Надія Шерстюк “Права людини”. 1. На Луганщині підпалили будинок місцевої правозахисниці. 2. Голодомор 32-33 років: 70 років після трагедії питання про виплату компенсацій родичам жертв залишається відкритим. 3. Проблема біженців і нелегальних мігрантів в Україні.
Київ, 18 листопада 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Михайло Петренко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі у матеріалах наших кореспондентів:
- На Луганщині підпалили будинок місцевої правозахисниці. - Голодомор 32-33 років: 70 років після трагедії питання про виплату компенсацій родичам жертв залишається відкритим.
- Проблема біженців і нелегальних мігрантів в Україні.
У селі Новоросош Новопсковського району Луганської області спалахнув будинок місцевої правозахисниці Олександри Ковальової. На Луганщині пані Ковальова відома виступами на захист селян, котрі вже тривалий час намагаються відстояти свої права на майнові паї.
Луганський комітет захисту конституційних прав громадян заявив про те, що він не виключає можливості навмисного підпалу будинку правозахисниці. Наразі порушено кримінальну справу. Подробиці від нашого луганського кореспондента Василя Соколенка.
Василь Соколенко
До Луганського комітету захисту конституційних прав і свобод громадян звернулася мешканка села Новоросош Новопсковського району Луганської області Олександра Ковальова. У своєму зверненні вона повідомила, що 10 листопада близько 6 години вечора, коли її не було вдома, раптом загорівся будинок. Далі про це розповідає голова Комітету Микола Козирєв.
Микола Козирєв
І ось її спалили. Я туди їздив з юристом Геннадієм Красильниковим. Нам вдалося поговорити з її односельцями. В усіх одна думка: це розправа за її громадську роботу. Останніх 2 роки вона активно працює як правозахисник. ЇЇ цікавили питання пов’язані з порушенням майнових прав селян. Вона через суд намагалася відсудити вартість майнових паїв. Виявляється, що їх привласнили сільські підприємства, а селяни досі нічого не одержують.
Вона поставила питання: “Якщо ви не платите нічого, то віддайте нам їхню вартість”. І зараз нею поданий позов до суду на суму 50 тисяч гривень
Василь Соколенко
Окрім цього О.Ковальова цікавилася справами агрофірми “Промінь” і намагалася з’ясувати, чому, наприклад, молокозавод, який виготовляє молокопродукцію для продажу навіть закордон, нічого не сплачує до місцевого бюджету. Робила запити до податкової інспекції, але в одержаних відповідях зазначено, що порушень ніяких немає.
Як запевняють луганські правозахисники, жодних конфліктів з односельцями в О.Ковальової не було. Але будинок хтось спалив.
Микола Козирєв
І сусіди так вважають, і ми так вважаємо. Звичайно, не можна довести, хто саме це зробив, але це розправа за її правозахисну роботу. Коли ми там були, приїхали слідчі. Наш юрист був понятим під час огляду місця події. Ми наполягали, щоб її батько і вона були визнані потерпілими.
Василь Соколенко
В інтерв’ю для радіо “Свобода” юрист Комітету захисту прав і свобод громадян Г.Красильников зазначив, що під час огляду спаленого будинку у коридорі він помітив плями від якоїсь паливно-мастильної суміші з різким запахом. Слідчі взяли на експертизу декілька дощок. І серед інших версій не відкидають і навмисний підпал.
Геннадій Красильников
Осередок загорання такий, що коридор, де линули, мабуть, цю рідину, згорів повністю, навіть підлога, а інші приміщення обрушилися тільки тому, що почав валитися дах.
Самі працівники міліції говорять, що вони вилучили вже і каністру з таким самим вмістом і запахом та рукавиці. Як буде рухатися справа, це залежить від правоохоронних органів. Ми їх будемо контролювати.
Василь Соколенко
А керівник Центру зв’язків із громадськістю обласного управління міліції Тетяна Савченко в інтерв’ю для радіо “Свобода” зазначила:
Тетяна Савченко
На місце злочину відразу виїхала слідчо-оперативна група. На сьогоднішній день вже порушена карна справа за фактом навмисного підпалу. Ця справа стоїть на особовому контролі у начальника УМВС.
