заході, щоб основу миротворчих сил становили турецькі підрозділи. За словами автора, Туреччина стоїть на боці Північного альянсу. Натомість, на думку автора, слід взяти до уваги рекомендації посланника ООН в Афганістані Лахдара Брагімі, який вважає, що основу миротворчих сил в Афганістані повинні скласти військовослужбовці з європейських країн.