Російський журнал "Експерт" вважає бажання України вступити до Північноатлантичного союзу блефом як з боку України, так і з боку НАТО
Москва, 4 червня 2002 - Російський журнал "Експерт" вважає рішення Ради Національної Безпеки і Оборони України, пов’язане з бажанням позбутися безперспективного позаблокового статусу України і у майбутньому вступити до Північноатлантичного союзу блефом з боку України, і блефом із боку НАТО.
Як зазначає московський часопис, Україна сьогодні не здатна виконувати вимоги кандидата в члени НАТО, а Захід не може примусити її це робити і немає такого бажання. Правда, московський журнал відразу суперечить своїй власній логіці, коли підкреслює, що секретар Ради Національної Безпеки й Оборони України Євген Марчук говорить про вступ України до НАТО у 2010, або 2012 році. Звичайно, до цього часу все може змінитися в політичній ситуації й Київ може виявитися здатним виконати усі вимоги до країни-кандидата в члени альянсу, а у НАТО з’явиться більше зацікавленості в українській інтеграції.
Однак, журнал говорить, що насамперед Київ дав сигнал перед зустріччю президентів Російської Федерації і США і довів, що українська еліта не збирається ділитися владою на територіях, які їй дісталися після розпаду Радянського Союзу ані із Заходом, ані з Росією.
Дивно, чому цей коментар витриманий у таких середньовічних тонах, які сьогодні, взагалі, не дуже притаманні сучасній російській пресі. Адже є очевидним, ділитися владою із Заходом можливо лише тоді, коли Україна стане повноправним членом Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу і делегує цим організаціям свої повноваження.
Ділитися ж владою з Росією - зовсім інша тема. Якщо це влада легальна, а не олігархічна, пов’язана з якимось закулісними домовленостями, то про це не може бути і мови. А про розділ влади шляхом таємних домовленостей можуть говорити не журналісти, а прокурори і слідчі, які притягають до кримінальної відповідальності безвідповідальних політиків. Про це, звичайно ж, не варто писати російському економічному журналу.
Узагалі, як це не дивно, в російській пресі не усвідомили найголовнішого. Рішення Ради Національної Безпеки й Оборони України є сьогодні не зобов’язуючим щодо вступу до Північноатлантичного союзу. Це дійсно політичний крок, крок, який засвідчує бажання України, нарешті, позбутися безглуздої багатовекторної зовнішньої політики, заявити про бажання України притримуватися західного вектору у розвитку зовнішньої і, очевидно, внутрішньої політики країни. Іншого вибору в української політичної еліти просто немає саме тому, що вона бажає зберегти владу, як це пише журнал, на територіях, які залишилися їй у спадщину після розпаду Радянського Союзу. І, до речі, останні дії російської політичної еліти, яка також намагається зарекомендувати себе як партнера Заходу і йде на підписання багатьох важливих угод з НАТО й США, також не залишають українській політичний еліті жодного вибору.
Як зазначає московський часопис, Україна сьогодні не здатна виконувати вимоги кандидата в члени НАТО, а Захід не може примусити її це робити і немає такого бажання. Правда, московський журнал відразу суперечить своїй власній логіці, коли підкреслює, що секретар Ради Національної Безпеки й Оборони України Євген Марчук говорить про вступ України до НАТО у 2010, або 2012 році. Звичайно, до цього часу все може змінитися в політичній ситуації й Київ може виявитися здатним виконати усі вимоги до країни-кандидата в члени альянсу, а у НАТО з’явиться більше зацікавленості в українській інтеграції.
Однак, журнал говорить, що насамперед Київ дав сигнал перед зустріччю президентів Російської Федерації і США і довів, що українська еліта не збирається ділитися владою на територіях, які їй дісталися після розпаду Радянського Союзу ані із Заходом, ані з Росією.
Дивно, чому цей коментар витриманий у таких середньовічних тонах, які сьогодні, взагалі, не дуже притаманні сучасній російській пресі. Адже є очевидним, ділитися владою із Заходом можливо лише тоді, коли Україна стане повноправним членом Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу і делегує цим організаціям свої повноваження.
Ділитися ж владою з Росією - зовсім інша тема. Якщо це влада легальна, а не олігархічна, пов’язана з якимось закулісними домовленостями, то про це не може бути і мови. А про розділ влади шляхом таємних домовленостей можуть говорити не журналісти, а прокурори і слідчі, які притягають до кримінальної відповідальності безвідповідальних політиків. Про це, звичайно ж, не варто писати російському економічному журналу.
Узагалі, як це не дивно, в російській пресі не усвідомили найголовнішого. Рішення Ради Національної Безпеки й Оборони України є сьогодні не зобов’язуючим щодо вступу до Північноатлантичного союзу. Це дійсно політичний крок, крок, який засвідчує бажання України, нарешті, позбутися безглуздої багатовекторної зовнішньої політики, заявити про бажання України притримуватися західного вектору у розвитку зовнішньої і, очевидно, внутрішньої політики країни. Іншого вибору в української політичної еліти просто немає саме тому, що вона бажає зберегти владу, як це пише журнал, на територіях, які залишилися їй у спадщину після розпаду Радянського Союзу. І, до речі, останні дії російської політичної еліти, яка також намагається зарекомендувати себе як партнера Заходу і йде на підписання багатьох важливих угод з НАТО й США, також не залишають українській політичний еліті жодного вибору.