Культурні стосунки між Україною та Польщею: підсумки та прогнози
Варшава, 6 січня 2003 – Рік, котрий щойно розпочався, буде справжнім випробовуванням для українсько-польських відносин у різних їхніх сферах. Запровадження візового режиму може обмежити не тільки можливості українського заробітчанства у Польщі чи польського бізнесу, зорієнтованого на клієнта зі Сходу, але й стосунки між культурними середовищами обох країн. Про розвиток українсько-польської культурної співпраці кореспондент Радіо Свобода в Варшаві розмовляв із перекладачем української літератури та директором Фонду підтримки української культури Олександрою Гнатюк.
Пані Олександра Гнатюк переклала польською мовою цілу низку книжок молодої української літератури, але крім цього готує молоде покоління перекладачів, переконує польських видавців видавати українську літературу, організовує наукові конференції та літературні заходи. Пані Олександра включилася в цю діяльність відразу після 1989 року, тому мала змогу зблизька спостерігати за розвитком українсько-польської співпраці протягом останніх тринадцяти років.
На думку пані Гнатюк, перший період розвитку культурної співпраці був дуже активним, але мало корисним. Організовувалось чимало різних днів української культури чи зустрічей із цікавими людьми, але переважно ці заходи не мали ніякого конкретного впливу на налагодження культурної співпраці. Свідченням цього був хоч би той факт, що від 1989 до 1993 років не було видано польською мовою жодної української книжки. У 1993-му вийшли друком “Орда” Романа Іваничука та Франків “Мойсей”, що теж не було особливо позитивним симптомом.
Лише у 1994 році вийшов збірник низки авторів нової української літератури під назвою “Рибо-Вино-Кур”. Пані Гнатюк, котра була упорядником цього збірника, пригадує, як важко їй було переконати видавця та зацікавити літературних критиків. Півтора місяця “Газета виборча” зволікала з тим, щоб надрукувати есе молодого українського автора Юрія Андруховича. Тепер у Польщі нікому не треба пояснювати, хто такий Андрухович, говорить пані Олександра.
Однак, ситуація розвивалася не завжди так, як хотілось би, по наростаючій. Зокрема минулий рік не був особливо плідним з огляду на не найкращий стан польської економіки та на певні події швидше політичного, а не культурного характеру.
Пані Гнатюк, виходячи з тієї інформації, якою вона володіє, покладає на рік 2003-й більші надії. В цьому році повинні вийти польською мовою книжки Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська та дебютантська книжка Наталки Сняданко – і це не все, а тільки те, про що знає пані Олександра. З іншого ж боку, цілком імовірним є обмеження персональних контактів між людьми культури з обох країн з огляду на запровадження віз. Міжнародна школа гуманітарних наук, у котрій працює пані Гнатюк, планує провести більшість українсько-польських заходів ще до червня, тобто до впровадження візового режиму.
Пані Олександра Гнатюк переклала польською мовою цілу низку книжок молодої української літератури, але крім цього готує молоде покоління перекладачів, переконує польських видавців видавати українську літературу, організовує наукові конференції та літературні заходи. Пані Олександра включилася в цю діяльність відразу після 1989 року, тому мала змогу зблизька спостерігати за розвитком українсько-польської співпраці протягом останніх тринадцяти років.
На думку пані Гнатюк, перший період розвитку культурної співпраці був дуже активним, але мало корисним. Організовувалось чимало різних днів української культури чи зустрічей із цікавими людьми, але переважно ці заходи не мали ніякого конкретного впливу на налагодження культурної співпраці. Свідченням цього був хоч би той факт, що від 1989 до 1993 років не було видано польською мовою жодної української книжки. У 1993-му вийшли друком “Орда” Романа Іваничука та Франків “Мойсей”, що теж не було особливо позитивним симптомом.
Лише у 1994 році вийшов збірник низки авторів нової української літератури під назвою “Рибо-Вино-Кур”. Пані Гнатюк, котра була упорядником цього збірника, пригадує, як важко їй було переконати видавця та зацікавити літературних критиків. Півтора місяця “Газета виборча” зволікала з тим, щоб надрукувати есе молодого українського автора Юрія Андруховича. Тепер у Польщі нікому не треба пояснювати, хто такий Андрухович, говорить пані Олександра.
Однак, ситуація розвивалася не завжди так, як хотілось би, по наростаючій. Зокрема минулий рік не був особливо плідним з огляду на не найкращий стан польської економіки та на певні події швидше політичного, а не культурного характеру.
Пані Гнатюк, виходячи з тієї інформації, якою вона володіє, покладає на рік 2003-й більші надії. В цьому році повинні вийти польською мовою книжки Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська та дебютантська книжка Наталки Сняданко – і це не все, а тільки те, про що знає пані Олександра. З іншого ж боку, цілком імовірним є обмеження персональних контактів між людьми культури з обох країн з огляду на запровадження віз. Міжнародна школа гуманітарних наук, у котрій працює пані Гнатюк, планує провести більшість українсько-польських заходів ще до червня, тобто до впровадження візового режиму.