Надія Кандиба Українському кіно бракує простих історій зі звичайного життя.
Німеччина, 10 листопада 2003 - У німецькому місті Коттбусі завершився 13-й Фестиваль східноєвропейського кіно. Це найбільший подібний захід у Європі. Цього року на ньому побувало майже 14 тисяч відвідувачів. Упродовж п”яти днів можна було подивитися 120 фільмів з двадцяти країн. У фестивалі взяли участь також і дві українських картини: художній фільм “Мамай” та короткометражна стрічка “Віз”.
У Коттбусі українські фільми не отримали жодної нагороди. Головні призи дісталися російським кінострічкам. Критики розцінили цей факт, як повернення Росії на міжнародний кіноринок. Варто зазначити, що в цій країні зараз щорічно знімається понад 100 нових фільмів. Зовсім інша ситуація спостерігається в українському кіно. Членам спеціальної комісії кінофестивалю навіть не було з чого вибирати, коли вони вирішували, які українські фільми можна допустити до демонстрації в Коттбусі. На участь у фестивалі було заявлено тільки дві кінокартини, а саме: короткометражну стрічку Сергія Шахворостова “Віз”, яку показали в рамках конкурсної програми, та фільм Олеся Саніна “Мамай”, який можна було подивитися в позаконкурсній програмі “Спектрум”. Говорить представник Фестивалю східноєвропейського фільму Йорг Ташман:
“На жаль, треба визнати, що за обсягами кіновиробництва Україну, де знімається тільки два - три фільми на рік, можна порівняти лише з дуже маленькими державами , такими, як Киргизія або балтійські країни. Тому їй дуже важко конкурувати на міжнародному ринку. Водночас, незважаючи на те, що за кількістю населення Польща, Чехія, Угорщина є меншими від України, їх можна віднести до великих кінодержав. Там щорічно знімається по 20 - 30 нових фільмів.” Отже, як зауважив Йорг Ташман, вже саму участь у конкурсній програмі короткометражної стрічки “Віз” можна вважати для України успіхом. Обмежена участь України в кінофестивалі в Коттбусі пояснюється також відстуністю зміни поколінь в українському кінематографі.
Говорить Йорг Ташман: “Кінофестиваль у Коттбусі є передусім форумом молодого східноєвропейського кіно. У конкурсній програмі можуть брати участь тільки ті фільми, які є першою, другою або третьою роботою в творчості режисера. В Україні ж доводиться мати справу переважно зі зрілими кіномитцями, які розпочали свою кар”єру ще за радянських часів”, - сказав Ташман. До речі, вірогідно, саме цим пояснюється відсутність українських фільмів також у програмі “Національні хіти”, оскільки в Україні, на відміну від інших країн Східної Європи, таких хітів практично немає.
“У Чехії, наприклад, є ціла низка молодих режисерів, які почали свою творчу кар”єру вже після політичних змін. Вони дуже добре знають і розуміють проблеми свого покоління. Публіка, яка регулярно відвідує кіно ( а це переважно молоді люди віком від 15 до 40 років ) дуже позитивно сприймає їхні фільми, в яких власне йдеться про сучасність, про проблеми молоді.” За словами Йорга Ташмана, не в останню чергу завдяки вдалому вибору тем чеське кіно утримує близько 30 % національного кіноринку. Українським кіномитцями про такі показники доводиться тільки мріяти. Представник Фестивалю східноєвропейського кіно в Коттбусі звернув увагу на ще одну проблему:
“Україна належить швидше до тих країн, де інвестиції з боку держави робляться у фільми вузьконаціональної тематики. Такі стрічки дуже важко експортувати, оскільки закордонний глядач не знає достатньою мірою ані героїв, про яких ідеться, ані української історії”, - сказав Йорг Ташман. Він звернув увагу на те, що фільм “Мамай” хоч і знято молодим режисером, але він також торкається історичної теми, яка для західного глядача є занадто специфічною. На думку німецького кінокритика, проблема українського кіно полягає в тому, що воно тримається за старі традиції, які беруть свій початок ще в радянському кіно сімдесятих років. “Це дуже поетичні, великі полотна, які, однак, не розповідають простих історій зі звичайного життя”, - вважає Йорг Ташман.