Надія Шерстюк
Цими днями в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голодомору, а це, за підрахунками експертів, понад 7 мільйонів українців. 25 держав-членів ООН підготували спільну заяву, у якій штучний голод в Україні у 1932-1933 роках називають результатом політики тоталітарного режиму.
Вперше підраховано, що середня тривалість життя чоловіків у 1933 році становила трохи більше 7 років, а жінок – 10 з половиною.
Галина Терещук з рубрикою “Минуле”.
Галина Терещук
У 1932 –1933 роках митрополит Андрей Шептицький як тільки-но дізнався про страхіття, що діялись на Сході України, і про те, що вмирають мільйони людей від голоду, одразу ж організував допомогу для голодуючих Великої України. Втім усі харчі прикордонники завертали назад до Львова. Мовляв, “нікаково голода в Українє нєт.”
У 1933-му в усіх повітах Західної України виникли комітети допомоги голодуючим, відбувались акції протесту.
21 жовтня 1933 року 18-річний студент Львівського університету Микола Лелик застрелив начальника секретаріату радянського консульства у Львові товариша Маїлова. Засуджений на довічне ув’язнення, Микола Лелик хотів привернути увагу світу до того, що діялось в Україні.
Уже значно пізніше, після Другої Світової війни, очевидці голодомору, які вивчились в інститутах чи технікумах, скеровувались за направленням на роботу в Галичину у невеличкі містечка, при цьому, їх залякували бандерівцями.
Звісно, що люди приїхали перелякані, боялись спілкуватися з місцевим населенням, яке називало їх москалями. Сусіди й не здогадувались, що поруч з ними мешкає так звана “східнячка”, “правдива українка”, котра пережила страшний голодомор і втратила всю свою родину.
А ще дивувались, коли бачили, як ті дивні східняки визбирують у полі уже зібрану галичанами бульбу, випорпують маленькі картоплини. І не тому, що не мали своєї бульби, просто ті, хто пережив голод, не могли змиритися, що у полі щось пропаде. Крихти хліба зі столу вони визбирують усі до єдиної. І не тому, що голодні чи не має куска булки, а просто знають ціну хліба.
Усе це мені зі сльозами розповідала Мотря Іванів з Черкащини, котра зараз мешкає у Миколаєві, неподалік Львова.
Мотря Іванівна
Коли скидали в яму людей, то під них потрапив маленький син однієї жінки. Їй дуже боліло, що дитина під таким тягарем, вона влізла в ту яму і давай шукати сина, щоб витягти наверх, то люди ще стогнали.
Галина Терещук
А хто з Вашої сім’ї вижив?
Мотря Іванівна
Бабця вижила, татів брат вижив, мама і нас двоє: я і брат. З часом пісок повимивало, і безліч кісток валялося попід корчами. Ми ті кістки, котрі більші, цілими оберемки збирали і міняли в онучарів на мило, на зошити.
Галина Терещук
У ці дні з нагоди вшанування 70-х роковин голодомору у львівських помешканнях запалюють свічки у пам’ять невинних жертв голодомору, а у церквах відправляють панахиди.
Натомість на рівні обласної влади люди, котрі пережили голодомор, іще можуть розповісти про ті страшні часи, вшановані не будуть ні якимись подарунками, ні грішми.
Врешті, як зазначає історик В.Сергійчук, українська влада загалом залишається байдужою до вивчення тематики голодомору: жоден українець не ввійшов в Міжнародну комісію юристів, яка встановила, що голодомор 1932-1933 років – це геноцид проти українського народу.
Надія Шерстюк
Ви слухаєте радіо “Свобода”. В ефірі передача “Права людини: українська реальність”.
Розширення Європейського Союзу та отримання Україною статусу держави–сусідки ЄС змінює ситуацію з людськими ресурсами у Центрально-Східній Європі. При цьому Євросоюз розуміє під “людськими ресурсами” не лише трудові резерви континенту, але й біженців та нелегальних мігрантів, які, на думку деяких фахівців, стали проблемою для економічно розвинених держав Західної Європи.
Як розв’язати цю проблему, розмірковували у Києві і керівники зовнішньополітичних відомств держав Центрально-Східної Європи, Євросоюзу, а також України, Білорусії, Росії та Молдови. Про підсумки зустрічі – Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Зустріч міністрів і держсекретарів міністерств закордонних справ держав – нових членів ЄС і кандидатів у члени ЄС отримала у пресі назву “київського діалогу”. Як зазначив один з ініціаторів заходу, міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко...
