Тарас Марусик Про фрески Михайлівського Золотоверхого собору.
Київ, 20 жовтня 2003 - На початку жовтня цього року поновилися українсько-російські переговори, присвячені долі пам’яток мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору XII століття, які зберігаються у фондах Державного Ермітажу в Петербурзі. Триденна дискусія щодо цієї визначної пам’ятки Києва та України між експертами обох країн завершилася переконливою перемогою представників України. Аргументи українців відіграли переломну роль у визначенні належності семи фресок з одинадцяти і їхнього подальшого місцеперебування.
Наш київський колега Тарас Марусик зустрівся з членом української делегації, керівником Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей Інституту історії НАН України Сергієм Котом.
Тарас Марусик
Останні угоди з цього питання були ухвалені Україною та Російською Федерацією в 1999 році. Тоді російська сторона визнала, що 4 з 11 фресок, які зберігалися в Державному Ермітажі, були вивезені з Києва під час 2 Світової війни, а тому повинні бути повернуті в Україну. В березні 2001 року ці фрески дісталися рідного берега.
Як тоді, так і тепер українська делегація використала результати наукових досліджень кандидата історичних наук Сергія Кота, який розповів про останні переговори.
Сергій Кот
Тепер переговори поновилися, і центром уваги були саме фрески, які ще залишалися в Ермітажі, тому що російська сторона оспорювала їх приналежність до Михайлівського Золотоверхого собору, до Києва взагалі, а також те, що вони були вивезені з Києва під час Другої Світової війни.
В результаті переговорів ті документальні підтвердження, які вдалося напрацювати впродовж 4-х років від попередніх переговорів, відіграли вирішальну роль, і експерти Державного Ермітажу визнали і протокольно ствердили: так, це є спадщина Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, ці фрески були вивезені з Києва нацистами в 1943 році, і при поверненні до СРСР замість Києва потрапили в центральне сховище музейних фондів в місті Пушкін, а звідти – до Новгороду, а вже з Новгороду в 1953 році їх передали до Державного Ермітажу.
Тарас Марусик
А ось як відповів Сергій Кот на моє запитання, чому спільна українсько-російська комісія експертів не збиралася майже 4 роки:
Сергій Кот
Перше: треба було підготувати матеріали, які дали б відповіді на неясні, нез’ясовані питання і перевірили версію, висунуту російською стороною. Для цього треба було працювати в архівах і державних фондах на території РФ. На превеликий жаль, одним із ключових питань тут було пошук фондів, тому що від державних органів ми не мали фінансової підтримки на здійснення дослідницьких робіт, а тому довелося звертатися до спонсорів, і ця робота забрала чимало часу.
Тарас Марусик
Плюс, звичайно, час на опрацювання матеріалів.
З огляду на те, що минулого разу від угоди до її реалізації пройшло понад півтора року, я поцікавився в Сергія Кота, чи можна сподіватися, що ті сім фресок Михайлівського Золотоверхого собору потраплять в Україну принаймні через рік.
Сергій Кот
Я думаю, що це буде швидше, тому що вже в грудні цього року питання повернення цих 7 фресок Державним Ермітажем буде обговорюватися на змішаній українсько-російській комісії, яка проходитиме за головування прем’єрів обох країн. Я думаю, що там будуть опрацьовані основні рішення про повернення цих фресок і технологію цього процесу.
Тарас Марусик
В Російській Федерації зберігаються ще з 15 пам’яток мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору.
Сергій Кот
Це і мозаїки, це і фрески, це і шиферна плита парна до тієї, що є в Україні, якраз в Софіївському соборі вмонтована. Ми будемо ставити безперечно питання про їх повернення. Першою – це, очевидно, буде група пам’яток, які ще зберігаються в Новгородському заповіднику, і велика мозаїка, яка зберігається в російському музеї в Петербурзі, тому що це все частина того воєнного комплексу втрат Михайлівської спадщини з території України, які були разом з тією групою пам’яток, що повертаються з Ермітажу. Логічно, що після повернення фресок з Ермітажу черга до розгляду надійде і до того комплексу, який зберігається в інших російських музеях.