У Коттбусі українські фільми не отримали жодної нагороди. Головні призи дісталися російським кінострічкам. Критики розцінили цей факт, як повернення Росії на міжнародний кіноринок. Варто зазначити, що в цій країні зараз щорічно знімається понад 100 нових фільмів. Зовсім інша ситуація спостерігається в українському кіно. Членам спеціальної комісії кінофестивалю навіть не було з чого вибирати, коли вони вирішували, які українські фільми можна допустити до демонстрації в Коттбусі. На участь у фестивалі було заявлено тільки дві кінокартини, а саме: короткометражну стрічку Сергія Шахворостова “Віз”, яку показали в рамках конкурсної програми, та фільм Олеся Саніна “Мамай”, який можна було подивитися в позаконкурсній програмі “Спектрум”. Говорить представник Фестивалю східноєвропейського фільму Йорг Ташман:
“На жаль, треба визнати, що за обсягами кіновиробництва Україну, де знімається тільки два - три фільми на рік, можна порівняти лише з дуже маленькими державами , такими, як Киргизія або балтійські країни. Тому їй дуже важко конкурувати на міжнародному ринку. Водночас, незважаючи на те, що за кількістю населення Польща, Чехія, Угорщина є меншими від України, їх можна віднести до великих кінодержав. Там щорічно знімається по 20 - 30 нових фільмів.” Отже, як зауважив Йорг Ташман, вже саму участь у конкурсній програмі короткометражної стрічки “Віз” можна вважати для України успіхом. Обмежена участь України в кінофестивалі в Коттбусі пояснюється також відстуністю зміни поколінь в українському кінематографі.
Говорить Йорг Ташман: “Кінофестиваль у Коттбусі є передусім форумом молодого східноєвропейського кіно. У конкурсній програмі можуть брати участь тільки ті фільми, які є першою, другою або третьою роботою в творчості режисера. В Україні ж доводиться мати справу переважно зі зрілими кіномитцями, які розпочали свою кар”єру ще за радянських часів”, - сказав Ташман. До речі, вірогідно, саме цим пояснюється відсутність українських фільмів також у програмі “Національні хіти”, оскільки в Україні, на відміну від інших країн Східної Європи, таких хітів практично немає.
“У Чехії, наприклад, є ціла низка молодих режисерів, які почали свою творчу кар”єру вже після політичних змін. Вони дуже добре знають і розуміють проблеми свого покоління. Публіка, яка регулярно відвідує кіно ( а це переважно молоді люди віком від 15 до 40 років ) дуже позитивно сприймає їхні фільми, в яких власне йдеться про сучасність, про проблеми молоді.” За словами Йорга Ташмана, не в останню чергу завдяки вдалому вибору тем чеське кіно утримує близько 30 % національного кіноринку. Українським кіномитцями про такі показники доводиться тільки мріяти. Представник Фестивалю східноєвропейського кіно в Коттбусі звернув увагу на ще одну проблему:
“Україна належить швидше до тих країн, де інвестиції з боку держави робляться у фільми вузьконаціональної тематики. Такі стрічки дуже важко експортувати, оскільки закордонний глядач не знає достатньою мірою ані героїв, про яких ідеться, ані української історії”, - сказав Йорг Ташман. Він звернув увагу на те, що фільм “Мамай” хоч і знято молодим режисером, але він також торкається історичної теми, яка для західного глядача є занадто специфічною. На думку німецького кінокритика, проблема українського кіно полягає в тому, що воно тримається за старі традиції, які беруть свій початок ще в радянському кіно сімдесятих років. “Це дуже поетичні, великі полотна, які, однак, не розповідають простих історій зі звичайного життя”, - вважає Йорг Ташман.