Костянтин Грищенко
Усвідомлюючи, що розширення відкриває нові можливості та несе нові виклики, була висловлена одностайність думок, що тільки спільними зусиллями ми зможемо максимально використати ці можливості та подолати виклики.
Особливу увагу було приділено необхідності поступового впровадження принципів “чотирьох свобод”: свобода пересування товарів, осіб, капіталів та послуг. У цьому контексті були обговорені механізми, які необхідно запровадити для полегшення пересування людей через наші спільні кордони, в тому числі і питання спрощення візового режиму.
Значної уваги було приділено питанню виробленню механізмів ефективної боротьби з нелегальною міграцією та організованою злочинністю. В цьому контексті Україна висунула ініціативу формування спільного реадмісійного простору шляхом укладання низки двосторонніх угод між країнами походження, країнами транзиту та країнами призначеними для легальних мігрантів.
Богдана Костюк
Наголосив міністр Грищенко, торкаючись проблеми нелегальної міграції.
Комісар Євросоюзу з питань розширення Кріс Патен нагадав, що існує ще одна проблема, з якою вже зітнулась і Україна, - це проблема біженців.
Кріс Патен
Ми вітаємо ініціативу України обговорити наслідки розширення Євросоюзу. Наступного травня до ЄС долучаться ще десять держав. У цьому зв’язку, соціальні проблеми висуваються на перший план, оскільки ЄС має дбати за добробут, працевлаштування своїх громадян. Але мусимо захищати і соціальні права біженців - тисяч людей, котрі унаслідок збройних конфліктів або економічних криз у своїх державах були змушені шукати притулку у країнах ЄС.
Богдана Костюк
Нагадав пан Патен.
Він зазначив, що Україна та ЄС мають намір регулярно обговорювати проблему біженців і нелегальної міграції на рівні експертів. Крім цього, ЄС з часом зможе допомогти Україні в облаштування біженців. Щоправда, деталі цього плану не оприлюднювались.
Надія Шерстюк
На думку експертів, Україна є однією з небагатьох країн Центральної і Східної Європи, яка проводить чи не найгуманнішу політику щодо біженців.
За даними Державного комітету у справах національностей і міграції, з 1996 року (тобто тоді, коли розпочалася процедура отримання статусу біженця) і по сьогоднішній день політичний притулок в Україні отримали приблизно 3 000 осіб.
Майже половина заявників – шукачів притулку – отримують від українських властей позитивну відповідь.
Для порівняння: у Польщі кількість осіб, які отримали статус біженців, складає півтора відсотка, у Російській Федерації ця цифра ще менша.
На думку Гі Уеллета, голови представництва Управління Верховного Комісара ООН в Україні, ця ситуація зумовлена як прогресивним законодавством у цій сфері (нова редакція закону “Про біженців” була ухвалена влітку минулого року), так і активною діяльністю відповідних владних структур.
Паралельно з тим, що Україна приймає шукачів притулку, вона також продукує своїх біженців. За інформацією УВКБ ООН, більше 10 тисяч українців у 2001 році звернулися з проханням надати їм статус біженця у різних країнах Центральної та Західної Європи. Переважна більшість подали заявки у Чехії, Норвегії і навіть в Ірландії. Усі ці заяви мають бути розглянуті, але, як зазначив пан Уеллет, він підозрює, що більшість із цих людей не отримують політичного притулку, оскільки причини їхньої втечи з України переважно економічні.
“Європейський Союз багато грошей витрачає на зміцнення кордонів, - каже пан Уеллет, - УВКБ ООН зі свого боку хоче бути впевненим, що навіть з укріпленим кордоном люди, які мають підстави отримати статус біженця, зможуть його отримати. Ті структури, які відповідають за охорону кордонів, вони знають чим відрізняються біженці від нелегалів. Ті люди, які намагалися перетнути територію України і потрапити до країн Центральної та Західної Європи, вони не змогли цього зробити і тепер утримуються у прикордонних таборах. Але з іншого боку ці люди перебувають в жахливих умовах, Україні необхідна підтримка країн ЄС для того, щоб отримати ресурси для розбудови системи, тобто приміщень для нелегальних мігрантів і шукачів притулку”, - наголосив Гі Уеллет, голова представництва Управління Верховного Комісара ООН в Україні.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагав у київській студії Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Михайло Петренко. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі у матеріалах наших кореспондентів:
- На Луганщині підпалили будинок місцевої правозахисниці. - Голодомор 32-33 років: 70 років після трагедії питання про виплату компенсацій родичам жертв залишається відкритим.
