Яцек Куронь, один із найславніших діячів польської «Солідарності», про проблему польського військового цвинтаря у Львові
Варшава, 10 липня 2002 – У Польщі з’явилася інформація про те, що авторитетні представники української еліти звернулися до Львівської міської ради з пропозицією розділити проблему польського військового цвинтаря, бо, мовляв, не можна однозначно трактувати військові поховання і Пантеон Слави польської зброї, яка придушила українські визвольні змагання у 1918 році. Така новина викликала в Польщі хвилю обурення позицією Яцека Куроня, одного з найпопулярніших політиків, який у польсько-українській суперечці довкола військового цвинтаря у Львові, як відомо, став саме на бік львів’ян.
Коли я 10 липня переступила поріг скромного помешкання на варшавському Жолібожу, де живе Яцек Куронь, один із найславніших діячів польської «Солідарності», творець Комітету оборони робітників, людина, яка має в Польщі найвищий рейтинґ незважаючи на те, що вже кілька років майже не показується публічно у зв’язку з тяжкою хворобою, то чорнило на черговому листі цього дуже популярного у Польщі політика до львів’ян, можна сказати, ще було не висохло. Знаючи, як нелегко було Куроневі відстоювати свою принципову позицію (він єдиний із польської політичної еліти в польсько-українській суперечці стосовно цвинтаря орлят у Львові став на бік України), скорше, може, для годиться запитую, яка була реакція знайомих і незнайомих на його перший лист до львів’ян, після якого він отримав звання почесного громадянина Львова. Запитую скорше для годиться, бо чула від поляків, що, мовляв, Куронь зашкодив тут польському інтересові. Але те, що відповідає Куронь, здається несподіваним...
«Я в житті ніколи не отримав стільки листів, як після цього мого листа до львів’ян. Я говорю лише про поляків, бо листи від українців – справа зрозуміла. Отож стільки похвальних листів від поляків я не очікував. Писали здебільшого так – “дякую, що пан мені роз’яснив”, “дякую, я тепер зрозуміла”, “дякую...” Багато, багато листів. Полемічний був один. Якась кобітина писала: “Ти, на польській землі, за польські гроші ганьбиш пам’ять польських героїв...” Шкода, що я того листа не дочитав до кінця, бо моя дружина вирвала його мені з рук і вкинула до сміття. І був один полемічний публічний виступ – Новака-Єзьоранського (колишній директор польської редакції “Радіо Вільна Європа”, дуже авторитетна у Польщі особистість, нині мешкає у Нью-Йорку – Г.С.), який із усім погоджувався, що я написав, лише казав: paсta servanda sunt. А цвинтар мене мучив віддавна».
– Як ти прийшов до рішення написати свій лист на захист українських рацій у справі цвинтаря польських орлят у Львові?
«Чому ти знову питаєш саме про цей лист? Я постійно пишу до українців. Я не вважаю цього листа чимось особливим. Подібні речі я писав до польсько-українського форуму, який засідав у Києві років два тому. Там тоді Дмитро Павличко цей мій лист зачитував. Іще тоді я писав про цвинтар орлят як про пам’ятник тріумфові польської зброї».
– Твої опоненти у Польщі кажуть, що ти дав у руки українцям аргументи проти польського інтересу... А ти знову пишеш до львів’ян... Чому? Про що – цього разу?
«Я пишу тепер, що коли почнуть війну цвинтарів, то вона поточиться далі. Рушать один цвинтар, то піде другий, бо цвинтарі є по обидвох боках кордону. Ти уявляєш, скільки тут, у Польщі, ще треба напрацюватися, аби поховати гідно людей із УПА? Скільки страшної праці потрібно!.. І люди тут кажуть – нехай їх (вояків УПА) заберуть в Україну. А я їм роз’яснюю – ні, вони тут жили, тут загинули і тут мають лежати. Це дуже тяжка справа. І тому я зовсім не дивуюся тому, що кажуть українці, бо по обидва боки говорять те саме. Більше того, ті найбільші антипольські шовіністи є найбільшими союзниками найбільших шовіністів антиукраїнських. Вони собі, скажу так, із вуст п’ють. Що одна сторона скаже, тим друга захоплюється. І так це є.
