Сергій Собуцький
Президентські вибори, здається, надійно гарантують пріоритетну увагу до внутрішніх проблем. Але сама Україна, власне її Президент, виявляє високу активність у зовнішньополітичний сфері.
Тільки за останні дні, Леонід Кучма, використовуючи власні повноваження відсотків на двісті, тобто ігноруючи офіційну позицію держави, визначену у фундаментальних документах Верховної Ради, та процедури узгодження рішень, що ухвалюються від імені держави, суттєво змінив міжнародне становище країни.
По-перше, Леонід Данилович, слідом за НАТО, спустив на гальма відносини з Європейським Союзом. По-друге, разом з президентами ще 8 держав - членів СНД перейшов у наступ на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Очевидна мета наступу - обмеження можливостей моніторингу і оцінки рівня демократичності виборів.
У спільній заяві пострадянських президентів стверджується, що ОБСЄ відхиляється від протидії новим викликам і загрозам та необґрунтовано концентрується на ситуації в сфері прав людини й будівництва демократичних інститутів на просторі СНД і колишньої Югославії. Далі стверджується, що "вибіркова підвищена увага до одних країн за ігнорування проблем в інших державах-учасницях є порушенням мандата ОБСЄ і засвідчує наявність в організації практики подвійних стандартів і селективних підходів, небажання враховувати реалії й особливості окремих держав".
Дійсно, особливості України є значними. Наприклад, ми маємо близько ста політичних партій, які, хоча й мають різні ідеологічні спрямування і багатоманітні гасла, згідно зі статутами абсолютно всі є демократичними. За становлення демократії борються, у тому числі одна з одною, демократична влада, права та ліва опозиція, які також вважають себе носіями і захисниками демократії.
Питання демократії в нашій країні на даному етапі її розвитку стало предметом багатопланових дискусій. Необхідність її одноголосно підтримується, проте, за умов браку загальнонаціонального консенсусу і продовження гострої політичної боротьби, виникло кілька різних зразків розуміння демократії та практичного ставлення до її вимог.
Достатньо виокремити кланово-олігархічний, чиновницький та комуністичний варіанти. Маючи свої суттєві особливості, вони переважно використовують спільні аргументи: національну специфіку та суверенне право тлумачити принципові питання, щодо яких існують загальновизнані судження, на власний розсуд.
Ключовими особливостями цього сприйняття, яке фіксується й у коментарях офіційних осіб та керівників держави, є звинувачення у застосуванні подвійних стандартів, заангажованості, намаганні втрутитись у внутрішні справи на боці "окремих сил", власне тих, які найближче в Україні підішли до адекватного розуміння норм і практики демократії і є єдиними дієздатними її захисниками.
Саме це спадає на думку, коли Президент Кучма застерігає під час прес-конференції після закінчення саміту Україна-ЄС в Гаазі: "Складається враження у декого на Заході, так багато політиків думає і в Україні, - якщо не переможе представник опозиції, то це нечесні вибори". Досить своєрідним виглядає в президентському виконанні і запрошення закордонних спостерігачів: "Я переконаний, що спостерігачів на виборах в Україні буде більше, ніж самих виборців. Приїжджайте, ми відкриті, ми забезпечимо вас всім необхідним для нормального виконання обов''язків! Але одне прохання - об''єктивність, неупередженість!"
Інститут політики
Тільки за останні дні, Леонід Кучма, використовуючи власні повноваження відсотків на двісті, тобто ігноруючи офіційну позицію держави, визначену у фундаментальних документах Верховної Ради, та процедури узгодження рішень, що ухвалюються від імені держави, суттєво змінив міжнародне становище країни.
По-перше, Леонід Данилович, слідом за НАТО, спустив на гальма відносини з Європейським Союзом. По-друге, разом з президентами ще 8 держав - членів СНД перейшов у наступ на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Очевидна мета наступу - обмеження можливостей моніторингу і оцінки рівня демократичності виборів.
У спільній заяві пострадянських президентів стверджується, що ОБСЄ відхиляється від протидії новим викликам і загрозам та необґрунтовано концентрується на ситуації в сфері прав людини й будівництва демократичних інститутів на просторі СНД і колишньої Югославії. Далі стверджується, що "вибіркова підвищена увага до одних країн за ігнорування проблем в інших державах-учасницях є порушенням мандата ОБСЄ і засвідчує наявність в організації практики подвійних стандартів і селективних підходів, небажання враховувати реалії й особливості окремих держав".
Дійсно, особливості України є значними. Наприклад, ми маємо близько ста політичних партій, які, хоча й мають різні ідеологічні спрямування і багатоманітні гасла, згідно зі статутами абсолютно всі є демократичними. За становлення демократії борються, у тому числі одна з одною, демократична влада, права та ліва опозиція, які також вважають себе носіями і захисниками демократії.
Питання демократії в нашій країні на даному етапі її розвитку стало предметом багатопланових дискусій. Необхідність її одноголосно підтримується, проте, за умов браку загальнонаціонального консенсусу і продовження гострої політичної боротьби, виникло кілька різних зразків розуміння демократії та практичного ставлення до її вимог.
Достатньо виокремити кланово-олігархічний, чиновницький та комуністичний варіанти. Маючи свої суттєві особливості, вони переважно використовують спільні аргументи: національну специфіку та суверенне право тлумачити принципові питання, щодо яких існують загальновизнані судження, на власний розсуд.
Ключовими особливостями цього сприйняття, яке фіксується й у коментарях офіційних осіб та керівників держави, є звинувачення у застосуванні подвійних стандартів, заангажованості, намаганні втрутитись у внутрішні справи на боці "окремих сил", власне тих, які найближче в Україні підішли до адекватного розуміння норм і практики демократії і є єдиними дієздатними її захисниками.
Саме це спадає на думку, коли Президент Кучма застерігає під час прес-конференції після закінчення саміту Україна-ЄС в Гаазі: "Складається враження у декого на Заході, так багато політиків думає і в Україні, - якщо не переможе представник опозиції, то це нечесні вибори". Досить своєрідним виглядає в президентському виконанні і запрошення закордонних спостерігачів: "Я переконаний, що спостерігачів на виборах в Україні буде більше, ніж самих виборців. Приїжджайте, ми відкриті, ми забезпечимо вас всім необхідним для нормального виконання обов''язків! Але одне прохання - об''єктивність, неупередженість!"
Інститут політики