Надія Шерстюк
Аудіозапис прграми:
Київ, 8 червня 2004 року.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, ми вітаємо вас!
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
Сьогодні у програмі такі теми:
- Справа у Європейському суді з прав людини: пілот Юрій Яцюк проти держави Україна;
- Правозахисники з п’яти міст України обговорювали у Луганську проблему катувань;
- 15 років тому було створене Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих;
- Реконструкція київських парків порушує екологічні права громадян. Коментар експерта.
Помічник керівника польотів під час Скнилівського авіашоу Юрій Яцюк очікує на рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України.
Юрій Яцюк вважає, що український суд порушив щодо нього Конвенцію з прав людини: не дозволив оскаржити рішення суду про його арешт.
Нагадаємо, що два роки тому під час авіашоу на Скнилівському аеродромі у Львові впав літак-винищувач Су-27. В результаті аварії 76 людей загинули, більше ста дістали поранення.
Галина Терещук повідомляє зі Львова.
Галина Терещук
Юрій Яцюк подав скаргу в Європейський суд торік улітку під назвою “Яцюк проти України”.
Як зауважив в інтерв’ю радіо “Свобода” адвокат пана Юрія Віталій Домашовець, усі документи, необхідні для розгляду справи, надіслані в Страсбург.
Нещодавно вони відправили два додаткові матеріали і одразу ж отримали відповідь, що вони долучені до справи.
Перше засідання відбуватиметься без участі Юрія Яцюка, а для ухвалення рішення його уже викличуть у Страсбург.
На моє запитання, чому Юрія Яцюк звернувся в Європейський суд, Віталій Домашовець зазначив, що для його підзахисного це остання інстанція правосуддя, адже українські суди відмовили у розгляді касаційної скарги про закриття кримінальної справи проти Юрія Яцюка, що є порушенням Європейської конвенції та Конституції України, які гарантують право громадянина оскаржувати дії та бездіяльність правоохоронних органів.
Віталій Домашовець зазначає:
Віталій Домашовець
Ця скарга була подана, як тільки пана Юрія випустили зі СІЗО. Ми подали скаргу. Суд сказав, що пан Юрій тут не має права оскаржувати.
Після цього ми подали в Апеляційний суд, і Апеляційний суд сказав, що пан Юрій тут не має права оскаржувати. Ця скарга подавалася на основі Європейської конвенції з прав людини і Конституції України, тобто набагато вищих нормативно-силових актів.
І коли ми вже подавали в касаційну інстанцію, тобто у Верховний Суд, вийшло рішення Конституційного Суду, в якому написано: “Так, кожен громадянин має право оскаржувати будь-яке рішення дії і бездіяльності”.
І ми що робимо? В лютому місяці знову цю саму скаргу (просто в комп’ютері ж текст зберігається, я тільки дату міняю з листопада місяця на лютий) подаємо знову в суд. Тепер вже суд приймає до розгляду, але не задовольняє.
Галина Терещук
Нагадаю, що розслідування кримінальної справи обіймає 151 том. За її висновками, пілот не справився з завданням, літак був неготовий до польотів і команди віддавались неправильні під час авіашоу. Усього фігурують 10 звинувачених.
Захисники обвинувачених вимагають проведення додаткових експертиз. Зокрема, невідомого об’єкта, який, як відзнято на відеоплівках, на шаленій швидкості зачепив ліве крило літака. Воно, до речі, було пошкоджене до падіння СУ-27. За словами російського фахівця, це могла бути ракета, яка й зачепила крило. До того ж є докази, що лівий двигун СУ - 27 після цього перестав працювати.
Однак досі генпрокуратура так і не назвала справжньої причини трагедії, внаслідок якої два роки тому 27-го липня на Скнилові загинули 76 осіб.
Надія Шерстюк
У Луганську правозахисники, юристи, журналісти з Луганська, Вінниці, Харкова, Львова і Севастополя провели семінар “Протидія тортурам – правові та культурні гарантії”. Вперше у подібних заходах взяли участь судмедексперти та судді.
Василь Соколенко з подробицями.
Василь Соколенко
Керівник Луганського правозахисного комітету М.Козирєв зазначив, що тортури, які застосовують проти громадян працівники міліції, СБУ, прокуратури, армії, - це породження системи влади.