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був відомий експерт, керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей Інституту історії НАН України Сергій Кот.
Наш київський колега Тарас Марусик зустрівся з членом української делегації, керівником Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей Інституту історії НАН України Сергієм Котом.
Тарас Марусик
Останні угоди з цього питання були ухвалені Україною та Російською Федерацією в 1999 році. Тоді російська сторона визнала, що 4 з 11 фресок, які зберігалися в Державному Ермітажі, були вивезені з Києва під час 2 Світової війни, а тому повинні бути повернуті в Україну. В березні 2001 року ці фрески дісталися рідного берега.
Як тоді, так і тепер українська делегація використала результати наукових досліджень кандидата історичних наук Сергія Кота, який розповів про останні переговори.
Сергій Кот
Тепер переговори поновилися, і центром уваги були саме фрески, які ще залишалися в Ермітажі, тому що російська сторона оспорювала їх приналежність до Михайлівського Золотоверхого собору, до Києва взагалі, а також те, що вони були вивезені з Києва під час Другої Світової війни.
В результаті переговорів ті документальні підтвердження, які вдалося напрацювати впродовж 4-х років від попередніх переговорів, відіграли вирішальну роль, і експерти Державного Ермітажу визнали і протокольно ствердили: так, це є спадщина Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, ці фрески були вивезені з Києва нацистами в 1943 році, і при поверненні до СРСР замість Києва потрапили в центральне сховище музейних фондів в місті Пушкін, а звідти – до Новгороду, а вже з Новгороду в 1953 році їх передали до Державного Ермітажу.
Тарас Марусик
А ось як відповів Сергій Кот на моє запитання, чому спільна українсько-російська комісія експертів не збиралася майже 4 роки:
Сергій Кот
Перше: треба було підготувати матеріали, які дали б відповіді на неясні, нез’ясовані питання і перевірили версію, висунуту російською стороною. Для цього треба було працювати в архівах і державних фондах на території РФ. На превеликий жаль, одним із ключових питань тут було пошук фондів, тому що від державних органів ми не мали фінансової підтримки на здійснення дослідницьких робіт, а тому довелося звертатися до спонсорів, і ця робота забрала чимало часу.
Тарас Марусик
Плюс, звичайно, час на опрацювання матеріалів.
З огляду на те, що минулого разу від угоди до її реалізації пройшло понад півтора року, я поцікавився в Сергія Кота, чи можна сподіватися, що ті сім фресок Михайлівського Золотоверхого собору потраплять в Україну принаймні через рік.
Сергій Кот
Я думаю, що це буде швидше, тому що вже в грудні цього року питання повернення цих 7 фресок Державним Ермітажем буде обговорюватися на змішаній українсько-російській комісії, яка проходитиме за головування прем’єрів обох країн. Я думаю, що там будуть опрацьовані основні рішення про повернення цих фресок і технологію цього процесу.
Тарас Марусик
В Російській Федерації зберігаються ще з 15 пам’яток мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору.
Сергій Кот
Це і мозаїки, це і фрески, це і шиферна плита парна до тієї, що є в Україні, якраз в Софіївському соборі вмонтована. Ми будемо ставити безперечно питання про їх повернення. Першою – це, очевидно, буде група пам’яток, які ще зберігаються в Новгородському заповіднику, і велика мозаїка, яка зберігається в російському музеї в Петербурзі, тому що це все частина того воєнного комплексу втрат Михайлівської спадщини з території України, які були разом з тією групою пам’яток, що повертаються з Ермітажу. Логічно, що після повернення фресок з Ермітажу черга до розгляду надійде і до того комплексу, який зберігається в інших російських музеях.
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був відомий експерт, керівник Центру досліджень проблем повернення та реституції культурних цінностей Інституту історії НАН України Сергій Кот.