Міністерство з питань нацменшин Югославії у четвер у Белграді влаштувало вечір присвячений літературній творчості югославських русинів
Белград, 16 серпня 2002 – Першу книжку мовою югославських русинів сто років тому написав Гавриїл Костельник, в той час абітурієнт гімназії у Загребі. Її надруковано 1904 року в монастирській друкарні у Жовкві. Досі тією мовою вийшло 250 збірок поезії й прози та ще приблизно 150 книг перекладів й шкільних підручників. Протягом минулого десятиліття, внаслідок війн та тиску колишнього режиму на національні меншини, діяльність єдиного русинськомовного видавництва в країні майже завмерла. Після демократичних змін у країні знову створюються умови для друкування часопису “Шветлосц” (Світло) та літературних творів. Цими словами літературознавець і поет Юліян Тамаш, член Національної академії наук України, окреслив шлях розвитку наймолодшої слов’янської літератури, яка є, за його словами, гілкою української літератури.
Аґнеш Картаґ, заступник югославського міністра з питань нацменшин, відзначила, що Міністерство, незважаючи на матеріальну скруту, намагається стимулювати творчість мовами національних меншин та ознайомлювати з нею сербську громадськість. З цією метою заплановано провести у столиці низку культурних маніфестацій за участю югославських угорців, словаків, румунів, ромів та інших національностей. Таким чином уряд прагне поширити творчі зв’язки між меншинами й сербами, які протягом дев’яностих років фактично перервано.
У програмі взяли участь письменники Штефан Гудак, Дюра Папгаргаї, Володимир Кочиш, Агнета Бучко, Наталія Канюх й Меланія Римар. Про їхню творчість говорив поет Микола Шанта, директор видавництва “Руске слово” із Нового Сада. Про значність маніфестації ймовірно найкраще свідчить факт, що останній вечір присвячений русинськомовній літературі у Белграді влаштовано – далекого 1987 року.
Югославські русини – нащадки переселенців із Закарпаття, які 250 років тому поселилися на півдні Угорщини, на теренах які згодом увійшли до складу Югославії. Вони зберегли свою давню говірку, греко-католицьку віру, звичаї та пам’ять про батьківщину. Незважаючи на факт, що їхня мова, під впливом сербської, словацької та навіть угорської нині відрізняється від літературної української мови, більшість югославських русинів вважає себе гілкою українського народу. Ужгородське видавництво “Карпати” кілька років тому надрукувало антологію поезії югославських русинів під заголовком “Ми тут не гості”. Русинські письменники Михайло Ковач, Юліян Тамаш й Михайло Рамач – члени Спілки письменників України.
Аґнеш Картаґ, заступник югославського міністра з питань нацменшин, відзначила, що Міністерство, незважаючи на матеріальну скруту, намагається стимулювати творчість мовами національних меншин та ознайомлювати з нею сербську громадськість. З цією метою заплановано провести у столиці низку культурних маніфестацій за участю югославських угорців, словаків, румунів, ромів та інших національностей. Таким чином уряд прагне поширити творчі зв’язки між меншинами й сербами, які протягом дев’яностих років фактично перервано.
У програмі взяли участь письменники Штефан Гудак, Дюра Папгаргаї, Володимир Кочиш, Агнета Бучко, Наталія Канюх й Меланія Римар. Про їхню творчість говорив поет Микола Шанта, директор видавництва “Руске слово” із Нового Сада. Про значність маніфестації ймовірно найкраще свідчить факт, що останній вечір присвячений русинськомовній літературі у Белграді влаштовано – далекого 1987 року.
Югославські русини – нащадки переселенців із Закарпаття, які 250 років тому поселилися на півдні Угорщини, на теренах які згодом увійшли до складу Югославії. Вони зберегли свою давню говірку, греко-католицьку віру, звичаї та пам’ять про батьківщину. Незважаючи на факт, що їхня мова, під впливом сербської, словацької та навіть угорської нині відрізняється від літературної української мови, більшість югославських русинів вважає себе гілкою українського народу. Ужгородське видавництво “Карпати” кілька років тому надрукувало антологію поезії югославських русинів під заголовком “Ми тут не гості”. Русинські письменники Михайло Ковач, Юліян Тамаш й Михайло Рамач – члени Спілки письменників України.