Микола Козирєв
Тема тортур злободенна для всієї України і для нашої області. Ми займаємося нею з 1999-го року і знаємо, що тортури застосовуються практично повсюдно.
Семінар, на якому порушувалося питання тортур, - це частина загального проекту, які ведуть зараз в Україні чотири правозахисні організації зі Львова, Вінниці, Севастополя та Луганська.
Семінар спрямований на те, щоб зібрати адвокатів, медичних працівників, правозахисників і журналістів, тобто, тих людей, тих спеціалістів, які в тій чи в іншій мірі зіштовхуються з наслідками тортур і з документуванням тортур.
Василь Соколенко
Луганські правозахисники, розповідаючи про свій досвід боротьби з застосуванням тортур правоохоронними органами, заявляли, що люди бояться заявляти про знущання над ними, вони бояться боротися з системою, яка породила це явище.
Правозахисники зазначили також, що дуже важко довести сам факт тортур, адже працівники правоохоронних органів, як правило, пов’язані круговою порукою. Тому, наприклад, у Луганській області, починаючи з 1999-го року, тільки одного разу правозахисникам вдалося домогтися покарання тих осіб, які застосували тортури, внаслідок яких людина померла.
Микола Козирєв
Ми зібрали семінар і в йього процесі відбувалося дуже жваве обговорення. В ньому взяли участь всі спеціалісти, згадані мною, в тому числі заступник голови обласного Апеляційного суду та представники академії МВС, які виховують і формують міліцейські кадри.
Все це свідчить про те, що ми в цьому напрямку дещо робимо.
Василь Соколенко
До речі, на семінарі до правозахисників з проханням захистити її сина, якого катують у слідчому ізоляторі міста Свердловська, звернулася жінка. Активісти Луганського правозахисного комітету взяли на контроль заяву і вже розпочали розслідування цієї справи.
Надія Шерстюк
На черзі рубрика “Минуле”.
15 років тому, 3-го червня 1989-го року, було засноване Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих.
Одна з перших легальних громадських організацій національно-демократичного спрямування, Товариство об’єднало людей, які не лише боролися з тоталітарними режимами чи постраждали від них у минулому. Члени Товариства, попри солідний вік багатьох з них, брали активну участь у становленні незалежної української держави.
З головою Товариства Євгеном Пронюком розмовляє Інна Набока, теж колишній політв’язень. Була засуджена за антирадянську діяльність.
Інна Набока
Пране Євгене, Всеукраїнському товариству в’язнів і репресованих 15 років. Цілком солідний термін. А що являє собою товариство сьогодні чи можна підбивати вже якісь підсумки його діяльності?
Євген Пронюк
Ми об’єднуємо 40 тисяч осіб, які переслідувалися комуністичним режимом. Це самі політв’язні, це ті, які зазнали різних форм репресій.
Ми були однією з перших демократичних вільних організацій. Третє червня 1989-го року. КДБ робив просто відчайдушні спроби, щоб ми не створилися. Але ми просто неба провели установище-з’їзд і з того часу існуємо.
Найбільші наші здобутки, мені видається, - це все ж таки масові заходи, це всесвітні конгреси політичних в’язнів, а в 1995-му році це Міжнародний конгрес політичних в’язнів комуністичних режимів.
Ось нещодавно зовсім в травні відбувся в Києві 12-й Конгрес Міжнародної асоціації колишніх політичних в’язнів і жертв комунізму. Це міжнародна організація, до якової ми належимо вже з 1991-го року, яка в своїй резолюції включила такі вимоги, як вимога до Росії про виплату компенсації за примусову працю на її території за прикладом Німеччини, Австрії. Друга вимога – це заходи для організації кримінального суду за комуністичні злочини.
Інна Набока
Чи відчуваєте ви допомогу держави і місцевих органів влади? Чи дав якісь результати указ Президента від 2001-го року про заходи щодо державної підтримки колишніх політичних в’язнів і репресованих?
Євген Пронюк
Наш курс на те, що, так би мовити, певний пресинг здійснити на те, щоб держава займалася нашими проблемами, бо ми цю державу здобули.