А стосовно аргументів... Так уже в моєму житті складається, що я від 1953 року (це мені відтоді закидають) даю аргументи в руки ворогів. Бо я пишу про нендзу робітника, про його нужденне життя, про визиск. А мені кажуть: даєш аргументи в руки ворогам. А таки даю, і даю з приємністю. І те, що тепер мені закидають стосовно українців, що я даю аргументи їм у руки, не є для мене жодною новиною. Що мені там аргументи. Важливо, що є правдою... Єдиний, хто зі мною справді полемізував на цю тему і полемізував поважно, без нападок, то це Новак-Єзьоранський (величезний моральний авторитет у Польщі, колишній директор польської редакції “Радіо Вільна Європа”, нині мешкає в Нью-Йорку – Г.С.). Він написав, що кожне моє слово у тому листі до українців є правдиве. Але пакт, мовляв, не можна зривати. Але жодного пакту з львів’янами не було. Те, про що домовилися Квасьнєвський і Кучма, – це аж ніяк не означає, що був укладений пакт зі Львовом. У тому й проблема, що пакту зі Львовом, із львів’янами ніколи не було. А домовленості Квасьнєвського з Кучмою вартують для львів’ян стільки, скільки вартували б домовленості , наприклад, Квасьнєвського з Путіним укладені, я так для прикладу кажу, про якусь справу у Кракові без згоди краків’ян. Краків’яни на такі домовленості сказали б – поцілуйте нас в дупу».
– Як думаєш, чим все таки ця історія з польським військовим цвинтарем у Львові закінчиться?
«Може так статися, що почнемо польсько-українську війну пам’ятників. А як це ведеться у таких випадках, буде це війна й на багато інших різних речей. Усюди, де дасться, будуть собі навзаєм шкодити. Як вийде дошкулити українцеві на кордоні, то йому там поляк дошкулить і так далі. Але якщо так станеться, якщо розпочнемо ту польсько-українську війну пам’ятників, то за три-чотири роки ті, що нині мають по 14-16 літ, покрутять нам пальцем коло скроні і скажуть: “Що ви, старі барани, наробили?!.”»
– А якщо Львівська міська Рада все таки розділить цвинтар? Який розвиток ситуації ти прогнозуєш у такому випадку?
«Знаєш, потрясіння часом дають добрий ефект – люди починають мислити. Воно врешті-решт і в тому випадку закінчиться добре. Але, може, той процес, та дорога до доброго завершення триватиме довше. Від нас залежить, аби вона була коротшою. Знаєш, якщо зараз міська Рада Львова зробить ту дурницю і розділить цвинтар, то матимемо перед собою (не хочу пророкувати, на як довго, але – на якийсь час) холєрне напруження. І дістанемо за це в кість ми, проукраїнці. Бо нам скажуть: а бачите, що з ними (з українцями) не дасться жити в злагоді...»
Коли я 10 липня переступила поріг скромного помешкання на варшавському Жолібожу, де живе Яцек Куронь, один із найславніших діячів польської «Солідарності», творець Комітету оборони робітників, людина, яка має в Польщі найвищий рейтинґ незважаючи на те, що вже кілька років майже не показується публічно у зв’язку з тяжкою хворобою, то чорнило на черговому листі цього дуже популярного у Польщі політика до львів’ян, можна сказати, ще було не висохло. Знаючи, як нелегко було Куроневі відстоювати свою принципову позицію (він єдиний із польської політичної еліти в польсько-українській суперечці стосовно цвинтаря орлят у Львові став на бік України), скорше, може, для годиться запитую, яка була реакція знайомих і незнайомих на його перший лист до львів’ян, після якого він отримав звання почесного громадянина Львова. Запитую скорше для годиться, бо чула від поляків, що, мовляв, Куронь зашкодив тут польському інтересові. Але те, що відповідає Куронь, здається несподіваним...
«Я в житті ніколи не отримав стільки листів, як після цього мого листа до львів’ян. Я говорю лише про поляків, бо листи від українців – справа зрозуміла. Отож стільки похвальних листів від поляків я не очікував. Писали здебільшого так – “дякую, що пан мені роз’яснив”, “дякую, я тепер зрозуміла”, “дякую...” Багато, багато листів. Полемічний був один. Якась кобітина писала: “Ти, на польській землі, за польські гроші ганьбиш пам’ять польських героїв...” Шкода, що я того листа не дочитав до кінця, бо моя дружина вирвала його мені з рук і вкинула до сміття. І був один полемічний публічний виступ – Новака-Єзьоранського (колишній директор польської редакції “Радіо Вільна Європа”, дуже авторитетна у Польщі особистість, нині мешкає у Нью-Йорку – Г.С.), який із усім погоджувався, що я написав, лише казав: paсta servanda sunt. А цвинтар мене мучив віддавна».
