Марина Пирожук На відміну від молодих росіян та азербайджанців, українці не люблять свого Президента
Київ, 18 червня 2003 - Сьогодні у Києві соціологи говорили про сучасне і майбутнє молоді трьох ключових пострадянських країн, а саме: Азербайджану, Росії та України. Характеризуючи молодь трьох країн, учасники конференції відзначали спільність рис цієї категорії населення, зокрема практичність, рішучість, байдужість до політики і таке інше. Однак відмінностей між молодою генерацією цих країн все ж таки значно більше.
За даними соціологів, найбільш значимими для молоді Росії та України є право на роботу, освіту і житло, для молоді Азербайджану - право на роботу і свобода слова. Молоді росіяни, порівняно з українцями та азербайджанцями, більше схильні обирати цінність свободи.. Проте соціологи стверджують, що в усіх трьох країнах переважна більшість молоді покладається все ж таки на державу, а не на себе.
Найбільшою ж відмінністю молоді цих країн є рівень довіри до чинних президентів. Путіну довіряє 82% молодих росіян, Алієву - 73, Кучмі – 21% української молоді. Подібна ситуація і в ставленні молоді до державних установ.
Російський соціолог Юрій Левада стверджує, що об’єднують молодь трьох країн наміри виїхати за кордон, байдужість до внутрішньої політики , відсутність політичної історії в біографіях і таке інше. Характеризуючи середньостатистичну молоду людину Росії, Юрій Левада зазначив: “Російська молода людина багатша, ніж інші покоління, бо має доступ до бізнесу, вміє заробляти гроші і не має відповідальності перед власною родиною. Ця молода людина в цілому має західні орієнтації, переважно економічні, вона поважає приватну власність не знає і не любить комунізму”.
Український соціолог Ірина Бекешкіна каже, що для молодих українців, як і для росіян, пріоритетними є цінності прагматичного характеру.
Ірина Бекешкіна: “Щодо основних ідеологічних орієнтацій, то це націонал-демократія, але більшість молодих людей не сповідують жодної ідеології. Молоді люди мало переймаються політикою, мало беруть участь у політиці і мало з них збираються у майбутньому займатися політикою. Тобто це, звичайно, велика проблема. Взагалі, у нас суспільство живе окремо своїм життям, влада живе окремо своїм життям, на виборах вони інколи зустрічаються. Але молодь у цьому дійстві бере участі найменше”.
До негативних характеристик української молоді Ірина Бекешкіна відносить індивідуалізм українців і небажання змінювати умови на краще власними силами. Говорячи про відмінності української молоді від інших, Бекешкіна сказала: “Вона істотно бідніша. Вона менше має можливостей здобувати гроші і набагато виражений страх втратити роботу, набагато більше, ніж у Росії і навіть в Азербайджані. У зв’язку з цим, вона менш задоволена життям”.
Представники молодої генерації України погоджуються з характеристиками соціологів, однак наполягають на тому, що нинішні економічні та політичні умови не потребують активного залучення молоді зокрема до державотворчих процесів, за винятком виборів, коли влада брутально використовує молодь у своїх цілях.
Голова християнсько-демократичної молоді України Олександр Ярема пояснює аполітичність української молоді так: “Тому що насправді часто-густо і на різних рівнях у нас, особливо що стосується державної політики, ми маємо тіньову політику, коли щось відбувається, ухвалюються якісь рішення, але яким чином, хто їх готує, хто за них потім буде відповідати – це є незрозумілим.”
За даними соціологів, найбільш значимими для молоді Росії та України є право на роботу, освіту і житло, для молоді Азербайджану - право на роботу і свобода слова. Молоді росіяни, порівняно з українцями та азербайджанцями, більше схильні обирати цінність свободи.. Проте соціологи стверджують, що в усіх трьох країнах переважна більшість молоді покладається все ж таки на державу, а не на себе.
Найбільшою ж відмінністю молоді цих країн є рівень довіри до чинних президентів. Путіну довіряє 82% молодих росіян, Алієву - 73, Кучмі – 21% української молоді. Подібна ситуація і в ставленні молоді до державних установ.
Російський соціолог Юрій Левада стверджує, що об’єднують молодь трьох країн наміри виїхати за кордон, байдужість до внутрішньої політики , відсутність політичної історії в біографіях і таке інше. Характеризуючи середньостатистичну молоду людину Росії, Юрій Левада зазначив: “Російська молода людина багатша, ніж інші покоління, бо має доступ до бізнесу, вміє заробляти гроші і не має відповідальності перед власною родиною. Ця молода людина в цілому має західні орієнтації, переважно економічні, вона поважає приватну власність не знає і не любить комунізму”.
Український соціолог Ірина Бекешкіна каже, що для молодих українців, як і для росіян, пріоритетними є цінності прагматичного характеру.
Ірина Бекешкіна: “Щодо основних ідеологічних орієнтацій, то це націонал-демократія, але більшість молодих людей не сповідують жодної ідеології. Молоді люди мало переймаються політикою, мало беруть участь у політиці і мало з них збираються у майбутньому займатися політикою. Тобто це, звичайно, велика проблема. Взагалі, у нас суспільство живе окремо своїм життям, влада живе окремо своїм життям, на виборах вони інколи зустрічаються. Але молодь у цьому дійстві бере участі найменше”.
До негативних характеристик української молоді Ірина Бекешкіна відносить індивідуалізм українців і небажання змінювати умови на краще власними силами. Говорячи про відмінності української молоді від інших, Бекешкіна сказала: “Вона істотно бідніша. Вона менше має можливостей здобувати гроші і набагато виражений страх втратити роботу, набагато більше, ніж у Росії і навіть в Азербайджані. У зв’язку з цим, вона менш задоволена життям”.
Представники молодої генерації України погоджуються з характеристиками соціологів, однак наполягають на тому, що нинішні економічні та політичні умови не потребують активного залучення молоді зокрема до державотворчих процесів, за винятком виборів, коли влада брутально використовує молодь у своїх цілях.
Голова християнсько-демократичної молоді України Олександр Ярема пояснює аполітичність української молоді так: “Тому що насправді часто-густо і на різних рівнях у нас, особливо що стосується державної політики, ми маємо тіньову політику, коли щось відбувається, ухвалюються якісь рішення, але яким чином, хто їх готує, хто за них потім буде відповідати – це є незрозумілим.”