Буквально 18-го травня цього року є доручення Президента на виконання цього указу. Я думаю, що скористаємося цими дорученнями Президента, щоб все-таки центральні органи влади, місцеві органи самоврядування виконали цей указ.
Там є, наприклад, така річ, як видання енциклопедії “Україна 20-го століття” і “Енциклопедія боротьби та репресій”. Без прийняття постанови Кабінету Міністрів цього не вдасться здійснити.
Далі – це надання приміщення під музей українського політичного в’язня, але з приміщень колишнього КДБ. В багатьох країнах посткомуністичних так і робиться. Найкращий я бачив такий музей в Берліні.
До 24-го серпня нам дуже хочеться відкрити наш музей на тій невеличкій території, яку ми маємо. Там 110 кв. м, але ми хочемо розпочати, а потім, може, все-таки вдасться оту мрію здійснити більшу.
Зараз наш курс – це науково-дослідна робота. Ми хочемо розповісти правду про нашу історію. Якби наші люди знали більше, особливо менеджмент український, то менше мали би проблем. Музейно-архівна робота.
Ми вважаємо, що ми маємо домогтися (щоб то не стало!) прийняття нової редакції закону про політичні репресії. Постсовєтський закон, який нині діє, він просто нам нічого не дає.
Надія Шерстюк
У 90-ті роки двадцятого століття, коли Київ отримав статус столиці незалежної України, розпочався процес реконструкції та забудови міста. При цьому часто порушувалися права киян на проживання в екологічно безпечному середовищі. А також порушувалось право киян брати участь в обговоренні будівничих планів.
Донині громадськість дискутує про доцільність забудови дніпровських круч і знищення історичного обличчя центральної частини міста.
А нещодавно влада вирішила зайнятися парками Києва, не подбавши про захист прав мешканців навколишніх кварталів.
Тему продовжує наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Радіо “Свобода” інформувало слухачів про боротьбу мешканців будинків по вулиці Богомольця за невеликий скверик, який є частиною історичної спадщини Києва, в якому виросло три покоління киян.
А нещодавно студенти національного технічного університету КПІ звернулися до українських ЗМІ із закликом зупинити вирубку знаменитого парку, який пережив катаклізми двадцятого століття і може бути знищеним у столітті двадцять першому.
За коментарем я звернулась до експерта Національного екоцентру України Олексія Васильчука.
Олексій Васильчук
Парк КПІ є пам’яткою садово-паркового мистецтва. А це така категорія природно-заповідного фонду, яка дозволяє проводити санітарні чистки.
А якщо проспостерігати те, що відбулося у парку - було вирубано 654 дерева і фактично вирубали весь цвіт парку, найтовстіші, найстаріші дерева, заради яких він вважався заповідним. Ті дерева, які висаджувалися понад 100 років назад, коли закладався парк, і вони були ровесн6иками університету.
Богдана Костюк
Київська прокуратура заборонила подальшу вирубку парку, але вважати це перемогою Олексій Васильчук вважає недоцільним, адже...
Олексій Васильчук
Ні для кого не секрет, що кубометр дубу коштує до 400 доларів. І якщо така скромна цифра, тобто 15 дубів по 10 м, а кожен метр 400 доларів. Я думаю, що мало хто відмовився б від такої спокуси.
Богдана Костюк
Чим може закінчитися ситуація в парку КПІ?
Олексій Васильчук
На даному етапі існує проект реконструкції, який передбачає спорудження кількох споруд: майданчика для розваг дітей, певних розважальних закладів на зразок ресторану, харчоблок для студентів, малі архітектурні форми і, можливо, також передбачається капличка за макетом колишньої церкви Марії-Магдаліни, яка насправді знаходилася далеко не на території парку.
Але, завдяки зусиллям комітету по захисту парку КПІ, студентів, молодіжного відділення Національного екоцентру та інших організації, врешті-решт одержаним в управлінні екології природних ресурсів міста Києва проект був відхилений із-за того, що не був обговорений з громадськістю.
Богдана Костюк
Адже, згідно з Конституцією України та міжнародною Орхуською конвенцією, громадяни мають повне право обговорювати питання міського життя, які безпосередньо їх зачіпають.
Надія Шерстюк
Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав у київській студії звукооператор Наталія Антоненко.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 8 червня 2004 року.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, ми вітаємо вас!