- Проблема біженців і нелегальних мігрантів в Україні.
У селі Новоросош Новопсковського району Луганської області спалахнув будинок місцевої правозахисниці Олександри Ковальової. На Луганщині пані Ковальова відома виступами на захист селян, котрі вже тривалий час намагаються відстояти свої права на майнові паї.
Луганський комітет захисту конституційних прав громадян заявив про те, що він не виключає можливості навмисного підпалу будинку правозахисниці. Наразі порушено кримінальну справу. Подробиці від нашого луганського кореспондента Василя Соколенка.
Василь Соколенко
До Луганського комітету захисту конституційних прав і свобод громадян звернулася мешканка села Новоросош Новопсковського району Луганської області Олександра Ковальова. У своєму зверненні вона повідомила, що 10 листопада близько 6 години вечора, коли її не було вдома, раптом загорівся будинок. Далі про це розповідає голова Комітету Микола Козирєв.
Микола Козирєв
І ось її спалили. Я туди їздив з юристом Геннадієм Красильниковим. Нам вдалося поговорити з її односельцями. В усіх одна думка: це розправа за її громадську роботу. Останніх 2 роки вона активно працює як правозахисник. ЇЇ цікавили питання пов’язані з порушенням майнових прав селян. Вона через суд намагалася відсудити вартість майнових паїв. Виявляється, що їх привласнили сільські підприємства, а селяни досі нічого не одержують.
Вона поставила питання: “Якщо ви не платите нічого, то віддайте нам їхню вартість”. І зараз нею поданий позов до суду на суму 50 тисяч гривень
Василь Соколенко
Окрім цього О.Ковальова цікавилася справами агрофірми “Промінь” і намагалася з’ясувати, чому, наприклад, молокозавод, який виготовляє молокопродукцію для продажу навіть закордон, нічого не сплачує до місцевого бюджету. Робила запити до податкової інспекції, але в одержаних відповідях зазначено, що порушень ніяких немає.
Як запевняють луганські правозахисники, жодних конфліктів з односельцями в О.Ковальової не було. Але будинок хтось спалив.
Микола Козирєв
І сусіди так вважають, і ми так вважаємо. Звичайно, не можна довести, хто саме це зробив, але це розправа за її правозахисну роботу. Коли ми там були, приїхали слідчі. Наш юрист був понятим під час огляду місця події. Ми наполягали, щоб її батько і вона були визнані потерпілими.
Василь Соколенко
В інтерв’ю для радіо “Свобода” юрист Комітету захисту прав і свобод громадян Г.Красильников зазначив, що під час огляду спаленого будинку у коридорі він помітив плями від якоїсь паливно-мастильної суміші з різким запахом. Слідчі взяли на експертизу декілька дощок. І серед інших версій не відкидають і навмисний підпал.
Геннадій Красильников
Осередок загорання такий, що коридор, де линули, мабуть, цю рідину, згорів повністю, навіть підлога, а інші приміщення обрушилися тільки тому, що почав валитися дах.
Самі працівники міліції говорять, що вони вилучили вже і каністру з таким самим вмістом і запахом та рукавиці. Як буде рухатися справа, це залежить від правоохоронних органів. Ми їх будемо контролювати.
Василь Соколенко
А керівник Центру зв’язків із громадськістю обласного управління міліції Тетяна Савченко в інтерв’ю для радіо “Свобода” зазначила:
Тетяна Савченко
На місце злочину відразу виїхала слідчо-оперативна група. На сьогоднішній день вже порушена карна справа за фактом навмисного підпалу. Ця справа стоїть на особовому контролі у начальника УМВС.
Надія Шерстюк
Цими днями в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голодомору, а це, за підрахунками експертів, понад 7 мільйонів українців. 25 держав-членів ООН підготували спільну заяву, у якій штучний голод в Україні у 1932-1933 роках називають результатом політики тоталітарного режиму.
