Напередодні католицького Різдва на Прикарпатті все частіше згадують про невелике містечко під назвою Маріямпіль
Івано-Франківськ, 17 грудня 2002 - Це містечко над Дністром чи не вперше в регіоні ще в 980-х роках минулого століття подало приклад міжконфесійного та міжнаціонального єднання. Приклад співжиття різних народів в кращих європейських традиціях триває й далі.
Упродовж кількох століть до середини 1944 року в містечку Маріямполі, нинішньому Маринополі, на Івано-Франківщині мирно жили українці, поляки та євреї. Окрім українського корінного населення, в містечку до Другої світової війни проживало понад 100 польських та понад 70 єврейських родин. Фашисти у Другу світову війну розстріляли практично всіх євреїв. Поляки були вигнані Українською повстанською армією, оскільки частина з них брала участь у загонах Армії крайової, яка воювала з українцями. Однак ніде на Прикарпатті, так як у Маріямполі, не було налагоджено порозуміння між різними національними громадами. Про це промовисто свідчить історія. Тут було дві українські греко-католИцькі церкви, синагога та польський костел. У Маріямполі існувало щось подібне до міжнаціональної ідилії у довоєнний час, принаймні на рівні людських стосунків. Як згадують теперішні мешканці Маріямполя, для дітей з багатьох змішаних українсько-польських родин рідзвяна феєрія тривала цілий місяць: починалась вона від католицького Різдва 24 грудня і закінчувалась аж наприкінці січня із закінченням українських різдвяних свят. Ще один показовий приклад: у Маріямполі, як і загалом у Європі, зберігся звичай, що першою при зустрічі руку подає жінка. Однак не в цьому головна особливість цього невеликого галицького містечка. Останній передвоєнний міський голова Маріямполя Броніслав Ярославський об’єднав у Польщі, переважно у Вроцлаві, громаду колишніх маріямпольців. Така ж невелика національна польська меншина збереглась у самому містечку. Щороку маріямпольці з Польщі відвідують рідне містечко. Вони влаштовують спільні богослуження, мистецькі свята. Зараз намагаються вже й налагоджувати бізнесові зв’язки. Папа Римський Іван-Павло ІІ, зважаючи на те, що в Маріямполі ніколи не було міжконфесійного та міжнаціонального протистояння, а навпаки різні національні громади демонстрували лише бажання порозуміння та співробітництва, нагородив Броніслава Ярославського та першого голову Маріямполя вже в час незалежної України Володимира Головчака медалями “За взаєморозуміння”. У 90-х роках минулого століття, коли на Прикарпатті тривало жорстоке міжконфесійне протистояння, греко-католики, католики та православні під керівництвом своїх священиків спорудили в містечку скульптуру пресвятої Богородиці як символ єднання і пошанування Божої Матері, ім’ям якої понад три століття тому було названо містечко. Навіть на рівні українського та польського державного керівництва вже неодноразово заявлялося, що приклад містечка Маріямполя як символу українсько-польського та єврейського єднання, пронесеного крізь усі історичні катаклізми 20 століття, повинен стати державним надбанням. І в першу чергу – Української держави.
Упродовж кількох століть до середини 1944 року в містечку Маріямполі, нинішньому Маринополі, на Івано-Франківщині мирно жили українці, поляки та євреї. Окрім українського корінного населення, в містечку до Другої світової війни проживало понад 100 польських та понад 70 єврейських родин. Фашисти у Другу світову війну розстріляли практично всіх євреїв. Поляки були вигнані Українською повстанською армією, оскільки частина з них брала участь у загонах Армії крайової, яка воювала з українцями. Однак ніде на Прикарпатті, так як у Маріямполі, не було налагоджено порозуміння між різними національними громадами. Про це промовисто свідчить історія. Тут було дві українські греко-католИцькі церкви, синагога та польський костел. У Маріямполі існувало щось подібне до міжнаціональної ідилії у довоєнний час, принаймні на рівні людських стосунків. Як згадують теперішні мешканці Маріямполя, для дітей з багатьох змішаних українсько-польських родин рідзвяна феєрія тривала цілий місяць: починалась вона від католицького Різдва 24 грудня і закінчувалась аж наприкінці січня із закінченням українських різдвяних свят. Ще один показовий приклад: у Маріямполі, як і загалом у Європі, зберігся звичай, що першою при зустрічі руку подає жінка. Однак не в цьому головна особливість цього невеликого галицького містечка. Останній передвоєнний міський голова Маріямполя Броніслав Ярославський об’єднав у Польщі, переважно у Вроцлаві, громаду колишніх маріямпольців. Така ж невелика національна польська меншина збереглась у самому містечку. Щороку маріямпольці з Польщі відвідують рідне містечко. Вони влаштовують спільні богослуження, мистецькі свята. Зараз намагаються вже й налагоджувати бізнесові зв’язки. Папа Римський Іван-Павло ІІ, зважаючи на те, що в Маріямполі ніколи не було міжконфесійного та міжнаціонального протистояння, а навпаки різні національні громади демонстрували лише бажання порозуміння та співробітництва, нагородив Броніслава Ярославського та першого голову Маріямполя вже в час незалежної України Володимира Головчака медалями “За взаєморозуміння”. У 90-х роках минулого століття, коли на Прикарпатті тривало жорстоке міжконфесійне протистояння, греко-католики, католики та православні під керівництвом своїх священиків спорудили в містечку скульптуру пресвятої Богородиці як символ єднання і пошанування Божої Матері, ім’ям якої понад три століття тому було названо містечко. Навіть на рівні українського та польського державного керівництва вже неодноразово заявлялося, що приклад містечка Маріямполя як символу українсько-польського та єврейського єднання, пронесеного крізь усі історичні катаклізми 20 століття, повинен стати державним надбанням. І в першу чергу – Української держави.