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Наталія Антоненко.
Сьогодні у програмі такі теми:
- Справа у Європейському суді з прав людини: пілот Юрій Яцюк проти держави Україна;
- Правозахисники з п’яти міст України обговорювали у Луганську проблему катувань;
- 15 років тому було створене Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих;
- Реконструкція київських парків порушує екологічні права громадян. Коментар експерта.
Помічник керівника польотів під час Скнилівського авіашоу Юрій Яцюк очікує на рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України.
Юрій Яцюк вважає, що український суд порушив щодо нього Конвенцію з прав людини: не дозволив оскаржити рішення суду про його арешт.
Нагадаємо, що два роки тому під час авіашоу на Скнилівському аеродромі у Львові впав літак-винищувач Су-27. В результаті аварії 76 людей загинули, більше ста дістали поранення.
Галина Терещук повідомляє зі Львова.
Галина Терещук
Юрій Яцюк подав скаргу в Європейський суд торік улітку під назвою “Яцюк проти України”.
Як зауважив в інтерв’ю радіо “Свобода” адвокат пана Юрія Віталій Домашовець, усі документи, необхідні для розгляду справи, надіслані в Страсбург.
Нещодавно вони відправили два додаткові матеріали і одразу ж отримали відповідь, що вони долучені до справи.
Перше засідання відбуватиметься без участі Юрія Яцюка, а для ухвалення рішення його уже викличуть у Страсбург.
На моє запитання, чому Юрія Яцюк звернувся в Європейський суд, Віталій Домашовець зазначив, що для його підзахисного це остання інстанція правосуддя, адже українські суди відмовили у розгляді касаційної скарги про закриття кримінальної справи проти Юрія Яцюка, що є порушенням Європейської конвенції та Конституції України, які гарантують право громадянина оскаржувати дії та бездіяльність правоохоронних органів.
Віталій Домашовець зазначає:
Віталій Домашовець
Ця скарга була подана, як тільки пана Юрія випустили зі СІЗО. Ми подали скаргу. Суд сказав, що пан Юрій тут не має права оскаржувати.
Після цього ми подали в Апеляційний суд, і Апеляційний суд сказав, що пан Юрій тут не має права оскаржувати. Ця скарга подавалася на основі Європейської конвенції з прав людини і Конституції України, тобто набагато вищих нормативно-силових актів.
І коли ми вже подавали в касаційну інстанцію, тобто у Верховний Суд, вийшло рішення Конституційного Суду, в якому написано: “Так, кожен громадянин має право оскаржувати будь-яке рішення дії і бездіяльності”.
І ми що робимо? В лютому місяці знову цю саму скаргу (просто в комп’ютері ж текст зберігається, я тільки дату міняю з листопада місяця на лютий) подаємо знову в суд. Тепер вже суд приймає до розгляду, але не задовольняє.
Галина Терещук
Нагадаю, що розслідування кримінальної справи обіймає 151 том. За її висновками, пілот не справився з завданням, літак був неготовий до польотів і команди віддавались неправильні під час авіашоу. Усього фігурують 10 звинувачених.
Захисники обвинувачених вимагають проведення додаткових експертиз. Зокрема, невідомого об’єкта, який, як відзнято на відеоплівках, на шаленій швидкості зачепив ліве крило літака. Воно, до речі, було пошкоджене до падіння СУ-27. За словами російського фахівця, це могла бути ракета, яка й зачепила крило. До того ж є докази, що лівий двигун СУ - 27 після цього перестав працювати.
Однак досі генпрокуратура так і не назвала справжньої причини трагедії, внаслідок якої два роки тому 27-го липня на Скнилові загинули 76 осіб.
Надія Шерстюк
У Луганську правозахисники, юристи, журналісти з Луганська, Вінниці, Харкова, Львова і Севастополя провели семінар “Протидія тортурам – правові та культурні гарантії”. Вперше у подібних заходах взяли участь судмедексперти та судді.
Василь Соколенко з подробицями.
Василь Соколенко
Керівник Луганського правозахисного комітету М.Козирєв зазначив, що тортури, які застосовують проти громадян працівники міліції, СБУ, прокуратури, армії, - це породження системи влади.
