Петро Кагуй Естонія і Росія: протистояння щодо російських військових пенсіонерів.
Прага, 12 січня 2004 року - У стосунках Росії і Естонії виникло чергове напруження. Російських військових пенсіонерів, які проживають в Естонії, а також членів їхніх родин, позбавлено права на «постійні дозволи» щодо проживання у цій країні.
Напередодні Нового року президент Естонії Арнольд Рюйтель затвердив схвалені естонським парламентом відповідні поправки до закону «Про іноземців».
Реакція офіційної Москви не забарилася і була жорсткою. 5 січня офіційний представник МЗС Росії Олександр Яковенко заявив, що дії Естонії Москва розцінює як «свідчення неготовності офіційного Талліна у повному об’ємі виконувати взяті на себе зобов’язання». За словами Яковенка, це суперечить угоді з питань соціальних гарантій російським військовим пенсіонерам від 26 липня 1994 року. Порушується документ, підписаний у пакеті з договором про виведення Збройних сил Російської Федерації з території Естонської Республіки.
Офіційний представника МЗС Російської Федерації наголосив, що такі дії естонської сторони ставлять під сумнів надійність естонських партнерів і це Москва врахує надалі при розробці і підписанні двосторонніх документів в інших ділянках.
Тимчасом посольство Естонії в Росії, коментуючи цей конфлікт для правозахисного інформаційного агентства «Пріма», пояснило, що йдеться про 7 тисяч колишніх радянських військовослужбовців, які залишилися жити в Естонії після розвалу Радянського Союзу і виходу звідти Радянської армії. Відсутність постійного дозволу на проживання не позбавляє цих людей жодних соціальних гарантій чи громадянських прав за винятком одного : вони не можуть обирати і бути обраними до парламенту Естонії.
З цього приводу російський правозахисник Олександр Подрабінек, у минулому радянський політв’язень, а нині головний редактор згаданого інформаційного агентства «Пріма» опублікував свій коментар.
«Політичне підґрунтя демаршу Москви є очевидним, - пише він. Кремль стурбований правами російських військових пенсіонерів лише тому, що ці люди можуть служити провідниками російських інтересів в Естонії».
Переймаючись правами російських військових пенсіонерів у Естонії, Москва повністю ігнорує витоки цієї проблеми. А все почалося влітку 1940 року, коли в результаті домовленості з нацистською Німеччиною і подальшої радянської агресії Естонія разом з Литвою та Латвією були приєднані до СРСР. Агресорами, які анексували Естонію, а потім забезпечували у ній окупаційний режим, були якраз радянські військовослужбовці, частина з яких залишилася проживати в Естонії.
«Саме як колишніх агресорів їх і розглядає естонський парламент та уряд. Можливо, - продовжує російський правозахисник Олександр Подрабінек,- це ображає нинішній російський уряд, який тяжіє до імперського шовінізму. Але потрібно речі називати своїми іменами. Підкорення чужої країни є саме окупацією, а не братською інтернаціональною допомогою», як це було прийнято називати в колишньому СРСР. Часи так званої «братської допомоги» Чехословаччині, Афганістану минули. У Талліні це розуміють, а в Москві ні».
Нині президент Росії Володимир Путін «наполегливо рветься до минулого – щасливого для силовиків і нещасного для самої Росії та сусідніх з нею держав. І тому нинішній російський офіціоз, а можливо і більша частина хворого манією величі російського народу, не розкаюється у радянських злочинах проти сусідніх держав, не шкодує за чужою пролитою кров’ю». Натомість вони «готові зубами чіплятися за залишки своєї колишньої імперської могутності», - пише російський правозахисник Олександр Подрабінек, колишній радянський політв’язень, а нині головний редактор інформаційного агентства «Пріма».
Напередодні Нового року президент Естонії Арнольд Рюйтель затвердив схвалені естонським парламентом відповідні поправки до закону «Про іноземців».
Реакція офіційної Москви не забарилася і була жорсткою. 5 січня офіційний представник МЗС Росії Олександр Яковенко заявив, що дії Естонії Москва розцінює як «свідчення неготовності офіційного Талліна у повному об’ємі виконувати взяті на себе зобов’язання». За словами Яковенка, це суперечить угоді з питань соціальних гарантій російським військовим пенсіонерам від 26 липня 1994 року. Порушується документ, підписаний у пакеті з договором про виведення Збройних сил Російської Федерації з території Естонської Республіки.
Офіційний представника МЗС Російської Федерації наголосив, що такі дії естонської сторони ставлять під сумнів надійність естонських партнерів і це Москва врахує надалі при розробці і підписанні двосторонніх документів в інших ділянках.
Тимчасом посольство Естонії в Росії, коментуючи цей конфлікт для правозахисного інформаційного агентства «Пріма», пояснило, що йдеться про 7 тисяч колишніх радянських військовослужбовців, які залишилися жити в Естонії після розвалу Радянського Союзу і виходу звідти Радянської армії. Відсутність постійного дозволу на проживання не позбавляє цих людей жодних соціальних гарантій чи громадянських прав за винятком одного : вони не можуть обирати і бути обраними до парламенту Естонії.
З цього приводу російський правозахисник Олександр Подрабінек, у минулому радянський політв’язень, а нині головний редактор згаданого інформаційного агентства «Пріма» опублікував свій коментар.
«Політичне підґрунтя демаршу Москви є очевидним, - пише він. Кремль стурбований правами російських військових пенсіонерів лише тому, що ці люди можуть служити провідниками російських інтересів в Естонії».
Переймаючись правами російських військових пенсіонерів у Естонії, Москва повністю ігнорує витоки цієї проблеми. А все почалося влітку 1940 року, коли в результаті домовленості з нацистською Німеччиною і подальшої радянської агресії Естонія разом з Литвою та Латвією були приєднані до СРСР. Агресорами, які анексували Естонію, а потім забезпечували у ній окупаційний режим, були якраз радянські військовослужбовці, частина з яких залишилася проживати в Естонії.
«Саме як колишніх агресорів їх і розглядає естонський парламент та уряд. Можливо, - продовжує російський правозахисник Олександр Подрабінек,- це ображає нинішній російський уряд, який тяжіє до імперського шовінізму. Але потрібно речі називати своїми іменами. Підкорення чужої країни є саме окупацією, а не братською інтернаціональною допомогою», як це було прийнято називати в колишньому СРСР. Часи так званої «братської допомоги» Чехословаччині, Афганістану минули. У Талліні це розуміють, а в Москві ні».
Нині президент Росії Володимир Путін «наполегливо рветься до минулого – щасливого для силовиків і нещасного для самої Росії та сусідніх з нею держав. І тому нинішній російський офіціоз, а можливо і більша частина хворого манією величі російського народу, не розкаюється у радянських злочинах проти сусідніх держав, не шкодує за чужою пролитою кров’ю». Натомість вони «готові зубами чіплятися за залишки своєї колишньої імперської могутності», - пише російський правозахисник Олександр Подрабінек, колишній радянський політв’язень, а нині головний редактор інформаційного агентства «Пріма».