– Як ти прийшов до рішення написати свій лист на захист українських рацій у справі цвинтаря польських орлят у Львові?
«Чому ти знову питаєш саме про цей лист? Я постійно пишу до українців. Я не вважаю цього листа чимось особливим. Подібні речі я писав до польсько-українського форуму, який засідав у Києві років два тому. Там тоді Дмитро Павличко цей мій лист зачитував. Іще тоді я писав про цвинтар орлят як про пам’ятник тріумфові польської зброї».
– Твої опоненти у Польщі кажуть, що ти дав у руки українцям аргументи проти польського інтересу... А ти знову пишеш до львів’ян... Чому? Про що – цього разу?
«Я пишу тепер, що коли почнуть війну цвинтарів, то вона поточиться далі. Рушать один цвинтар, то піде другий, бо цвинтарі є по обидвох боках кордону. Ти уявляєш, скільки тут, у Польщі, ще треба напрацюватися, аби поховати гідно людей із УПА? Скільки страшної праці потрібно!.. І люди тут кажуть – нехай їх (вояків УПА) заберуть в Україну. А я їм роз’яснюю – ні, вони тут жили, тут загинули і тут мають лежати. Це дуже тяжка справа. І тому я зовсім не дивуюся тому, що кажуть українці, бо по обидва боки говорять те саме. Більше того, ті найбільші антипольські шовіністи є найбільшими союзниками найбільших шовіністів антиукраїнських. Вони собі, скажу так, із вуст п’ють. Що одна сторона скаже, тим друга захоплюється. І так це є.
А стосовно аргументів... Так уже в моєму житті складається, що я від 1953 року (це мені відтоді закидають) даю аргументи в руки ворогів. Бо я пишу про нендзу робітника, про його нужденне життя, про визиск. А мені кажуть: даєш аргументи в руки ворогам. А таки даю, і даю з приємністю. І те, що тепер мені закидають стосовно українців, що я даю аргументи їм у руки, не є для мене жодною новиною. Що мені там аргументи. Важливо, що є правдою... Єдиний, хто зі мною справді полемізував на цю тему і полемізував поважно, без нападок, то це Новак-Єзьоранський (величезний моральний авторитет у Польщі, колишній директор польської редакції “Радіо Вільна Європа”, нині мешкає в Нью-Йорку – Г.С.). Він написав, що кожне моє слово у тому листі до українців є правдиве. Але пакт, мовляв, не можна зривати. Але жодного пакту з львів’янами не було. Те, про що домовилися Квасьнєвський і Кучма, – це аж ніяк не означає, що був укладений пакт зі Львовом. У тому й проблема, що пакту зі Львовом, із львів’янами ніколи не було. А домовленості Квасьнєвського з Кучмою вартують для львів’ян стільки, скільки вартували б домовленості , наприклад, Квасьнєвського з Путіним укладені, я так для прикладу кажу, про якусь справу у Кракові без згоди краків’ян. Краків’яни на такі домовленості сказали б – поцілуйте нас в дупу».
– Як думаєш, чим все таки ця історія з польським військовим цвинтарем у Львові закінчиться?
«Може так статися, що почнемо польсько-українську війну пам’ятників. А як це ведеться у таких випадках, буде це війна й на багато інших різних речей. Усюди, де дасться, будуть собі навзаєм шкодити. Як вийде дошкулити українцеві на кордоні, то йому там поляк дошкулить і так далі. Але якщо так станеться, якщо розпочнемо ту польсько-українську війну пам’ятників, то за три-чотири роки ті, що нині мають по 14-16 літ, покрутять нам пальцем коло скроні і скажуть: “Що ви, старі барани, наробили?!.”»
– А якщо Львівська міська Рада все таки розділить цвинтар? Який розвиток ситуації ти прогнозуєш у такому випадку?
«Знаєш, потрясіння часом дають добрий ефект – люди починають мислити. Воно врешті-решт і в тому випадку закінчиться добре. Але, може, той процес, та дорога до доброго завершення триватиме довше. Від нас залежить, аби вона була коротшою. Знаєш, якщо зараз міська Рада Львова зробить ту дурницю і розділить цвинтар, то матимемо перед собою (не хочу пророкувати, на як довго, але – на якийсь час) холєрне напруження. І дістанемо за це в кість ми, проукраїнці. Бо нам скажуть: а бачите, що з ними (з українцями) не дасться жити в злагоді...»