Василь Зілгалов Абетка демократії: Гілки і вертикалі влади та можливості демократичних змін.
Прага, 2 вересня 2003 – Чимало західних спостерігачів вважають, що реальна демократизація життя в Україні може настати лише після реалізації справжніх політичних реформ. І далеко не все залежить, як зауважують відомі політологи, від реформування інституту президентства та посилення ролі парламенту. Йдеться про реальність впливу всіх гілок влади на вертикаль цієї влади в Україні і про можливості контролю за всіма складовими влади згори донизу саме з боку народу, через механізм прозорих демократичних виборів. Чи враховують це автори сьогоднішніх проектів реформ в Україні?
Перша хвиля політичної сенсаційності довкола нових проектів і домовленостей щодо можливої конституційної реформи в Україні вже пішла на спад. Гору беруть політичні реалії і сумніви. І багато оглядачів та політиків ставлять собі питання: а чи варто із-за хвилинної політичної кон’юктурності поступатися сякими – такими принципами дещо «утрамбованого» політичного оточення? Це прочитується в судженнях цілком протилежних за таборами політиків, як і в Степана Хмари, так і в Леоніда Кравчука.
А західні політологи,як зокрема американець Пол Данієр, дуже тверезо зауважують, що «перетворення України на парламентську республіку має потенціал для лібералізації системи, але якщо це є однією зміною, а решта залишиться, як і є, то це лише сприятиме переходу того ж самого стилю політики, що проводиться зараз, до іншої гілки влади.
Та й історичний досвід підказує, що справжня конституційна реформа можлива лише тоді, коли влада, котра її має гарантувати, не боїться цих змін, не боїться, що відкриває двері справжній демократії за участю народу.От чи є по-реформаторському сміливою нинішня влада в Україні? У цьому сумнівається багато експертів. Візьміть хоча б нещодавні вибори мера Мукачевого і події довкола них. Не дивно, що досвідчені міжнародні експерти, той же Пол Данієр, вказують на те, що не може бути подвійної владної вертикалі, з одного боку призначеної верховним патроном /хай він і вибраний/, а з другого - вибраної народом.
У демократичному суспільстві має бути один принцип : принцип виборності знизу доверху і звітності перед виборцями, коли найякіснішою оцінкою цієї звітності є прозора і чесна процедура підрахунку бюлетенів в урнах.
Адже коли пропорційна виборча система не є наскрізною( як до парламенту, так і в губернаторські крісла), коли закон дозволяє купувати депутатів з інших фракцій , то з такою політичною системою, м’яко кажучи , не все ясно. Недарма, мабуть, спікер Верховної Ради України Володимир Литвин читав і читає сьогодні чимало праць з проблем становлення громадянського суспільства, бо на відкритті осінньої сесії з його уст в парламенті пролунали досить голосні слова: «Ми не можемо і не маємо права віддавати долю людей і країни виключно на розсуд окремих осіб, які під кутом свого бачення і світосприйняття чи в інтересах політико-фінансових груп або для власного самоствердження крутять державний штурвал у будь-який бік своєї душі, як говорив поет».
До цього варто лише додати, що такий поет і філософ, як Блез Паскаль колись сказав: « Вибір. – Людина повинна влаштувати своє життя в згоді з одним із двох припущень: 1.що вона буде жити вічно; 2. що термін її на землі скороминущий, може – менше години; так воно і є насправді». Розуміння цього висловлювання неабияк збагачує мислення реформаторів і владних мужів.
Перша хвиля політичної сенсаційності довкола нових проектів і домовленостей щодо можливої конституційної реформи в Україні вже пішла на спад. Гору беруть політичні реалії і сумніви. І багато оглядачів та політиків ставлять собі питання: а чи варто із-за хвилинної політичної кон’юктурності поступатися сякими – такими принципами дещо «утрамбованого» політичного оточення? Це прочитується в судженнях цілком протилежних за таборами політиків, як і в Степана Хмари, так і в Леоніда Кравчука.
А західні політологи,як зокрема американець Пол Данієр, дуже тверезо зауважують, що «перетворення України на парламентську республіку має потенціал для лібералізації системи, але якщо це є однією зміною, а решта залишиться, як і є, то це лише сприятиме переходу того ж самого стилю політики, що проводиться зараз, до іншої гілки влади.
Та й історичний досвід підказує, що справжня конституційна реформа можлива лише тоді, коли влада, котра її має гарантувати, не боїться цих змін, не боїться, що відкриває двері справжній демократії за участю народу.От чи є по-реформаторському сміливою нинішня влада в Україні? У цьому сумнівається багато експертів. Візьміть хоча б нещодавні вибори мера Мукачевого і події довкола них. Не дивно, що досвідчені міжнародні експерти, той же Пол Данієр, вказують на те, що не може бути подвійної владної вертикалі, з одного боку призначеної верховним патроном /хай він і вибраний/, а з другого - вибраної народом.
У демократичному суспільстві має бути один принцип : принцип виборності знизу доверху і звітності перед виборцями, коли найякіснішою оцінкою цієї звітності є прозора і чесна процедура підрахунку бюлетенів в урнах.
Адже коли пропорційна виборча система не є наскрізною( як до парламенту, так і в губернаторські крісла), коли закон дозволяє купувати депутатів з інших фракцій , то з такою політичною системою, м’яко кажучи , не все ясно. Недарма, мабуть, спікер Верховної Ради України Володимир Литвин читав і читає сьогодні чимало праць з проблем становлення громадянського суспільства, бо на відкритті осінньої сесії з його уст в парламенті пролунали досить голосні слова: «Ми не можемо і не маємо права віддавати долю людей і країни виключно на розсуд окремих осіб, які під кутом свого бачення і світосприйняття чи в інтересах політико-фінансових груп або для власного самоствердження крутять державний штурвал у будь-який бік своєї душі, як говорив поет».
До цього варто лише додати, що такий поет і філософ, як Блез Паскаль колись сказав: « Вибір. – Людина повинна влаштувати своє життя в згоді з одним із двох припущень: 1.що вона буде жити вічно; 2. що термін її на землі скороминущий, може – менше години; так воно і є насправді». Розуміння цього висловлювання неабияк збагачує мислення реформаторів і владних мужів.