Вперше підраховано, що середня тривалість життя чоловіків у 1933 році становила трохи більше 7 років, а жінок – 10 з половиною.
Галина Терещук з рубрикою “Минуле”.
Галина Терещук
У 1932 –1933 роках митрополит Андрей Шептицький як тільки-но дізнався про страхіття, що діялись на Сході України, і про те, що вмирають мільйони людей від голоду, одразу ж організував допомогу для голодуючих Великої України. Втім усі харчі прикордонники завертали назад до Львова. Мовляв, “нікаково голода в Українє нєт.”
У 1933-му в усіх повітах Західної України виникли комітети допомоги голодуючим, відбувались акції протесту.
21 жовтня 1933 року 18-річний студент Львівського університету Микола Лелик застрелив начальника секретаріату радянського консульства у Львові товариша Маїлова. Засуджений на довічне ув’язнення, Микола Лелик хотів привернути увагу світу до того, що діялось в Україні.
Уже значно пізніше, після Другої Світової війни, очевидці голодомору, які вивчились в інститутах чи технікумах, скеровувались за направленням на роботу в Галичину у невеличкі містечка, при цьому, їх залякували бандерівцями.
Звісно, що люди приїхали перелякані, боялись спілкуватися з місцевим населенням, яке називало їх москалями. Сусіди й не здогадувались, що поруч з ними мешкає так звана “східнячка”, “правдива українка”, котра пережила страшний голодомор і втратила всю свою родину.
А ще дивувались, коли бачили, як ті дивні східняки визбирують у полі уже зібрану галичанами бульбу, випорпують маленькі картоплини. І не тому, що не мали своєї бульби, просто ті, хто пережив голод, не могли змиритися, що у полі щось пропаде. Крихти хліба зі столу вони визбирують усі до єдиної. І не тому, що голодні чи не має куска булки, а просто знають ціну хліба.
Усе це мені зі сльозами розповідала Мотря Іванів з Черкащини, котра зараз мешкає у Миколаєві, неподалік Львова.
Мотря Іванівна
Коли скидали в яму людей, то під них потрапив маленький син однієї жінки. Їй дуже боліло, що дитина під таким тягарем, вона влізла в ту яму і давай шукати сина, щоб витягти наверх, то люди ще стогнали.
Галина Терещук
А хто з Вашої сім’ї вижив?
Мотря Іванівна
Бабця вижила, татів брат вижив, мама і нас двоє: я і брат. З часом пісок повимивало, і безліч кісток валялося попід корчами. Ми ті кістки, котрі більші, цілими оберемки збирали і міняли в онучарів на мило, на зошити.
Галина Терещук
У ці дні з нагоди вшанування 70-х роковин голодомору у львівських помешканнях запалюють свічки у пам’ять невинних жертв голодомору, а у церквах відправляють панахиди.
Натомість на рівні обласної влади люди, котрі пережили голодомор, іще можуть розповісти про ті страшні часи, вшановані не будуть ні якимись подарунками, ні грішми.
Врешті, як зазначає історик В.Сергійчук, українська влада загалом залишається байдужою до вивчення тематики голодомору: жоден українець не ввійшов в Міжнародну комісію юристів, яка встановила, що голодомор 1932-1933 років – це геноцид проти українського народу.
Надія Шерстюк
Ви слухаєте радіо “Свобода”. В ефірі передача “Права людини: українська реальність”.
Розширення Європейського Союзу та отримання Україною статусу держави–сусідки ЄС змінює ситуацію з людськими ресурсами у Центрально-Східній Європі. При цьому Євросоюз розуміє під “людськими ресурсами” не лише трудові резерви континенту, але й біженців та нелегальних мігрантів, які, на думку деяких фахівців, стали проблемою для економічно розвинених держав Західної Європи.
Як розв’язати цю проблему, розмірковували у Києві і керівники зовнішньополітичних відомств держав Центрально-Східної Європи, Євросоюзу, а також України, Білорусії, Росії та Молдови. Про підсумки зустрічі – Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Зустріч міністрів і держсекретарів міністерств закордонних справ держав – нових членів ЄС і кандидатів у члени ЄС отримала у пресі назву “київського діалогу”. Як зазначив один з ініціаторів заходу, міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко...
