Милан Милутiнович, який до кiнця минулого року був президентом Сербiї, добровiльно здався Мiжнародному трибуналовi у Гаазi, який його звинувачує у скоєннi воєнних злочинiв
Белґрад, 20 сiчня 2003 – Милутiнович виїхав із Белґрада лiтаком югославського уряду без супроводження полiцейських. На летовищi вiн уникнув зустрiчi iз журналiстами.
Кабiнети мiнiстрiв Югославiї й Сербiї звернулися до Гаазького трибуналу з листами, в яких стверджують, що Милутiнович тiсно спiвпрацював iз ними у процесi демократизацiї країни. Через це уряди вимагають вiд Трибуналу дозволити екс-президентовi Сербiї, щоби вiн захищав себе зi свободи.
Милан Милутiнович к дев’яностi роки був близьким спiвробiтником президента Сербiї i Югославiї Слободана Мiлошевича. Вiн був послом у Грецiї, мiнiстром закордонних справ, а вiд 1997 року президентом Сербiї.
Милутiновича звинувачено у скоєннi воєнних злочинiв у Косовi. У зв’язку з цим вiн заявив, що пiд час боїв у провiнцiї й повiтряної кампанiї НАТО не керував нi Збройними силами, нi полiцiєю та що вiн у той час займався лише економiчними справами й постачанням населення.
Белґрадськi масмедiа зазначають, що Милутiнович був членом Верховної ради оборони та що прокурори й суддi вимагатимуть вiд нього розповiсти про дiяльнiсть та iєрархiю вiйськово-полiцейських структур, а саме – хто давав накази для проведення окремих операцiй у Косовi. Не менш цiкавим могло б стати i його свiдчення про сербсько-грецькi зв’язки в першiй половинi дев’яностих рокiв, оскiльки белґрадськi масмедiа неодноразово повiдомляли, що режим Мiлошевича вiдмивав грошi й перекидав капiтал за кордон через певнi грецькi компанiї.
На вiдмiну вiд зухвалого й похмурого Мiлошевича, тихий i завжди усмiхнений Милутiнович був i залишився свого роду загадкою. Лише суд буде в змозi розгадати, чи Милутiнович був однодумцем свого давнього друга, чи просто полiтичною лялькою. Якби там не було, Милутiнович був членом Мiлошевичевої команди й не мiг не знати, що дiялося у Сербiї й Косовi.
А сербськi соцiалiсти протягом вихiдних знову обрали Мiлошевича головою партiї. Цiкаво, що двi з половиною тисячi депутатiв вiдмовилися заслухати й обрати до Головного комiтету Боґолюба Белiцу, якого Мiлошевич призначив своїм заступником на чолi партiї. Отож, Мiлошевич потрiбний своїй партiї не як лiдер, а як символ.
Кабiнети мiнiстрiв Югославiї й Сербiї звернулися до Гаазького трибуналу з листами, в яких стверджують, що Милутiнович тiсно спiвпрацював iз ними у процесi демократизацiї країни. Через це уряди вимагають вiд Трибуналу дозволити екс-президентовi Сербiї, щоби вiн захищав себе зi свободи.
Милан Милутiнович к дев’яностi роки був близьким спiвробiтником президента Сербiї i Югославiї Слободана Мiлошевича. Вiн був послом у Грецiї, мiнiстром закордонних справ, а вiд 1997 року президентом Сербiї.
Милутiновича звинувачено у скоєннi воєнних злочинiв у Косовi. У зв’язку з цим вiн заявив, що пiд час боїв у провiнцiї й повiтряної кампанiї НАТО не керував нi Збройними силами, нi полiцiєю та що вiн у той час займався лише економiчними справами й постачанням населення.
Белґрадськi масмедiа зазначають, що Милутiнович був членом Верховної ради оборони та що прокурори й суддi вимагатимуть вiд нього розповiсти про дiяльнiсть та iєрархiю вiйськово-полiцейських структур, а саме – хто давав накази для проведення окремих операцiй у Косовi. Не менш цiкавим могло б стати i його свiдчення про сербсько-грецькi зв’язки в першiй половинi дев’яностих рокiв, оскiльки белґрадськi масмедiа неодноразово повiдомляли, що режим Мiлошевича вiдмивав грошi й перекидав капiтал за кордон через певнi грецькi компанiї.
На вiдмiну вiд зухвалого й похмурого Мiлошевича, тихий i завжди усмiхнений Милутiнович був i залишився свого роду загадкою. Лише суд буде в змозi розгадати, чи Милутiнович був однодумцем свого давнього друга, чи просто полiтичною лялькою. Якби там не було, Милутiнович був членом Мiлошевичевої команди й не мiг не знати, що дiялося у Сербiї й Косовi.
А сербськi соцiалiсти протягом вихiдних знову обрали Мiлошевича головою партiї. Цiкаво, що двi з половиною тисячi депутатiв вiдмовилися заслухати й обрати до Головного комiтету Боґолюба Белiцу, якого Мiлошевич призначив своїм заступником на чолi партiї. Отож, Мiлошевич потрiбний своїй партiї не як лiдер, а як символ.