Микола Козирєв
Тема тортур злободенна для всієї України і для нашої області. Ми займаємося нею з 1999-го року і знаємо, що тортури застосовуються практично повсюдно.
Семінар, на якому порушувалося питання тортур, - це частина загального проекту, які ведуть зараз в Україні чотири правозахисні організації зі Львова, Вінниці, Севастополя та Луганська.
Семінар спрямований на те, щоб зібрати адвокатів, медичних працівників, правозахисників і журналістів, тобто, тих людей, тих спеціалістів, які в тій чи в іншій мірі зіштовхуються з наслідками тортур і з документуванням тортур.
Василь Соколенко
Луганські правозахисники, розповідаючи про свій досвід боротьби з застосуванням тортур правоохоронними органами, заявляли, що люди бояться заявляти про знущання над ними, вони бояться боротися з системою, яка породила це явище.
Правозахисники зазначили також, що дуже важко довести сам факт тортур, адже працівники правоохоронних органів, як правило, пов’язані круговою порукою. Тому, наприклад, у Луганській області, починаючи з 1999-го року, тільки одного разу правозахисникам вдалося домогтися покарання тих осіб, які застосували тортури, внаслідок яких людина померла.
Микола Козирєв
Ми зібрали семінар і в йього процесі відбувалося дуже жваве обговорення. В ньому взяли участь всі спеціалісти, згадані мною, в тому числі заступник голови обласного Апеляційного суду та представники академії МВС, які виховують і формують міліцейські кадри.
Все це свідчить про те, що ми в цьому напрямку дещо робимо.
Василь Соколенко
До речі, на семінарі до правозахисників з проханням захистити її сина, якого катують у слідчому ізоляторі міста Свердловська, звернулася жінка. Активісти Луганського правозахисного комітету взяли на контроль заяву і вже розпочали розслідування цієї справи.
Надія Шерстюк
На черзі рубрика “Минуле”.
15 років тому, 3-го червня 1989-го року, було засноване Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих.
Одна з перших легальних громадських організацій національно-демократичного спрямування, Товариство об’єднало людей, які не лише боролися з тоталітарними режимами чи постраждали від них у минулому. Члени Товариства, попри солідний вік багатьох з них, брали активну участь у становленні незалежної української держави.
З головою Товариства Євгеном Пронюком розмовляє Інна Набока, теж колишній політв’язень. Була засуджена за антирадянську діяльність.
Інна Набока
Пране Євгене, Всеукраїнському товариству в’язнів і репресованих 15 років. Цілком солідний термін. А що являє собою товариство сьогодні чи можна підбивати вже якісь підсумки його діяльності?
Євген Пронюк
Ми об’єднуємо 40 тисяч осіб, які переслідувалися комуністичним режимом. Це самі політв’язні, це ті, які зазнали різних форм репресій.
Ми були однією з перших демократичних вільних організацій. Третє червня 1989-го року. КДБ робив просто відчайдушні спроби, щоб ми не створилися. Але ми просто неба провели установище-з’їзд і з того часу існуємо.
Найбільші наші здобутки, мені видається, - це все ж таки масові заходи, це всесвітні конгреси політичних в’язнів, а в 1995-му році це Міжнародний конгрес політичних в’язнів комуністичних режимів.
Ось нещодавно зовсім в травні відбувся в Києві 12-й Конгрес Міжнародної асоціації колишніх політичних в’язнів і жертв комунізму. Це міжнародна організація, до якової ми належимо вже з 1991-го року, яка в своїй резолюції включила такі вимоги, як вимога до Росії про виплату компенсації за примусову працю на її території за прикладом Німеччини, Австрії. Друга вимога – це заходи для організації кримінального суду за комуністичні злочини.
Інна Набока
Чи відчуваєте ви допомогу держави і місцевих органів влади? Чи дав якісь результати указ Президента від 2001-го року про заходи щодо державної підтримки колишніх політичних в’язнів і репресованих?
Євген Пронюк
Наш курс на те, що, так би мовити, певний пресинг здійснити на те, щоб держава займалася нашими проблемами, бо ми цю державу здобули.
Буквально 18-го травня цього року є доручення Президента на виконання цього указу. Я думаю, що скористаємося цими дорученнями Президента, щоб все-таки центральні органи влади, місцеві органи самоврядування виконали цей указ.