Костянтин Грищенко
Усвідомлюючи, що розширення відкриває нові можливості та несе нові виклики, була висловлена одностайність думок, що тільки спільними зусиллями ми зможемо максимально використати ці можливості та подолати виклики.
Особливу увагу було приділено необхідності поступового впровадження принципів “чотирьох свобод”: свобода пересування товарів, осіб, капіталів та послуг. У цьому контексті були обговорені механізми, які необхідно запровадити для полегшення пересування людей через наші спільні кордони, в тому числі і питання спрощення візового режиму.
Значної уваги було приділено питанню виробленню механізмів ефективної боротьби з нелегальною міграцією та організованою злочинністю. В цьому контексті Україна висунула ініціативу формування спільного реадмісійного простору шляхом укладання низки двосторонніх угод між країнами походження, країнами транзиту та країнами призначеними для легальних мігрантів.
Богдана Костюк
Наголосив міністр Грищенко, торкаючись проблеми нелегальної міграції.
Комісар Євросоюзу з питань розширення Кріс Патен нагадав, що існує ще одна проблема, з якою вже зітнулась і Україна, - це проблема біженців.
Кріс Патен
Ми вітаємо ініціативу України обговорити наслідки розширення Євросоюзу. Наступного травня до ЄС долучаться ще десять держав. У цьому зв’язку, соціальні проблеми висуваються на перший план, оскільки ЄС має дбати за добробут, працевлаштування своїх громадян. Але мусимо захищати і соціальні права біженців - тисяч людей, котрі унаслідок збройних конфліктів або економічних криз у своїх державах були змушені шукати притулку у країнах ЄС.
Богдана Костюк
Нагадав пан Патен.
Він зазначив, що Україна та ЄС мають намір регулярно обговорювати проблему біженців і нелегальної міграції на рівні експертів. Крім цього, ЄС з часом зможе допомогти Україні в облаштування біженців. Щоправда, деталі цього плану не оприлюднювались.
Надія Шерстюк
На думку експертів, Україна є однією з небагатьох країн Центральної і Східної Європи, яка проводить чи не найгуманнішу політику щодо біженців.
За даними Державного комітету у справах національностей і міграції, з 1996 року (тобто тоді, коли розпочалася процедура отримання статусу біженця) і по сьогоднішній день політичний притулок в Україні отримали приблизно 3 000 осіб.
Майже половина заявників – шукачів притулку – отримують від українських властей позитивну відповідь.
Для порівняння: у Польщі кількість осіб, які отримали статус біженців, складає півтора відсотка, у Російській Федерації ця цифра ще менша.
На думку Гі Уеллета, голови представництва Управління Верховного Комісара ООН в Україні, ця ситуація зумовлена як прогресивним законодавством у цій сфері (нова редакція закону “Про біженців” була ухвалена влітку минулого року), так і активною діяльністю відповідних владних структур.
Паралельно з тим, що Україна приймає шукачів притулку, вона також продукує своїх біженців. За інформацією УВКБ ООН, більше 10 тисяч українців у 2001 році звернулися з проханням надати їм статус біженця у різних країнах Центральної та Західної Європи. Переважна більшість подали заявки у Чехії, Норвегії і навіть в Ірландії. Усі ці заяви мають бути розглянуті, але, як зазначив пан Уеллет, він підозрює, що більшість із цих людей не отримують політичного притулку, оскільки причини їхньої втечи з України переважно економічні.
“Європейський Союз багато грошей витрачає на зміцнення кордонів, - каже пан Уеллет, - УВКБ ООН зі свого боку хоче бути впевненим, що навіть з укріпленим кордоном люди, які мають підстави отримати статус біженця, зможуть його отримати. Ті структури, які відповідають за охорону кордонів, вони знають чим відрізняються біженці від нелегалів. Ті люди, які намагалися перетнути територію України і потрапити до країн Центральної та Західної Європи, вони не змогли цього зробити і тепер утримуються у прикордонних таборах. Але з іншого боку ці люди перебувають в жахливих умовах, Україні необхідна підтримка країн ЄС для того, щоб отримати ресурси для розбудови системи, тобто приміщень для нелегальних мігрантів і шукачів притулку”, - наголосив Гі Уеллет, голова представництва Управління Верховного Комісара ООН в Україні.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагав у київській студії Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.