Там є, наприклад, така річ, як видання енциклопедії “Україна 20-го століття” і “Енциклопедія боротьби та репресій”. Без прийняття постанови Кабінету Міністрів цього не вдасться здійснити.
Далі – це надання приміщення під музей українського політичного в’язня, але з приміщень колишнього КДБ. В багатьох країнах посткомуністичних так і робиться. Найкращий я бачив такий музей в Берліні.
До 24-го серпня нам дуже хочеться відкрити наш музей на тій невеличкій території, яку ми маємо. Там 110 кв. м, але ми хочемо розпочати, а потім, може, все-таки вдасться оту мрію здійснити більшу.
Зараз наш курс – це науково-дослідна робота. Ми хочемо розповісти правду про нашу історію. Якби наші люди знали більше, особливо менеджмент український, то менше мали би проблем. Музейно-архівна робота.
Ми вважаємо, що ми маємо домогтися (щоб то не стало!) прийняття нової редакції закону про політичні репресії. Постсовєтський закон, який нині діє, він просто нам нічого не дає.
Надія Шерстюк
У 90-ті роки двадцятого століття, коли Київ отримав статус столиці незалежної України, розпочався процес реконструкції та забудови міста. При цьому часто порушувалися права киян на проживання в екологічно безпечному середовищі. А також порушувалось право киян брати участь в обговоренні будівничих планів.
Донині громадськість дискутує про доцільність забудови дніпровських круч і знищення історичного обличчя центральної частини міста.
А нещодавно влада вирішила зайнятися парками Києва, не подбавши про захист прав мешканців навколишніх кварталів.
Тему продовжує наша кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Радіо “Свобода” інформувало слухачів про боротьбу мешканців будинків по вулиці Богомольця за невеликий скверик, який є частиною історичної спадщини Києва, в якому виросло три покоління киян.
А нещодавно студенти національного технічного університету КПІ звернулися до українських ЗМІ із закликом зупинити вирубку знаменитого парку, який пережив катаклізми двадцятого століття і може бути знищеним у столітті двадцять першому.
За коментарем я звернулась до експерта Національного екоцентру України Олексія Васильчука.
Олексій Васильчук
Парк КПІ є пам’яткою садово-паркового мистецтва. А це така категорія природно-заповідного фонду, яка дозволяє проводити санітарні чистки.
А якщо проспостерігати те, що відбулося у парку - було вирубано 654 дерева і фактично вирубали весь цвіт парку, найтовстіші, найстаріші дерева, заради яких він вважався заповідним. Ті дерева, які висаджувалися понад 100 років назад, коли закладався парк, і вони були ровесн6иками університету.
Богдана Костюк
Київська прокуратура заборонила подальшу вирубку парку, але вважати це перемогою Олексій Васильчук вважає недоцільним, адже...
Олексій Васильчук
Ні для кого не секрет, що кубометр дубу коштує до 400 доларів. І якщо така скромна цифра, тобто 15 дубів по 10 м, а кожен метр 400 доларів. Я думаю, що мало хто відмовився б від такої спокуси.
Богдана Костюк
Чим може закінчитися ситуація в парку КПІ?
Олексій Васильчук
На даному етапі існує проект реконструкції, який передбачає спорудження кількох споруд: майданчика для розваг дітей, певних розважальних закладів на зразок ресторану, харчоблок для студентів, малі архітектурні форми і, можливо, також передбачається капличка за макетом колишньої церкви Марії-Магдаліни, яка насправді знаходилася далеко не на території парку.
Але, завдяки зусиллям комітету по захисту парку КПІ, студентів, молодіжного відділення Національного екоцентру та інших організації, врешті-решт одержаним в управлінні екології природних ресурсів міста Києва проект був відхилений із-за того, що не був обговорений з громадськістю.
Богдана Костюк
Адже, згідно з Конституцією України та міжнародною Орхуською конвенцією, громадяни мають повне право обговорювати питання міського життя, які безпосередньо їх зачіпають.
Надія Шерстюк
Ви слухали програму “Права людини: українська реальність”, яку підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав у київській студії звукооператор Наталія Антоненко.
На все добре, шановні слухачі!
Говорить радіо “Свобода”!